Передплатити Підтримати

«Кампанія проти Разумкова – рух Зеленського до формування авторитарного режиму»

Динамічне цементування особистої влади президент почав із приходом у владу Єрмака, вважає політолог


Колись віталися, тепер обмінюються ударами... Протистояння між першими особами країни призведе до чийогось нокдауну. А можливо, і до політичного нокауту?

Хмари над головою Верховної Ради України Дмитром Разумковим згущуються все більше. Якщо раніше про його відставку говорили натяками, то тепер високої її ймовірності не приховують. Схоже, у президентській «Слузі народу» діють за зразком політичної класики: ми тебе «породили», ми тебе й «угробимо»… Причина — надмірна, на думку Офісу президента, самостійність спікера парламенту. Минулого понеділка той вкотре дозволив собі піти проти волі першої особи країни: виступив проти включення у порядок денний сесії пакета «протиолігархічних» законів. Ще раніше, на вимогу чотирьох опозиційних фракцій і груп, відправив їх на експертизу до Венеціанської комісії. Це дуже рознервувало Банкову… У «Слузі народу» кажуть, що Разумков стає в опозицію до владної команди, «відкрито гальмує ключові ініціативи президента». І прямим текстом заявляють: якщо конфлікт між Разумковим і рідною йому партією наростатиме, «доведеться втрутитися президенту з жорсткими рішеннями».

Разумков уже відчуває пре­синг Банкової. Йому зміни­ли охоронців, почали проти нього серію інформаційних атак у ЗМІ. І навіть (за деякими дани­ми) пропонують від 50 до 100 ти­сяч «баксів» нардепам, які пого­дяться голосувати за відставку нинішнього спікера. Протисто­яння Разумкова і Зеленського — тема нашого інтерв’ю з політо­логом Михайлом Басарабом. Цей експерт напередодні закли­кав громадянську спільноту «не робити святих мучеників з тих, хто привів Зеленського до вла­ди, а тепер потрапив у немилість з тих чи інших причин».

— Маємо типову історію про політичну конкуренцію в одно­му середовищі, — каже Михайло Басараб. — Не можна говорити, що Разумков і Зеленський розі­йшлися ідейно, посварилися че­рез якісь цінності. Це звичайна боротьба двох політичних грав­ців. Володимир Зеленський вва­жав, що, як людина, яка привела команду до влади, має повніс­тю контролювати процес. І вірив, що всі, кого призначили у владу за квотою «Слуги народу», безу­мовно виконуватимуть всі його вказівки. Багато хто грає за цими правилами. Скажімо — прем’єр-міністр Денис Шмигаль, який не демонструє політичних амбіцій і намагається виглядати дисци­плінованим виконавцем вказівок Зеленського і тіньового прези­дента країни Єрмака.

У Разумкова дещо інша полі­тична траєкторія. Він викорис­тав перемогу Зеленського на президентських виборах і пере­могу «Слуги народу» на парла­ментських виборах 2019 року як трамплін для власної політичної кар’єри. На певному етапі почав демонструвати самостійність. Зе­ленський був роздратований тим, що Разумков виявився не «слух­няним хлопчиком», як це плану­валося, а самодостатнім політи­ком з власною, часом відмінною від президентської думкою.

Іде прагматична, я би навіть сказав — цинічна боротьба двох політичних важковаговиків. Ко­жен з них вважає, що хтось ко­гось використав. Кожна зі сторін у цій дуелі використовує всі мож­ливості й інструменти — щоб зі­псувати життя своєму опоненто­ві. Зеленський застосовує свої механізми, щоб принизити його, попсувати йому нерви на поса­ді спікера. Для цього вдається до послуг підконтрольних депутатів з фракції «Слуга народу». А Разум­ков (з цією ж метою) діє з допомо­гою процедурних, регламентних важелів. Зокрема, намагається заблокувати рішення таких коле­гіальних органів, як РНБОУ, поси­лаючись на букву закону, пробує саботувати ухвалення рішень, ці­кавих для Зеленського.

— Чи є у парламенті критич­на маса голосів для зміщення спікера?

— Якби вона була, Зеленський не ініціював би нове зібрання сво­єї фракції у Трускавці. Я не впевне­ний, що у сесійній залі знайдеться необхідна кількість голосів за від­ставку Разумкова. У самій фракції «Слуга народу» є певна група де­путатів, які орієнтуються на ньо­го, які своїми мандатами завдячу­ють саме йому. Ми пам’ятаємо, як формували виборчий писок «Слу­ги народу» — кандидатів шукали ледь не на вулиці. Тоді Разумко­ву вдалося протягти своїх людей у цей список. І вони не голосува­тимуть за його відставку. А хтось зі «слуг» побачить у цій спробі від­ставки розправу за «іншодум­ство» у фракції. І не голосуватиме, бо не захоче, щоб колись вчинили щось схоже з ним.

Третя група депутатів — ті, хто залежить від зовнішніх гравців, передусім від олігархів. Вони за­хочуть скористатися ситуацією, аби показати Зеленському влас­ну вагу. Щоб виторгувати якісь преференції. Бо розуміють, на­скільки для Зеленського принци­пово відправити Разумкова у від­ставку…

Провалити це голосування цікаво буде й для опозиційних фракцій. Невдала спроба усу­нути Разумкова продемонструє силу парламенту й слабкість Зе­ленського, покаже, що його по­літичний вплив у країні обмеже­ний. І це буде сигнал не тільки президенту, а й суспільству.

Голосування готуватимуть ре­тельно й довго — без гаранто­ваного результату. Але це буде лише перша серія драми. Друга серія може виявитися більш три­валою, ніж сама відставка Ра­зумкова. Маю на увазі призна­чення нового спікера. Ось тоді розпочнуться справжні баталії. Може початися тривалий кон­фліктний процес. І ця спікеріада може завершитися серйозними репутаційними втратами для Зе­ленського.

— У демократичній опозиції кажуть, спроби змістити Ра­зумкова вкотре свідчать про диктаторські замашки Зелен­ського. Мовляв, після повного контролю за правоохоронни­ми органами той захоче «при­боркати» і парламент — єдину інституцію, яка ще опираєть­ся йому…

— З приходом у владу Андрія Єрмака можемо сказати, що Україна має двох президентів. Звичайний керівник апарату пре­тендує на пошану рівня прем’єр-міністра чи голови Верховної Ради. Зміцнення Єрмака — це теж елемент прагнення Зелен­ського до авторитаризму. З при­ходом цього керівника канцеля­рії Зеленський почав динамічне цементування особистої влади. Розпочалося воно з переста­новок у правоохоронних, слід­чих органах. А закінчилася кам­панія із приборкання силових відомств, падінням останнього потужного бастіону — відставкою Авакова. Перед тим було звіль­нення голови Конституційного Суду, зміна генерального проку­рора, ротації в інших силових ві­домствах. Кажуть, Офіс прези­дента втручається у призначення у Збройних силах не лише офіце­рів вищого стратегічного рівня, а й офіцерів середньої і нижчої ланки… Спікер, який не демон­стрував «належної» лояльності у такій квазіавторитарній систе­мі, яку маємо вже сьогодні, ви­бивається із загальної картини. Тому, напевно, Володимир Зе­ленський, який намагається по­будувати авторитарний режим, за допомогою Єрмака, хоче зни­щити ще один форпост спротиву, яким є Разумков. Відтак у кампа­нії проти Разумкова слід вбачати рух Зеленського до формування авторитарного режиму.

Читайте також: Спікер парламенту може стати учасником політпроєкту «Разумков-Кличко-Аваков»