На Волині батюшка вийшов до парафіян з рушницею

Уся Україна обговорює шокуючу новину: на Волині священик колишнього Московського патріархату вийшов до парафіян з мисливською рушницею. Він чотири рази пальнув зі зброї! Дякувати Господу, ніхто з людей не постраждав. Та зраненою сьогодні стоїть церква. Її стіни зрешетив той, хто в ній багато літ служив, здавалося, був прикладом для громади, щиро закликав усіх до покаяння, розуміння і миру…

Храм збудували греко-католики

Боляче, що колись колиска християнства тепер зажила такої недоброї слави. Жидичинський монастир, в архітектурний комплекс якого на початку ХVІІІ століття входив цей Свято-Миколаївський храм і навколо якого сьогодні розігралася релігійна драма, має величну історію. Це одна з найдревніших святинь України. Є історичні розвідки, що чернеча обитель існувала на цьому місці ще до 988 року — офіційного хрещення Київської Русі. Раніше тутешні землі були на прикордонні з Європою, яка уже християнізувалася. Далі, вважалося, починався «варварський світ», де жили слов’яни-язичники. Межа йшла по річці Стир. За переказами, перші проповідники-християни звернулися до місцевого князя луцького, але він їх вигнав. Так вони, мандруючи далі по річці, й дісталися у Жидичин.

Перша документальна згадка про це святе місце є в Іпатіївському літописі ХІІІ століття. Тоді тут був монастир православний. Пізніше храм став належати греко-католикам. Це їх стараннями у 1723 році було зведено гарний Свято-Миколаївський храм. Відтоді він і митрополичі палати стали єдиним комплексом.

Через якийсь час монастир назад повернувся у лоно православ’я. Але в пострадянські часи його будівлі знову стали розділеними: церква з дзвіницею відійшли до парафії УПЦ МП, а в митрополичих палатах, які були фактично зруйновані, відродила чернече життя УПЦ КП.

Так і співіснували останні роки ці дві православні громади через межу. Мирно, без сварок і конфліктів. Духівники ходили один до одного в гості, вітали зі святами…

Удар взяла на себе свята обитель

Та після прийняття Томосу про автокефалію Православної церкви України місцева громада вирішила, аби і жидичинський храм став належати до ПЦУ. Зібралася ініціативна група, у якій були представники обох сторін, та пішла від хати до хати вивчати думку вірян. І переважна більшість справді висловилася на підтримку помісної церкви. Тож свій вибір, закономірно, люди вирішили засвідчити офіційно — через збори. Вони відбулися 17 лютого у приміщенні місцевого клубу.

— Участь у зборах взяло 390 жителів. Організовувала їх ініціативна група. Всі налаштовані були мирно, кожен хотів уникнути конфлікту. Єдине питання, яке виносилося, це перехід в ПЦУ. І «за» проголосувало 98% присутніх, — розповідає Галина Матвіюк, голова Жидичинської сільської об’єднаної територіальної громади.

Після цього було утворено ревізійну комісію, яку очолила місцевий краєзнавець Іраїда Майданець. Селяни кажуть: звернулися до настоятеля храму о. Володимира Гелети, аби він віддав ключі від церкви. Але він відмовився. Тож довелося міняти замки. Ревізійна комісія розпочала роботу в Свято-Миколаївській церкві у присутності правоохоронців.

Тим часом активісти вирішили взяти святу обитель під свою охорону — біля храму влаштували цілодобове чергування. На подвір’ї церкви поставили бочки, розвели в них вогонь, аби грітися. Переживали, аби з іншого боку не було якихось провокацій. Та без них, на жаль, не обійшлося. 22 лютого пізно ввечері спалахнула господарська споруда монастиря (хто влаштував підпал — з’ясовують). Вогонь вчасно помітили і загасили, він не встиг завдати великих збитків. Та невдовзі таки мало не загинули люди.

Хтось відзняв на телефон, як все відбувалося у ніч на 23 лютого. У кадрі добре видно силует священика, який вийшов на ганок (його хата — навпроти храму метрів за сто) та чутно його слова: «Пацани! Стріляю наповал!»

— Після першого ми попадали на землю, — розповідає один з активістів, який і сьогодні чергує біля храму, називатися не хоче. — Всього пострілів було чотири. Потім батюшка пішов назад додому.

На щастя, ніхто з людей не постраждав — удар на себе взяла церква…

Рушницю взяв у сина

На місце події прибули правоохоронці. Вони відібрали пояснення в активістів, пізніше у священика вилучили рушницю. Сектор комунікації поліції Волинської області уже дав коментар з цього приводу:

— Поліцейські з’ясували, що у ніч на суботу, 23 лютого, 52-річний житель села Жидичин на території місцевого Свято-Миколаївського храму, на ґрунті релігійної нетерпимості, висловлюючи погрозу вбивством особам, які там перебували, здійснив чотири постріли з мисливської рушниці. Зброя зареєстрована, належить його 34-річному сину. Також зі стіни храму вилучили свинцеві дробини від рушничного пострілу. Все це направили на дослідження до Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Також слідчі Ківерцівського відділу поліції за фактом погрози вбивством, вчиненої з мотивів релігійної нетерпимості, відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У Волинській єпархій УПЦ від коментарів відмовилися, пославшись на те, що не закінчене розслідування, яке проводять правоохоронні органи. Ми хотіли запитати в о. Володимира Гелети, що сталося того дня, та, на жаль, не застали його вдома.

Під повідомленнями про ці події в мережі можна прочитати безліч коментарів. Хтось різко висловлюється у бік священнослужителя, хтось його виправдовує, а хтось досі не вірить, що таке могло статися. Є там й такий коментар: «Коли Бог хоче покарати — відбирає розум…»

Тим часом у Свято-Миколаївському храмі у минулу неділю відбулася перша служба українською мовою. Людей тут зібралося стільки, як на Пасху!

— По завершенні Божественної літургії ми помолилися за усіх у Бозі спочилих жидичан, яких через розділення 27 років не пускали у місцевий храм, — розповів архімандрит Костянтин (Марченко), намісник Свято-Миколаївського жидичинського монастиря. — Відчувалося велике духовне піднесення серед людей.

За минулі вихідні на Волині до ПЦУ перейшло ще кілька громад, зокрема, сіл Охнівка Володимир-Волинського, Бистровиця та Шклинь Горохівського районів. «За» помісній церкві сказали вже понад вісімдесят парафій колишнього Московського патріархату.