Президентська кампанія «під ключ» — від 300 мільйонів доларів

Чим ближче до офіційного початку президентської кампанії (стартоне вона якраз, коли готуватимемо олів'є до новорічного столу), тим більше заявок на гарант-булаву. Поки соціологи тасують прізвища у лізі важковаговиків, примножуються ряди потенційних кандидатів другого і третього ешелонів.

Хтось ще до старту оголосив про намір брати участь у виборах (серед заявників — політичний старожил Роман Безсмертний, буйний екс-радник міністра внутрішніх справ Ілля Кива, нардеп Юрій Дерев'янко, екс-«народна» Інна Богословська, колишній керманич СБУ Валентин Наливайченко і навіть екс-головний фіскал Роман Насіров, справа якого вже 10 місяців «тушкується» у суді). Хтось ще приміряється, як колишній голова СБУ Ігор Смешко. А на когось приміряють кандидатський «прикид» поверх гастрольного костюма чи лікарського халата. У примірочній, крім лідера «Океану Ельзи» Славка Вакарчука і головного «кварталівця» Володимира Зеленського (участь яких у виборах може серйозно змінити розклад у турнірній таблиці), вже засвітилися співак Іво Бобул, «батько» Вєрки Сердючки Андрій Данилко, кумир українських «вовчиць» Олег Винник, лікар і телеведучий Євген Комаровський.

Чим керуються «ходоки» у президенти, яким навіть на місце у хвості топ-десятки годі розраховувати? Хтось гратиме на підтанцьовці. Хтось скористається президентською кампанією, аби розкрутитися чи набити собі ціну під парламентські вибори. Не обходиться і без спритників, які просто розводять довірливих спонсорів на гроші.

Про виборчі залаштунки, кандидатів на продаж і ціну президентських амбіцій в у.о. — у розмові з політологом, політтехнологом Ярославом Макітрою.

— Не факт, що всіх, хто вже називає себе кандидатами, побачимо у бюлетені, — каже Ярослав Макітра. — Для когось заявка на участь у виборах — це спроба заробити. Хтось розраховує продати себе як технічного кандидата. А буває і таке, що людина заявляє про участь у кампанії, збирає гроші, а потім немає ні цього кандидата, ні цих грошей. Або можуть сказати: вибачте, зібраних коштів не вистачило, тому не балотуємося.

Є й такі, хто вірить у свою обраність, своє месіанство (мовляв, саме я можу стати тим, хто ощасливить Україну), але переоцінює свої можливості.

— Так виглядає, у президентській кампанії попит на технічних кандидатів буде чималим. У скільки обходяться їхні послуги?

— Зважаючи на незначний відрив між реальними претендентами на перемогу, навіть частка відсотка може відіграти вирішальну роль. Використовуючи технічних кандидатів, можна знизити рейтинги конкурентів чи підвищити на їхньому тлі свої. Тому такі люди справді будуть затребувані більше, ніж, скажімо, на попередніх виборах. Щодо вартості послуг технічних кандидатів, то універсального прайсу немає. У кожній ситуації може бути по-різному, залежно від того, які завдання. Одна річ — відкусити голоси у конкурентів і серйозно вплинути на виборчі розклади. Інша — працювати зливним бачком. У першому випадку сума може стартувати від мільйона доларів. У другому гонорари можуть бути п'ять-десять тисяч доларів на місяць.

Але, крім них, є й інші витрати. Викид інформації потребує тиражування, розгонки — а це також кошти. Коли у ролі технічних кандидатів задіюють когось не з боку, а з команди, тут можуть бути інші розрахунки, і не обов'язково грошові.

— У скільки загалом обійдеться кампанія основним кандидатам?

— Якщо говорити про шанси на перемогу, то це сотні мільйонів доларів. Доступ до ЗМІ, поїздки по регіонах, зустрічі, агітатори, так звані мотиваційні проекти (скупка). Ринкова вартість усього цього — від 300−400 мільйонів доларів. Інша річ, що частину цих коштів не платять натурою. Хтось, наприклад, має хороші стосунки чи певні домовленості з власниками ЗМІ, що дає можливість відчутно мінімізувати витрати на кампанію. Хтось економить на політичній рекламі, видаючи її за соціальну. Задіюють адмінресурс, використовують органи державної влади як агітаційні мережі.

— Чи допускаєте участь у виборах саме у ролі технічних кандидатів Вакарчука і Зеленського? Були, зокрема, інформаційні вкидання, що Зеленського «запускають» для того, аби у потрібний момент «злився» на користь Тимошенко.

— За певного розвитку подій такі варіанти не варто виключати. Рівень підтримки, який є у Вакарчука і Зеленського, — це вже бонус для тих, хто має вплив на ухвалення ними рішень. Вже самою участю/неучастю цих персонажів у виборах можна торгувати.

У кого які ролі, проясниться ближче до офіційного старту кампанії. Зрештою, ситуація може і «по ходу» змінитися. Може бути так, що хтось заходить у кампанію якщо не 100-відсотково технічним кандидатом, то для підігравання певній команді. А на виході отримуємо вже іншу ігрову партію. Згадайте приклад з Тігіпком, який на певному етапі у 2009 році, по суті, грав на користь Тимошенко. А згодом, побачивши власні рейтинги, почав вести самостійну гру. Проте може статися і навпаки, коли за високих стартових шансів умови участі у виборах можуть бути суттєво переглянуті. Побачимо. Думаю, у тих, хто стоїть за Вакарчуком і Зеленським, є спокуса спробувати самим зіграти у «президентську» гру, а не підігрувати комусь.

— Зі шоу-персонажів, яких сватають у президенти, вже можна ансамбль створювати. Вакарчук, Зеленський, Сердючка, Бобул, Винник і примкнулий до них доктор Комаровський. «Локшина» і видовища для народу?

— Дослідження фіксують високий рівень недовіри до класичних політиків, тих, хто при владі або так чи інакше був у політиці. Звідси і з'являються такого роду пропозиції — неполітичні кандидати. Але я б не перебільшував їхні можливості. Все-таки важливо, чи мала людина стосунок до політики. Якщо навіть візьмемо Вакарчука і Зеленського, говорити про те, що вони не причетні до політики, поза нею, було б неправдою. Якби так було, у них і таких рейтингів не було б. Вакарчук був у парламенті, присутній на важливих подіях (згадайте Майдани). Щодо Зеленського, то він фактично зробив собі ім'я на політичній сатирі, на «стьобі» над політиками і політикою. Тому теж асоціюється як людина, причетна до політики.

Людина може користуватися довірою як професіонал у своїй справі, але якщо не демонструє своє позиції щодо важливих суспільно-політичних процесів у країні, ця довіра не переллється у політичні рейтинги.

— Тобто навіть зі стадіонами «вовчиць» Винник, якби балотувався у президенти, нічого путнього не «наспівав» би?

— Кількість фанатів у кількість електорату напряму не конвертуєш. Це не одне і те ж — зібрати шанувальників на концерт і мобілізувати їх, аби прийшли на виборчі дільниці та проголосували за Винника. Потрібні політичні технології і дуже правильна, виважена позиція. Більше того: за неправильної поведінки можна не лише без політичних балів залишитися, а й фанатів чи клієнтів втратити.