Прем’єра – приручили, вибори відтягнули...

Хто сказав, що Банкова «розвела» українців з обіцянками «жити по-новому»? Це просто не всі розрекламовану президентом новизну розгледіли. Але після спецоперації під кодовою назвою «Порятунок нерядового Яценюка» мали б прозріти навіть ті, хто сліпо вірив: Порошенкові болить за Україну. Болить. Питання лише у тому, за яку Україну: для людей чи таку, яка його влаштовує? Коли перед голосуванням за недовіру урядові президент запевнив, що закликав до відставки і оброслого претензіями генпрокурора, і «супер-ефективного» прем’єра, багато хто зітхнув з полегшенням: «Ось воно — чудесне просвітління!». Але, щойно на парламентському табло висвітлився провальний результат за відставку Кабміну і частинки пазла (хто як голосував) склалися у картинку із написами «лохотрон», як стало зрозуміло: ось воно, обіцяне президентом «по-новому» - в усій красі! Якщо «папєрєдніки» не переймалися грою у хитромудрі комбінації, а перли напролом, то у «наступників» усе по-новому, точніше — по-хитрому. «Недовідставку» уряду обставили так, що парламент — у помиях, прем’єр — ще більша мішень для кулі в лоб, а президент — у шоколаді (наскільки це можливо у нинішній ситуації).

Як би порошенківські рупори не «давали зуб», що ніякого «договорняка» не було і президент, мовляв, тут ні при чому, непереконливо виходить. Достатньо проаналізувати, хто найбільше виграв від розіграної під парламентським куполом трагікомедії, і усе стає на свої місця.

Перше, що напрошується на думку: голов­ний переможець у грі — Яценюк. Це ж треба вміти — втриматися у прем’єрському кріслі після такого шмагання у Верховній Раді й «одиниці» за успішність у табелі. Так, портфель Яценюк зберіг. Але що у портфелі? Вибухівка, причому з уже запущеним механізмом. Годинник тікає, постійно нагадуючи прем’єрові, що імунітет у нього тепер — не на рік, а лише на пів. До питання про недовіру уряду парламент може повернутися вже на наступній сесії, яка стартує у вересні (раніше Конституція не велить). Але не таке страшне для Яценюка чергове очікування відставки, як те, що йому уготовано у прем’єрському кріслі. Після рятівної оборудки 16 лютого Арсеній Петрович сповна відчує, що таке «кріпосне право». Ви ж не думаєте, що «пани» (а їхні прізвища — Порошенко, Ахметов, Коломойський) врятували Яценюка в уряді за дякую. Вже не про «відробити» йдеться, а про «відпахати»! На такій «панщині» і загнутися можна, враховуючи, що у кожного з «панів» - свої захцянки. Чи не переоцінив Яценюк свої сили, підписуючись на таке?

Коли геть нестерпно стане, можна, звісно, собі вольну виписати — добровільно у відставку піти. Але... І тут плавно до президента переходимо. Примусова відставка Яценюка йому не потрібна була, оскільки тягнула за собою вихід з коаліції «Народного фронту», примарні шанси склеїти нову більшість, і врешті — невідкладні парламентські вибори. Те, що нинішня Верховна Рада до кінця п’ятирічки не доживе, - факт. Але авральні вибори президентові не потрібні: хоча б до осені дотягнути, щоб продумати сценарії, як у наступній ВР «своєю» більшістю обзавестися.

Отож президент — зацікавлена сторона. Підключившись до операції з порятунку Яценюка, він і рибку з’їв (причому не одну), і в калюжу не сів. Що за рибка? Приручений прем’єр — раз. Хлопчик, якого не шкода для народного биття, - два. Яценюк і далі збиратиме на себе увесь негатив, а у Порошенка — алібі: я ж, мовляв, обома руками «за» відставку провального прем’єра, але парламент її «зарубав», тож з депутатів і питайте.

При цьому, якщо знадобиться, у президента залишається можливість дотиснути Яценюка до самовідставки. Тут і старатися не доведеться: в облозі «чужих» міністрів (а «порошенківських» кадрів в уряді ще додасться) і зобов’язань перед «панами», та ще й без можливості протиснути через парламент урядові законопроекти без бартеру (буде прем’єр слухняним — голоси «підженуть», ні - «звиняйте») «кулелобний» Арсеній сам про харакірі задумається. Але це вже буде інша історія — без розвалу коаліції (схоже, вже нової, яку після виходу «Батьківщини» і гримання дверима від «Самопомочі» доштукують «ляшковцями», а за потреби — і «договороспроможними» позафракційними) та загрози невідкладних парламентських виборів.

Думки з приводу

Віталій ПОРТНИКОВ, журналіст, блогер

Президентові потрібно, щоб Яценюк пішов у відставку сам, відкривши йому простір для маневру. Порошенкові не потрібні дострокові вибори, йому потрібен лояльний прем’єр, МВС і Мін’юст. Йому потрібна коаліція, в якій він не просто був би фактичним головою найчисельнішої фракції, яка делегувала у Кабмін більшість міністрів. Йому потрібна коаліція, в якій він був би фактичним головою уряду. І якщо така коаліція буде, то депутати «Народного фронту» можуть не переживати за своє майбутнє. Це те, що президент може їм гарантувати.

Віталій КУЛИК, політолог

Головні політичні гравці змирилися з тим, що нас чекають дострокові вибори. Якщо розпад коаліції і нові вибори не відбудуться зараз, то це станеться восени. І, можливо, тоді наслідки будуть гіршими — і для економіки, і для політичних гравців.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог

У країні склалася парадоксальна ситуація. Коли президент і прем’єр виявилися сильнішими, ніж парламент - за його ж бажанням. А це означає, що скоро вибухне нова криза, де кожна зі сторін політичного трикутника захоче вийти з конфлікту більш сильною і з більш ослабленими противниками. У цій жорсткій політичній боротьбі немає місця Україні з її проблемами — політики ділитимуть владу. Ми ж знову стаємо вимушеними глядачами на виставі, яка ганьбить Україну перед світом, відбирає наші сили і час.

Ірина БЕКЕШКІНА, голова правління фонду «Демініціативи»

Мені цікаво, чи прораховують політики суспільну реакцію на свої дії? У суспільстві наростають негативні процеси: люди бідніють, жити стає вже важче, ніякі реформи не робляться, падає довіра до всіх без винятку державних інституцій, за винятком армії. 16 лютого (у день, коли розглядалася відставка уряду) парламент мав можливість дещо змінити суспільні настрої, принаймні давши суспільству надію на зміни. А вийшов повний маразм! Причому усі бачили, що це був тіньовий «договорняк».