«Ввечері – стільці, зранку – гроші...»

Справжні шторми бушували минулого тижня в українському політикумі — суспільство з тривогою сприйняло відправлений на експертизу у Конституційний Суд президентський законопроект щодо децентралізації. Увагу громадян привернув не стільки обіцяний перерозподіл сфер впливів і відповідальності — на їх користь, з центру на місця, якісно нові, в тому числі фінансові, організаційні можливості для розвитку громад, скільки невиразне майбутнє найбільш проблемного регіону — Донбасу. Непокоїли, зокрема, пропозиції щодо його “відособленості”. Ряд відомих політиків і громадських діячів били у всі дзвони: зрада, сепаратизм, федералізація, підігрування Росії, зазіхання на суверенітет! І закликали у жодному разі не допустити “особливого статусу” для Донбасу, який, на їх думку, таїть у собі загрозу нашій державності.

Президент вирішив розвіяти ці фобії. В ефірі одного з телеканалів він заспокоював співвітчизників:

- Розгляд у Верховній Раді проекту змін до Конституції в частині децентралізації вилився в дискусію про головну проблему, яка найбільше непокоїть всіх нас — питання війни та миру. Ця дискусія виявилася настільки гарячою, що потребує спокійного аналізу і уважної розстановки всіх крапок над «і». Окремі фракції, яких я вважав і продовжую вважати своїми партнерами, зненацька атакували мій мирний план. План, який нашими європейськими та американськими друзями та партнерами визнано як безальтернативний варіант повернення окупованих районів Донбасу під український суверенітет — виключно політико-дипломатичним шляхом. Каменем спотикання стала норма, яка міститься в перехідних положеннях Конституції. А саме — речення, в якому згадується закон про специфічний порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донеччини та Луганщини. Цей закон депутати вже ухвалювали двічі. Спочатку його прийняла попередня Верховна Рада. Потім — удосконалила теперішня. Вступити в силу такий закон може лише після виконання цілої низки попередніх умов (тут і далі виділення наше. — І. Ф). Ці умови включають роззброєння бойовиків, виведення російських військ, відновлення нашого контролю над всією лінією українсько-російського кордону, проведення чесних, вільних та демократичних місцевих виборів. Хіба це не те, чого ми прагнемо? Ані в Законі, ані в проекті змін до Конституції не має і бути не може ніякого особливого статусу для тих районів. І словом не йдеться про особливий статус для Донбасу. Натомість, і на Донбасі, і в усіх регіонах України місцеві громади отримають значно більше повноважень і можливостей.

Проти цих змін ополчилися Росія та її маріонетки з так званих “ДНР” та “ЛНР”. І це вже само собою свідчить про те, що ми з вами на правильному шляху. Це має зняти всі побоювання тих фракцій українського парламенту, які приєдналися до гурту критиків змін до Конституції. Не вірте міфам: жодних загроз не може виникнути, адже існує ціла низка запобіжних заходів...

Глава держави пообіцяв докласти всіх зусиль, щоб до остаточного голосування за конституційні зміни восени переконати депутатів підтримати їх. Бо провал цієї реформи означав би кінець міжнародної коаліції на підтримку України і очевидну ескалацію насильства на Донбасі, в якій ми з агресором залишилися би сам-на-сам...

За словами президента, Україна випереджає графік щодо внесення змін до Конституції в частині особливостей місцевого самоврядування, який було виписано під час переговорів у Мінську.

- Україна виконала свої зобо­в’язання... Повинна виконувати свої зобов’язання і Росія. До кінця року вона має вивести незаконні збройні формування, закрити кордон та повернути контроль над кордоном українській стороні.

Відповідаючи на закиди скептиків, президент запевнив, що децентралізація не стосуватиметься сфер оборони, зовнішньої політики, національної безпеки, прав людини та громадянина. У випадку, якщо яка-небудь рада зважиться ухвалити сепаратистські рішення, президент, Конституційний Суд та Верховна Рада матимуть право призупиняти повноваження цих рад.

Після цього президентського роз’яснення кількість критиків його кроку зменшилася. Але чимало експертів продовжують мати з цього приводу “особливу думку”...

Коментарі для «ВЗ»

Олексій ГАРАНЬ, професор Києво-Могилянської академії, директор Школи політичної аналітики

Ми часто повторюємо: “особливий статус Донбасу” — і відразу виникають занепадницькі настрої. Але ж не йдеться про весь Донбас — лише третину його території, яка перебуває під окупацією. Треба виходити з того, що ми не контролюємо ці території і в силу різних обставин не можемо звільнити їх військовим шляхом.

У Мінських домовленостях написано, що цим районам має бути надано на постійній основі особливий статус. Ми виходимо з цієї ситуації таким чином: перше — запис відбувається у перехідних положеннях Конституції, а друге — йде посилання на закон. Закон було прийнято ще восени минулого року, навесні в нього внесли зміни. Механізм запуску цього закону дуже чіткий: спершу проведення виборів за українським законодавством і під міжнародним контролем, виведення незаконних військових формувань. Без виконання цих перед­умов згадуваний закон не працюватиме.

З формальної точки зору, зміни до Конституції не змінюють стану речей. З іншого боку, ми показуємо, що, на відміну від протилежної сторони, виконуємо Мінські угоди.

Микола ГОРИНЬ, громадсько-політичний діяч, колишній голова Львівської ОДА і облради

Не знаю, для чого у Верховній Раді замість дискусії було затіяно шоу з піснями-віршами. Це є нічим іншим, як новими політтехнологіями у передчутті місцевих виборів... Правильно зауважив президент: парламент двічі розглядав зміни до закону про місцеве самоврядування, зокрема, ті, які стосувалися його особливостей у Донецькій та Луганській областях, затвердив їх. Закон не вступив у дію з певних причин, але він був! І тут ті самі люди, які раніше голосували за нього, які раніше не вдавалися до шумових ефектів, раптом почали демонструвати “патріотичну стурбованість”...

Не думаю, що у суспільстві є великий резонанс від скерування цього законопроекту у Конституційний Суд. Це більше проблема політиків.

Загалом зміни до Конституції для України є позитивними, їх треба було приймати. Не треба боятися “закріплення” чи “поширення” сепаратизму”. Виставлено ряд запобіжників. Зокрема, передбачено, що вибори в окремих районах Донбасу не можуть пройти, поки там є іноземні війська, поки не роззброєно бойовиків, поки не відновлено контроль нашої держави на кордоні Украї­ни і Росії.

Розумію бажання окремих політиків “дути на холодне”, але у нинішній ситуації треба рухатися уперед. Тим більше, що дії президента було узгоджено з нашими закордонними партнерами.

Принагідно не можу оминути макабричного виступу Ляшка, який декламував про те, що “нас забула Європа”. Шановні, якби не Європа і не Америка, якби вони справді мовчали — не знаю, чи Україна сьогодні вистояла б у цій боротьбі. Коли писали вірш про “мовчазну” Європу, була інша політична ситуація, інші умови, в іншому стані була Українська держава...

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

У мене двояке ставлення до конституційних ініціатив президента. Складається враження, що він піддався тискові європейських і американських партнерів — візит представника Держдепу США Вікторії Нуланд є підтвердженням цьому. Прописаний особливий статус окупованих регіонів Донбасу — результат бажання підіграти західним союзникам...

Угоди і меморандуми — це всього-на-всього меморандуми. А конкретні позиції, прописані в Основному законі, це річ, яку доведеться виконувати, яка закладає певні підводні камені. Це — шлях до “придністровізації” конфлікту. Але, на відміну від нас, Молдова не платить “соціальний податок” Придністров’ю, не утримує його соціальну сферу. А Україна вимушена буде це робити в окупованому Донбасі, оскільки є пункт мінської угоди, який передбачає, що Київ має фінансувати на окупованих територіях захищені статті бюджету. Нас змусять виконувати ці позиції, виходячи з того, що ми легітимізуємо іншу сторону... Це буде тягарем для нашого бюджету. Ми матимемо законсервовану ситуацію на Донбасі на невизначений час. Це створить політичні проблеми для української інтеграції в Європейський Союз. Це — той якір, який триматиме нас в орбіті російського впливу. Росія виступає країною-агресором, а ми виступаємо за те, щоб створити умови, за яких Росія може позиціонувати себе як країна-миротворець, країна-посередник. І робимо ми це своїми руками — руками тих депутатів, які голосували за направлення законопроекту до Конституційного Суду. Маю велике сподівання, що у вересні, коли парламент повернеться до цього питання, не вистачить 300 голосів для остаточного ухвалення закону про особливий статус — політичні партії, які перебуватимуть у горнилі виборчої боротьби, не дозволять голосування за сумнівну статтю у Конституції...