Радам – владу, президентові – владу над радами?

Українську Конституцію вже стільки оперували й препарували, що від самої лише згадки про чергове втручання в Основний закон у багатьох мандраж почався. Мовляв, знову по живому такого нарубають, що не гоїтися, а гноїтися буде. Мали рацію. Рік нам тицяли солодкі піґулки, запевняючи, що від них лише користь буде. Збільшимо, кажуть, приток крові від голови до ніг (читайте: приток повноважень та ресурсів з центру на місця) без жодних побічних ефектів. Та щойно почали курс лікування, як понеслося: то нудота, то запаморочення. Такими темпами і до коми може дійти, попереджають критики конституційної «кровотерапії». І кивають на «ескулапів» з Банкової, які під виглядом помічних ліків під назвою «Децентралізація» фальсифікат «Доцентралізація» втюхати намагаються.

Конституційна комісія — для декорації

Обіцяні зміни до Конституції писали за принципом «ви подумали, ми вирішили». Ось тільки хто такі «ми», навіть у Конституційній комісії (яка задумувалася як «колективний розум» для покращення Основ­ного закону) достеменно не знають. Після двох засідань «комісарів» поставили перед фактом: законопроект, якого вони в очі не бачили, потрібно терміново узгодити, оскільки до запланованого на 19 червня засідання Венеціанської комісії, яка мала дати оцінку документу, залишилося два дні (а наступне намічається аж на осінь).

На запитання, звідки взявся готовий законопроект, спікер і за сумісництвом голова Конституційної комісії Володимир Гройсман відповів коротко: секретаріат групи, мовляв, підготував. Де засідали ці загадкові секретарі і під чию диктовку писали текст, стало зрозуміло, щойно члени комісії вчиталися у запропоновані там новації.

Народ обирає — президент розганяє...

Поки одні «комісари» собі під ніс обурювалися, інші пішли у відкриту атаку, керуючись не лише образою за країну, а й шкурницькими інтересами. Коли на носі — виборча кампанія, приводи попіаритися на критиці електоральних конкурентів зайвими не бувають.

Роль важкої артилерії взяла на себе «Самопоміч». Першим залпом по законопроекту, який втюхали Конституційній комісії, став гнівний пост у Facebook заступниці Гройсмана у парламентській президії Оксани Сироїд (представниця «Самопомочі»). З її подачі і з’явився політичний неологізм «доцентралізація», яким охрестили спроби Банкової прописати у Конституції щедрі повноваження для президента. «Під благородною ідеєю децентралізації владних повноважень та посилення ролі громад приховано дещо інше - спокуса надмірної влади. Документ, який був розданий робочій групі, передбачає суттєву концентрацію повноважень президента», - заявила Сироїд, пройшовшись по «царських» положеннях про призначення президентом префектів на місцях і право Гаранта розпускати місцеві ради.

Саме цими новаціями Банкова накликала на себе шквал звинувачень у тому, що намагається перетягнути парламентсько-президентську республіку у президентську. Ініціативу щодо префектів критики розцінили як спробу президента узаконити своїх «смотрящих» на місцях, наділивши їх ще й прокурорськими функціями. Про яку децентралізацію, мовляв, йдеться, якщо, відмовившись від губернаторів, Банкова знову розставить всюди своїх наглядачів? Та ще й з нагайками, якими можна і територіальні громади шмагати й органи місцевого самоврядування. У запропонованих змінах до Конституції прописано право префекта зупиняти дію актів місцевого самоврядування (з одночасним зверненням до суду), — якщо запідозрить у них протизаконність чи невідповідність Конституції. З нашими «незалежними» і непідкупними судами, зауважують критики законопроекту, у такий спосіб можна заблокувати будь-яке рішення на місцях...

До того ж «префектурна» новація з президентським перекосом, застерігають її противники, ще більше розбалансує систему влади. «Отримаємо конструкцію, яка апріорі закладає конфлікт між гілками влади, - каже нардеп Андрій Сенченко. - Відповідальність буде на уряді, а важелі впливу (через призначення префектів) — у президента. Як приклад, можна згадати ситуацію часів президента Ющенка, коли прем’єр Тимошенко запрошувала на засідання уряду голів обладміністрацій, а вони (за вказівкою з президентської Адміністрації) просто не з’являлися».

На Банковій від звинувачень у насаджуванні «смотрящих» відхрещуються. Кажуть, не про розширення президентських повноважень клопочуть, а за законність і державну безпеку дбають. Префекти, мовляв, будуть «очима держави», які стежитимуть, аби органи місцевого самоврядування не виходили за межі законів і своїх повноважень.

Цією ж благою метою «адвокати» сумнівних новацій виправдовують і право президента призупиняти повноваження голів громад і місцевих рад (у разі ухвалення ними рішень, які суперечать Конституції чи загрожують державному суверенітету, територіальній цілісності або національній безпеці) з призначенням тимчасового державного уповноваженого (читайте — введенням прямого президентського правління). Якщо Конституційний Суд підвердить (хоча, знаючи наш КС, слово «якщо» вживати тут недоречно) президентські підозри про антиконституційність ухваленого акта, винуватців попросять з речами на вихід. Далі — дострокові вибори.

На Банковій називають це «червоною кнопкою» для президента проти сепаратистських замашок на місцях. Мовляв, реакція має бути блискавичною, а тому і потрібно довірити «пожежну» кнопку президентові, аби «викурювати» сепаратистські прояви, не гаючи часу на збори Верховної Ради чи Кабміну. Ось тільки чому, маючи в руках такі інструменти, як СБУ і Генпрокуратура, президент не квапився з реальною, а непоказушною (а ля «Штепа — вождь сепаратистів») кампанією проти замовників, спонсорів і розносників сепаратистського вірусу? Посадили б Єфремова, Ківалова, Клюєва, Добкіна, Кернеса, і були б «бандитам — тюрми» не на словах, а на ділі. Тоді і потреби у «червоній кнопці» для президента не було б. Якщо ж прописувати її у Конституції, керуючись нинішньою загрозливою ситуацією в країні, то хіба як тимчасову норму, місце якій — у «Перехідних положеннях». Інакше, застерігають критики розширення президентських повноважень, можна виплекати другого Януковича з диктаторськими замашками.