Кадрові питання на митниці вирішував... сторож військкомату?

Перебуваючи з робочим візитом у Львові, президент Петро Порошенко провів регіональну нараду з керівниками силових структур прикордонних областей Західної України. На цій нараді президент визнав найнебезпечнішими ворогами держави тотальну корупцію та контрабанду. “Ставлю чітке завдання перед СБУ, митницею та міліцією — припинити цей вічний фестиваль контрабанди на західному кордоні.”- наказав Президент. Та чи вдасться силовикам за цей час виправити наскрізь прогнилу структуру митниці? Те, що остання вражена тотальною корупцією, свідчать і матеріали кримінальної справи, яку цього тижня розглядатимуть в Апеляційному суді Львівської області. Потерпілими у справі виступають люди, які намагалися купити своїм діточкам “хлібні місця” на митниці.

Кадровими питаннями митниці правоохоронців примусили зацікавитися заяви, які надійшли до міліції у 2008 році. Один із заявників жалівся, що заплатив 10 тисяч доларів за працевлаштування сина на роботу на митному переході “Смільниця”. Другий заявник доводив, що за праце­влаштування сина на роботу в Мостиській митниці мусив платити 12 тисяч доларів. Обох громадян обманули, і їхні сини так і не потрапили до “закритого клубу” митників. Хоча купівля посади — кримінальний злочин, правоохоронці не стали корити заявників за намагання купити дітям “хлібні місця”. Натомість почали з’ясовувати, хто саме не виконав обіцянок та порушив “джентльменську угоду”. “Крайнім” виявився... сторож Самбірсього міжрайонного військкомату, який жодного відношення до митниці та кордону не мав.

Житель Старосамбірського району Богдан Розинський (всі прізвища в публікації змінено. — Авт.) все життя віддав службі у Збройних силах. Після виходу у відставку почав працювати сторожем у військкоматі. Знаючи, що відставник знайомий з багатьма офіцерами, саме до цього сторожа звернулися представники двох родин, які вирішили, що їхні діти гідні працювати на митниці. Перевіряючи заяви потерпілих, слідство визнало сторожа винним у шахрайстві.

У 2012 році справу, порушену проти сторожа, який буцімто брався влаштувати людей на митницю, почав розглядати Самбірський міськ­районний суд. Опинившись на лаві підсудних, Богдан Розинський клявся, що лише звів знайомих з офіцером прикордонної служби, який погодився за “зелені” забезпечити дітям хабародавців посади на митних постах. Цим офіцером був підполковник Держприкордонслужби Юрій Цимбалюк, який служив у Могилів-Подільському прикордонному загоні. Вирішити кадрові питання у суміжному відомстві підполковник обіцяв, використовуючи зв’язки свого тестя, який на той час працював у кадровій службі Академії Держ­прикордонслужби.

Те, що гроші за працевлаштування на митниці у потерпілих взяв саме офіцер-прикордонник, свідчила розписка, яку пан підполковник при отриманні “зелених” дав батькам майбутніх митників. У розписці офіцер-прикордонник без жодних “шифрувань” вказав, що бере певну суму “за працевлаштування у митні органи”. Під час свідчень в судовій залі “потерпілі” також не приховували, що всі перемовини щодо праце­влаштування своїх діточок вели саме з підполковником. Чому ж тоді заяви про вчинення злочину подали не на офіцера, який не виконав своїх обіцянок, а на сторожа військкомату, який з ним звів? Це пояснює заслуханий на судовому засіданні аудіо­запис, який під час телефонної розмови з прикордонником зробив один із потерпілих. Записом зафіксовано, як потерпілий вимагає у підполковника Цимбалюка повернути гроші, які той брав за працевлаштування сина. У разі відмови чоловік погрожує написати заяву в міліцію на сторожа Ро­зинського, який тоді “здасть” правоохоронцям Цимбалюка.

10 липня 2012 року Самбірський міськрайонний суд виніс ухвалу щодо цієї справи, в якій судді зазначили: “ Поведінка потерпілого в судовому засіданні є неприпустимою. Він відверто заявляв, що його не цікавить, хто йому поверне гроші, що він не бажає брати участь у встановленні істини. Його цікавить лише, щоб гроші повернули якнайшвидше. Потерпілий явно використовує правоохоронні органи, органи досудового слідства, прокуратуру та суд в корисливих і протиправних діях”. Зважаючи на ці обставини, суд повернув справу “про працевлаштування на митницю” на додаткове розслідування.

Пізніше ця справа ще тричі скеровувалася судами на додаткове розслідування. Та слідчі щоразу повертали її на новий судовий розгляд. Пояснюючи при цьому, чому під кримінал не потрапляють люди, які намагалися за гроші купити своїм дітям посади, правоохоронці доводили, що “зелені” давалися не як хабар, а “передавалися для оформлення необхідних для працевлаштування документів”. Знайшлося пояснення і тому, що підполковник прикордонної служби письмово зізнався, що брався за певні суми влаштувати людей працювати на митницю. Цю розписку, доводять слідчі, офіцер написав під погрозами...

17 березня минулого року Самбірський міськрайонний суд виніс вирок сторожеві військкомату Богданові Розинському. Відставника визнано винним у шахрайстві. Натомість офіцер, який зізнався, що справді отримував “зелені” від потерпілих, так і залишився свідком у справі. Незабаром вже суддям апеляційного суду доведеться шукати відповіді на питання: чи справді лише оформлення документів для працевлаштування на митницю обійшлося потерпілим у 10 та 12 тисяч “зелених”? Хто так налякав підполковника прикордонної служби, що той письмово засвідчив, як особисто отримував долари від батьків охочих стати митниками?