Передплата 2024 «Добрий господар»

«По суті, переходимо у стан, в якому вже десятиліттями живе Ізраїль»

Експерт Вадим Трюхан про те, що здобула Україна, позбувшись позаблокового статусу, і які виклики на нас чекають

Позаблоковий статус, в який чотири роки тому «вирядили» Україну стараннями Януковича і його більшості у тодішній Верховній Раді, — у минулому. 303 депутатськими «за» парламент перегорнув цю сторінку зовнішньополітичної історії. Голос проти скасування позаблокового статусу подали лише так звані опозиціонери. Вони ж — колишні «регіонали». Про те, що означає відмова від позаблоковості для України, — у розмові з експертом Вадимом Трюханом (багато років працював на дипломатичних посадах, очолював Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції секретаріату Кабміну).

-Рішення, яким Україна позбулася позаблокового статусу, є символічним не лише для нас, а й для наших зовнішніх партнерів й опонентів. Як для Європейського Союзу, США, інших цивілізованих держав, які підтримують Україну у боротьбі за незалежність і суверенітет, так і для Російської Федерації, яка не зупиняє своєї агресії проти України, — каже Вадим Трюхан.

— Україна продемонструвала, що, незважаючи на зовнішній тиск, спроможна самостійно ухвалювати рішення щодо своїх політичних пріоритетів. У тому числі — і системи безпеки, яка найбільше відповідає нашим національним інтересам. Це особливо важливо на фоні прямих погроз з боку керівництва Російської Федерації. Зокрема, заяв прем’єра Медведєва про визнання України (у разі скасування позаблокового статусу) потенційним військовим противником.

Важливою є реакція наших західних партнерів, їхні заяви, що Україна, безперечно, має право стати частиною НАТО. І залежно від того, як вона здійснюватиме підготовку до цього, будуть прийматися відповідні рішення.

Але треба усвідомлювати, що з відмовою України від позаблокового статусу зросла вірогідність розширення російської агресії, ескалації конфлікту з боку РФ. Тому нам необхідно робити три ключові речі. Перша — системні реформи, потрібні для підготовки до вступу у НАТО. По суті, йдеться про ті самі реформи, яких вимагають при вступі до Європейського Союзу. Але з наголосом не лише на економічні перетворення, а й на реформування сектору безпеки й оборони. Другий важливий крок — дипломатичними засобами працювати з країнами-членами НАТО. Щоб, коли настане слушний момент (а це може бути через два роки чи через п’ять-сім), не було повторення ситуації 2008 року, коли на Бухарестському саміті частина країн-членів НАТО провалила рішення про надання Україні Плану дій щодо членства.

І, нарешті, третє: що б не говорили з високих трибун про зростання в українському суспільстві підтримки євроатлантичного курсу, це зростання значною мірою пояснюється саме війною, а не заслугами влади і політиків. Упродовж останніх чотирьох років держава не зробила жодних кроків у просвітницькому напрямку щодо НАТО. Потрібна широкомасштабна програма з інформування громадськості, що таке євроатлантична інтеграція. Щоб високий рівень підтримки цього курсу був не лише на заході, а й у східних і південних регіонах України.

— Судячи з заяв Медведєва, Лаврова, у відповідь на скасування Україною позаблокового статусу Росія готова влаштувати черговий «акт великоімперського гніву». Чи це лише блеф?

— Путінська Росія не потребує якихось приводів, аби вчиняти провокації проти України. Можуть робити це у будь-який момент. Рішення про скасування Україною позаблокового статусу для них — певний карт-бланш. Щоб відмовитися, наприклад, від Мінських переговорів, ввести додаткові війська, почати наступ на Маріуполь чи Бердянськ або зробити ще щось, що завдасть Україні шкоди, призведе до жертв серед військових чи цивільного населення. Тому має бути максимальна концентрація. Це стосується як влади, армії, так і громадян. По суті, ми переходимо у стан, в якому десятиліттями живе Ізраїль, коли кожного моменту, дня, тижня держава готова до того, щоб відповідати на збройні зазіхання сусідів.

— Якби 2010-го не було прокремлівського реверансу з позаблоковим статусом у виконанні Януковича і тодішньої Верховної Ради, наскільки б іншим міг бути якщо не хід подій, пов’язаних з російською агресією, то принаймні їхні масштаби? Неузаконення позаблоковості могло послужити певним стоп-сигналом для Путіна?

— Рішення імені Януковича про так званий позаблоковий статус було непродуманим і помилковим. Але історія не терпить умовного способу. Треба не оглядатися на те, чого не було зроблено, а робити те, що потрібно робити. Повернення України на рейки євроатлантичної інтеграції — логічний крок, який підтверджує, що для будь-якої країни неправильно змінювати зовнішню політику на 180 градусів.

— Ініціювання рішення про відмову від позаблокового статусу дехто розцінив як визнання президентом Порошенком того, що виключно мирним способом українсько-російський вузол не розв’язати. Чи є у цьому логіка?

— З моменту входження у Крим перших «зелених чоловічків», тобто з 27 лютого цього року, будь-які намагання врегулювати конфлікт у мирний спосіб і домогтися повернення статус-кво (відновлення територіальної цілісності України) не дали результату. Це означає, що розв’язати ситуацію виключно мирним способом Україні не вдасться. Принаймні на цей момент, за нинішніх геополітичних розкладів. Треба говорити про комбіновані підходи, які б включали і воєнні, і дипломатичні заходи. Думаю, потрібно негайно відмовлятися від так званого мінського формату переговорів, які довели свою недієздатність, і висувати ініціативу про проведення мирної конференції.

Щоб ця ініціатива була успішною, необхідно заручитися підтримкою не лише США та ЄС, а й інших партнерів України, країн, які мають вплив на зовнішньополітичні розклади. Йдеться про Китай, Японію, Південну Корею, Австралію. Лише сформувавши консенсусне бачення цивілізованих держав світу щодо необхідності іншого формату переговорів, можна буде змусити Путіна сісти за стіл переговорів. В іншому разі — шансів мало.

— Багато хто сподівався, що позиції України посилить надання їй статусу основного союзника Сполучених Штатів поза НАТО. Але з «Акта про підтримку свободи в Україні» це положення вилучили...

— Сам факт прийняття цього Акта такою кількістю голосів і швидке підписання його президентом Обамою свідчить про те, що Сполучені Штати нарешті визначилися. Вони не будуть толерувати агресію Путіна і мовчки спостерігати за розширенням конфлікту. А надаватимуть допомогу Україні, щоб зупинити Путіна. Цей Акт є потужним месиджем Путіну про те, що у Росії немає шансів не тільки у боротьбі проти України, а й у лінії, яку Кремль намагається нав’язати усьому цивілізованому світу. Відсутність в Акті положення про надання Україні статусу союзника ні про що не свідчить. Виходячи з того, що Україна і так отримує величезні можливості і підтримку з боку США.

— Два роки тому на запитання «На кого може розраховувати Україна у разі воєнної загрози?» 41% українців відповідали: лише на власні сили. 16% сподівалися на ЄС і НАТО, трохи більше як три — на США. Як думаєте, наскільки відтоді змінилася картина?

— Україна не повинна розраховувати на те, що хтось відстоїть її незалежність і суверенітет за неї. 99 відсотків зусиль тут покладається на громадян України. Але ступінь вірогідності того, що Україна зможе вистояти проти тієї ж Росії і відновити свою територіальну цілісність, залежить від рівня підтримки з боку міжнародної спільноти. А він, своєю чергою, залежатиме від двох речей. По-перше, це наша воля до протистояння Росії. По-друге — спроможність здійснювати системні реформи в країні. Якщо влада протягом найближчих місяців продемонструє це, весь цивілізований світ буде на нашому боці. А відповідно — і вірогідність того, що ми зможемо зупинити путінську Росію і відновити територіальну цілісність, зросте в рази. Якщо ж реформи не будуть проведені, то отримувати допомогу і підтримку міжнародної спільноти буде набагато важче.

Схожі новини