Свою каску офіцер віддав солдатові...

Президент України Петро Порошенко за виняткову мужність присвоїв трьом учасникам АТО звання “Герой України”. Серед відзначених — 26-річний випускник Академії Сухопутних військ ЗСУ майор Олександр Петраківський. Та свою нагороду уродженець Хмельницького, що здобув військовий фах у Львові, отримає нескоро. Він перебуває далеко за межами Батьківщини — за його життя в одному з госпіталів Тель-Авіва борються ізраїльські нейрохірурги. Пробують вивести українського офіцера зі стану коми, в якому він уже п’ятий місяць...

Олександр очолював групу спеціального призначення із 13 чоловік, яка 20 липня прикривала прохід колони української техніки і добровольчого батальйону “Айдар” до луганського аеропорту. Розвідка доповіла, що проблем на маршруті не повинно бути. Та несподівано під містом Щастя очолюваний Олександром підрозділ потрапив у засідку (є підозра, що інформацію про пересування наших бійців “злив” сепаратистам хтось із продажних штабістів). Машина, в якій їхали наші хлопці, підірвалася на фугасі, двоє солдатів загинули. Бойовики вели шквальний вогонь, намагалися добити українських спецпризначенців. У цій веремії один з молоденьких солдатів загубив каску. Побачивши це, капітан Петраківський (майором став після бою) зняв свій кевларовий шолом і натягнув його на голову підлеглого. Як виявилося, зробив це дуже вчасно — через кілька хвилин поруч з воїном розірвалася міна і один з її осколків прийняв на себе командирський подарунок. Солдат залишився живим. А от капітану не пощастило — під час чергового вибуху кілька розжарених металічних скалок вп’ялися у незахищену голову командира, пробили лобну частину.

Стікаючи кров’ю, Олександр продовжив керувати боєм, забезпечив прохід української колони у визначене місце, при цьому вивів своїх воїнів з небезпечної зони, на собі виніс з-під обстрілу пораненого сержанта...

Коли офіцера Петраківського разом з іншими покаліченими доправили у польовий госпіталь, погодився на медичну допомогу в останню чергу, лише після того, як її надали всім його побратимам (хоча поранення у них були не настільки серйозні). Можливо, саме ця жертовність і спричинила серйозні ускладнення. Олександр переніс дві важкі операції, двічі був у стані клінічної смерті. Під час видалення одного з осколків упав у небуття, з якого не може повернутися досі. За життя Сашка боролися і у львівському госпіталі. У пораненого температура тіла піднімалася до 41 градуса, тож, щоб запобігти найстрашнішому, хлопця обкладали льодом. Згодом Олександра відправили до Києва, і там під час чергового обстеження у його шиї виявили ще один осколок, який раніше сприймали за... пролежень. Не виключено, осколок був керамічний (ноу-хау російських мілітаристів), тож рентген побачити його не міг...

Крім медиків, у боротьбу за життя Олександра включилася вся його сім’я: батько Петро Станіславович, полковник, за його плечим 41 рік військової служби, мама Тетяна, підполковник, старша сестра, яка служить у званні капітана, дружина Галя, яка теж навчається в Академії сухопутних військ. Вболівала за брата його молодша сестра, шестикласниця, яка теж мріє про військові погони. Тримала кулачки і п’ятирічна донечка Настя, якій не розповідають всієї правди про її дорогого татуся.

Родина і друзі взялися за збір коштів на лікування Сашка. Один день у вітчизняному госпіталі обходився у шість тисяч гривень. А на лікування за кордоном потрібна була фантастична сума: у рахунку, що його попередньо виставили лікарі із Землі обітованої, стояла цифра “320 тисяч євро”. Для передоплати вимагали вислати на рахунок госпіталю 150 тисяч євро, порадили на непередбачувані потреби мати при собі ще 100 тисяч. Українці пристали на цю пропозицію, бо німецькі ескулапи, сприяння яких обіцяла федеральний канцлер Ангела Меркель, допомагати Сашкові відмовилися — надто тяжкий випадок.

Доба, проведена в ізраїльській клініці, коштує 3,5 тис. доларів. Скільки таких діб попереду у Сашка, не знає ніхто. На офіцера, біля якого нині постійно чергує його батько, чекає принаймні ще дві операції. Надія на одужання є. При цьому постійно дають зрозуміти: не забувайте про оплату — інакше ваш син перестане бути нашим пацієнтом...

І в Україні сім’я Петраківських пережила чимало митарств — зокрема, через військових і банківських бюрократів. Одні тягнули з документами, інші — відмовлялися конвертувати в іноземну валюту зібрані завдяки меценатам гривні. Щоб роздобути необхідні для виїзду за кордон долари-євро, питання вирішували у кабінетах на Банковій...

Але більше все-таки було навколо цієї згорьованої родини доброзичливих людей. Кореспонденту “Високого Замку” батько офіцера розповідав, як уважно до його проблем поставилися в Академії сухопутних військ — там, зокрема, подбали про ночівлю іногородніх родичів, які доглядали за пораненим сином. Багато зробили для вирішення паспортно-візових проблем Сашка у Львівській обласній держадміністрації (дяка за це екс-голові ОДА Ірині Сех, працівнику прес-служби Михайлу Галущаку), у львівському управлінні Державної міграційної служби, у Генеральному консульстві Республіки Польща у Львові. Проблемою пораненого українського офіцера генконсул Ярослав Дрозд займався навіть перебуваючи за межами України. Процедурні питання, на вирішення яких зазвичай ідуть кілька тижнів, цього разу вирішували за кілька годин. А хіба забудеться благодійний концерт Олега Скрипки, кошти від виступу якого пішли на лікування Героя!

— Все зараз у руках медиків і Господа Бога, — каже батько Олександра. — Молимося за здоров’я нашого сина і надіємося, що Всевишній почує наші молитви.

Батько Сашка, військовий пенсіонер Петро Петраківський, пообіцяв: як тільки поставить сина на ноги, візьме зброю і піде воювати проти тих, хто підняв руку на Україну.

Допомогти у лікуванні Героя України Олександра Петраківського можна, переказавши гроші на рахунок у ПриватБанку:

4149 6053 0657 9475 — Петраківська Тетяна Никифорівна, мама

5167 9872 0414 2794 — Петраківська Галина, дружина

4731 2171 0365 6375 — Петраківський Петро, батько

Телефон матері: 063-111-92-86.