«Найбільше заважає воювати те, що досі не оголосили воєнний стан»

На фестиваль «Бандерштат» у Луцьку в рамках ротації приїхали кілька бійців та один із командирів «Азова». «ВЗ» вдалося поспілкуватися з одним із командирів «Азова» Олегом Однороженком

— Звідки переважно походять бійці, які воюють в “Азові”?

— Там географічно представлена майже вся Україна. Але більшість — хлопці зі східних і центральних областей України. Багато бійців з Донбасу, Харкова, Дніпропетровська, з Києва. Навіть з Криму хлопці воюють. З Західної України в “Азові”, як і в інших батальйонах, пропорційно менше людей. Найбільше в нашому батальйоні західняків з Волині.

Усі ці розмови, начебто західняків посилають воювати на схід, вкидаються, аби налаштувати українські регіони один проти одного. Українцям на заході країни також вкидається хибна думка, нібито це чужа війна, тож чому, мовляв, наші хлопці мають вмирати за Донбас. Хіба комусь не зрозуміло, якщо нині втратимо Донбас, то завтра війна буде по лінії Дніпра, а післязавтра на Правобережжі. Донбас — наша спільна справа. На Донбасі багато російськомовних українських патріотів.

Також у батальйоні воює група волонтерів із європейських країн. Вони не найманці, самі оплачують приїзд, зброю. Серед них громадяни Швеції, Франції, Італії... Але найбільше іноземців — білорусів і росіян. Останніх кількадесят. Більшість із них уже подали документи на зміну громадянства на українське чи просять політичного притулку в Україні.

— Що найбільше заважає воювати на Донбасі?

— Те, що досі в зоні АТО не оголосили воєнний стан! Там безліч правових нюансів. Під час АТО військові підрозділи, на відміну від воєнного стану, навіть не мають права входити у міста. Під час АТО має право входити лише міліція. А міліція на Донбасі — це переважно ті самі бандити, які співпрацюють з сепаратистами.

Зараз “Азов”, а це близько 400 бійців, утримує південь Донецької області з сумарним населенням понад мільйон осіб. Чи можуть 400 бійців нормально контролювати територію з мільйонним населенням? І це за умови спротиву та саботажу місцевих чиновників і міліції. Якщо зараз ловимо сепаратистів і кримінальних злочинців, то проти нас місцева міліція сидить і тихенько пише у папки справи... Можливо, вона хоче після завершення війни хлопців із “Азова” по судах “тягати”, як “карателів, які боролися проти мирного населення”? За військового стану у військових розв’язані руки.

Наведу приклад — затримання мера Стаханова, який разом з терористами ледь не з автоматом у руках воював. Таких мерів і голів селищних рад центрального Донбасу, які були за терористів, — ледь не поголовно. Але вони продовжують працювати... Нам важко достукатися до вищого керівництва країни і розповісти про ці речі, аби вони щось змінювали... У Києві сидять політики, які прекрасно почуваються в Брюсселі та Вашингтоні на переговорах, знаються на підкилимних політичних іграх, а в умовах війни діють неефективно.

Якщо Росія веде проти нас війну, то це треба називати війною, а не антитерористичною операцією. Якщо з РФ по нас стріляють “Градом” і засилають диверсійні групи, то слід подумати як перенести війну на територію Росії... А не називати це АТО і боятися спровокувати Путіна на якісь іще дії. Які ще дії, коли Путін вже ввів війська в Україну. Можливо, слід подумати про іншу військову стратегію.

— Яка атмосфера та ставлення до вас у містах Донбасу, які ви звільняєте?

— Атмосфера нормальна, але є такі, хто висловлює невдоволення. Як правило, коли нам трапляється такий контингент, то в 90% достатньо просто розмови, аби переконати їх, що ми несемо благо, а не зло. Ці люди є заручниками величезних стереотипів про нас і Україну. Вони виросли на радянських і російських міфах. На території, яку ми контролюємо, стараємося перекривати російське телебачення...

Недавно звільняли Дебальцево. Перед штурмом дали місцевим мешканцям коридор, аби вийшли. Моя мати їхала в електричці з Харкова з біженцями з Дебальцева, які займали проукраїнську позицію. Вони розповідали їй, що сепаратисти — розбійники, вбивці та ґвалтівники. Але «не слід було українській армії після звільнення Слов’янська розстрілювати жінок і розпинати дітей сепаратистів». Ось таке казали! Моя мати не могла втямити, як у таке можна повірити. Це наслідки російської пропаганди.

Дехто розуміє, що по телебаченню брешуть, але кажуть, що, мабуть, не можуть же їм так нахабно брехати. Спрацьовує метод Геббельса, що у дивовижну брехню люди охочіше повірять. А якщо людина до цього багато років жила з російсько-радянськими настроями, то її ще легше в цьому переконати.

Крім того, що утримуємо територію азовського прибережжя, намагаємося ще там навести елементарний лад. Пробуємо боротися проти хабарів і рекету. На Донбасі бандити і міліція — одне й те ж. Вони працювали і працюють разом. Не маємо права арештовувати міліціонерів, лише можемо передавати дані про тих, хто себе скомпрометував, іншим службам, які мають їх арештовувати. Пробуємо співпрацювати з СБУ, іншими силовими структурами.

Населення півдня Донбасу досить проукраїнське. Там було десь 15% тих, хто мав прорадянські та пропутінські настрої. Але місяць діяльності так званої ДНР в Маріуполі з його грабунками і насильством зменшили кількість таких прихильників сепаратистів.

Сепаратисти намагалися використовувати азовське узбережжя не лише як канал постачання зброї, а й як базу відпочинку, затесавшись між туристів. Це у співпраці з місцевими нам вдається викривати і зупиняти. Формуємо свою мережу агентів, і люди допомагають нам виявляти сепаратистів, виказують підозрілих осіб. Більшість гучних затримань вдалися завдяки даним від місцевих.

— Наскільки добра координація в зоні бойових дій?

— Доволі кепська, але потрохи пробуємо її налагодити. Чудово співпрацюємо з прикордонниками, Нацгвардією, іншими батальйонами. Ця взаємодія дає свої плоди. Проблема проведення АТО без військового стану в тому, що нема єдиного командування і злагодженості дій. Всі команди і рішення надто довго йдуть через центри погодження. А нам потрібні швидкі рішення, ініціатива на місцях. Українська армія надто неповоротка і радянізована в своїй структурі.

— Що розповідають затримані вами сепаратисти?

— Сепаратисти з місцевих мешканців знають лише локальну інформацію. Виконують конкретні завдання — налагодження мережі, збір даних, диверсії. Про стратегічні цілі їм мало що відомо. Про це більше знають найманці-росіяни, яких готували як бійців і диверсантів.

Стратегічна ціль сепаратистів — контроль Росією України. Якби Україна була в такому беззахисному вигляді, що її можна було окупувати, то з цим ніхто би не зволікав. Давно би окупували. Як тільки Путін побачив, що почався спротив, то усе в його планах пішло шкереберть. Для Кремля спротив став великою несподіванкою. Вони не чекали, що на Донбасі не матимуть масової підтримки. Але, думаю, своїх планів щодо контролю над Україною Путін не змінив. Він хоче відторгнути частину наших земель і дестабілізувати країну. Свою агресію Росія буде продовжувати. Це вже від нас залежить, наскільки ми їм це дозволимо. Якби почалася боротьба за Крим тоді, то не мали би зараз Донбасу, а воювали б у Криму.

Гадаю, нашою стратегічною ціллю має бути розпад Росії. Не лише падіння путінського режиму, адже імперські амбіції висловлює вся російська еліта, а не лише Путін.

— Чого вам бракує у забезпеченні?

— Забезпечує нас повністю українське суспільство. Від держави дістається лише зброя в поганому стані. Із 10 автоматів Калашникова нормально стріляє лише один. Решту треба ремонтувати. Уся зброя, яку нам дають, десь із 1980-их, періоду допомоги Інтернаціоналу дружній Анголі... Але ми її ремонтуємо, а броню ставимо самі, як на відомі КамАЗи. Потрапити до нас в батальйони бажаючих бійців удесятеро більше, ніж нам дозволяє набрати держава. Мабуть, бояться, як закінчимо війну на сході, то візьмемося за наведення порядку в Києві...

— Чи бачите перспективу завершення АТО?

— Звісно, бачу таку перспективу. Якщо наша армія не буде робити стратегічних помилок, то це завдання нам цілком під силу. Це не справа кількох тижнів, але, думаю, в недалекому майбутньому переможемо...