«З таким сусідом ми змушені мати найкращу армію в Європі»

Триває відбір військово-службовців запасу до військових частин та підрозілів ЗС України, Національної гвардії, Державної прикордонної служби України. «З нуля» планується створити 15 бойових військових частин Збройних сил України та 44 частини забезпечення. Кореспондент “Високого Замку” побувала на полігоні поблизу Львова та поспілкувалась із новими бійцями високомобільних десантних військ (ВДВ).

Йдеться про 80-ту окрему аеромобільну бригаду ВДВ. Рота саме цієї бригади зі Львова прийняла перший бій під Слов’янськом.

«Як не будемо воювати, станемо рабами»

Гучні постріли гармат розривають спокій на військовому полігоні. Час від часу повз нас проїжджають бойові машини. На сусідньому майданчику бійці долають смугу психологічного навантаження. Знайомлюсь з офіцером по роботі з особовим складом Ростиславом.

— Ми — військовослужбовці, — каже Ростислав. — Ніхто нас силою сюди не тягнув. Хто отримав повістку, той прийшов. Хто не дочекався повістки, прийшов. Шкода, що мало ще йдуть...

— Ким ви були в мирний час?

— Адвокатом. Мав своє адвокатське об’єднання.

— Чому вирішили повернутись до війська?

— Тому що, крім усього, маю військову освіту. Я — офіцер. Прийняв присягу. Бачу, що робиться в країні. Треба йти. Я вчився у військовому вузі. Багато моїх друзів в зоні АТО. Сидіти і спостерігати за подіями біля телевізора, говорити про те, що це не наша війна і хай воюють мешканці сходу, не вихід. Не будемо воювати зараз там, завтра доведеться воювати тут, на заході. А як не будемо воювати ані на сході, ані на заході, то станемо рабами.

— Скільки років прослужили?

— П’ять років навчання та три роки служби. Потім звільнився і працював за цивільною професією. Я юрист та психолог. Юристи в зоні бойових дій не дуже потрібні.

— Чому пішли з армії свого часу?

— Звільнявся у 2000 році. Кожен рік бачити, як армія скорочується, розкрадається, знищується, було важко. Оскільки мав цивільну освіту, пішов працювати.

— Чи маєте родину?

— Дружина та двоє дітей. Синові 5 років, доньці — 2 роки.

— Дружина легко вас відпустила? Не намагалася відмовити?

— Звичайно, нелегко. Якби вона не хотіла мене відмовити, то це би викликало в мене підозри. (Сміється. — Авт.) Але розуміє необхідність мого вчинку. Підтримує.

— Ставлення до армії після війни зміниться?

— Маю надію. Після перемоги та з таким сусідом ми вимушені мати найкращу армію в Європі.