Що робити з міліцією?

Цими буремними днями Україна практично залишилася без своєї найчисленнішої силової структури — міліції. Перелякані народним гнівом правоохоронці наразі здатні охороняти громадську безпеку спільно лише з активістами громадських організацій. Та за будь-якої влади злочинність була, є і буде... Отож мають бути і люди, які з нею професійно боротимуться. Що в подальшому очікує українську міліцію, чи здатна вона відродитися? Про це “ВЗ”вирішив розпитати самих міліціонерів. Усі правоохоронці, з якими спілкувався кореспондент “ВЗ”, в один голос зазначали: правоохоронна система повністю прогнила...

Розмову зі слідчим одного з райвідділів міліції Володимиром починаю з побоювань. Під час нічних нападів на підрозділи міліції, припускаю, до рук криміналітету могли потрапити секретні службові документи правоохоронців: бази даних, списки негласної агентури, плани оперативних розробок. Начальник УМВСУ міста Львова Сергій Зюбаненко, щоправда запевнив “ВЗ”, що правоохоронці встигли напередодні нічних штурмів винести такі документи... Володимир іронічно посміхається: “Всі секрети міліції, її бази даних давно продають з рук! Чи не кожен опер чи слідчий, збираючись на пенсію, “витягає” зі свого службового комп’ютера все, що можна продати тим, проти кого він мав боротися...”

Побачивши, що його зізнання шокувало, Володимир почав розповідати про решту відомчих “секретів”. Кожен крок у міліції, починаючи зі вступу в її лави, доводить офіцер, платний. За кожну посаду — такса. “Нещодавно, — пригадує Володимир, — проходив медичну комісію в нашій відомчій поліклініці. Разом зі мною в чергах до лікарів стояли люди, які влаштовувалися на службу. Дивлюсь, стоїть якась бабця з дівчиною. З розмови розумію, що її онука вступає на службу, проте у дівчини щось не гаразд з тиском. Бабця дає голові медкомісії п’ять тисяч гривень. І дівчина “одужує”. За ними до кабінету підходять два здоровані, які йдуть служити у “Беркут”. У цих також прямо в коридорі, не стидаючись, лікар бере конверти з грошима... Це лише початок. Згодом новобранцям доведеться “давати” безпосередньому начальникові, керівникові райвідділу, нести данину в кадри”.

Згадавши про відом­чу поліклініку, Володимир вдруге посміхається. Нещодавно, пригадав, виходив на пенсію його колега. Каже, лікарів здивувала його медична картка, в якій були заповнені два-три аркуші. Натомість у керівників служб чи відділів, помітили ескулапи, медичні картки товстіші за “Війну і мир”. Бо лише з МВС приїжджала якась комісія з перевіркою чи призначали нового керівника управління, уся середня ланка керівництва лягала на лікарняні, — щоб пережити лихі часи...

Наприкінці розмови Володимир зазначає: “Слідчий і оперативник міліції — як двірник у жеку. Він один — з мітлою, а поруч — купа начальників вказівки дають, як краще замітати”. Загинаючи пальці на руках, слідчий починає рахувати: начальник слідчого відділу, заступник начальника райвідділу, зональний слідчий міського управління, слідчий заступник прокурора, прокурор... Нараховує шістнадцять “прорабів” на одного “раба”...

Висновок офіцера категоричний: міліцію слід реформувати та вигнати з неї всіх дармоїдів. “На біса, — гарячкує Володимир, — потрібне міське управління міліції? Є райвідділи та обласне управління, яке координує їхню роботу. А в міському управлінні сидять слідчі, які займаються окозамилюванням. Начальник міського слідчого відділу наприкінці кварталу приходить у райвідділ і каже: “Ви тут, на землі, собі ще перспективні справи знайдете. Тож дайте моїм хлопцям якісь вже майже завершені справи. Ми віддячимо...”

«Самооборона» ефективніша від патрульної служби міліції

З тим, що міліцію слід докорінно реформувати, погоджується і представник середньої ланки керівництва, заступник начальника одного з райвідділів. На запитання, чому активісти “Самооборони”, патрулюючи вулиці міста, цими днями вже встигли викрити кілька підпільних казино та борделів, яких міліціонери “не помічали”, підполковник чесно зізнається: патрульна служба міліції охороняла громадський спокій, м’яко кажучи, неефективно. Міліцейські патрулі, пояснює, виходили чергувати за чітко визначеним бозна коли і ким маршрутом. І від нього не відхилялися ні на крок, що б не сталося... Не краще, характеризує роботу своїх підлеглих офіцер, працювали молоді оперативники. Скажімо, слідчий давав їм якесь доручення з розкриття квартирної крадіжки. Опер, навіть не пробуючи його виконувати, на коліні писав на папірці: виконати доручення неможливо через такі-то причини..

За що мали каятися «дуболоми» з «Беркута»

На головних площах багатьох міст ставали на коліна та просили пробачення у людей бійці загонів “Беркута”. При цьому чи не кожен “беркутівець” клявся, що особисто він зброї проти мітингувальників не застосовував, жінок та дітей кийком не лупцював... “Та вони ж по-іншому працювати не вміють!” — не повірив каяттю офіцер УБОЗу (управління боротьби з оргзлочинністю) Олексій. Нагадав, що “Беркут” створили у 1992 році. Тоді, каже, на вулицях міста панували “братки”- рекетири, які навіть офіцеру міліції могли в обличчя плюнути. Для боротьби з цією “сараною” створили спецзагони. Завданням “беркутівців” було кидання “братків” “мордами у сніг” під час облав та їх “перевиховання”- кийками по ребрах.

Коли рекетирську навалу ліквідували, “беркутівців” почали долучати до патрулювання. І “дуболоми” почали лупцювати пересічних громадян, які потрапляли їм у лапи... При цьому, зауважує убозівець, нікого з формулюванням “за садизм” зі служби не вигнали та не покарали. Отож правильно, що ліквідували загін, бійці якого нічого, окрім махання кийками, не вміють, підсумовує.

Зарплата опера райвідділу — трохи вища як дві тисячі гривень...

Що очікує в подальшому міліцію? Міліціонери-скептики, відповідаючи на це питання, згадують, як працювали на початку двотисячних років. Тоді, розповідають, начальник райвідділу робив усе, щоб на місце злочину першим прибував опер, а не слідчий. Бо слідчий на місці події мав заповнювати протокол, документувати факт злочину, який потім ставав “глухарем”. А опер “вирішував питання” з “терпилами”. І замість крадіжки оформлялася “втрата речей”, синці від побоїв ставали результатами падіння “з висоти власного росту з необережності”. Завтра, припускають скептики, якщо систему не реформують, почнеться таке ж масове приховування злочинів.

Щоб цього не сталося, навіть чимало самих правоохоронців пропонують повністю розформувати старі кадри та набрати нових працівників. Та чи захоче служити в міліції, побоюються прихильники кардинальних реформ, той же активіст “Самооборони”, коли дізнається про зар­плату опера райвідділу — трохи більше як дві тисячі гривень? У перший день служби його викличе керівництво та накаже зі своєї кишені оплатити ремонт кабінету чи придбати комп’ютер. Через місяць новітній правоохоронець вже писатиме рапорт про звільнення. Або ж усе повернеться до старого: є гроші — не винен, немає — сядеш...