«Да пошлі ви!»

У розпал гострої кризи Україна позбулася однієї з найбільш одіозних за всі роки Незалежності осіб у владі.

Від 28 січня біля керма уряду немає 66-річного Миколи Азарова — найпоширенішого героя антивладних анекдотів. Свою заяву про відставку прем’єр мотивував прагненням «створити додаткові можливості для суспільно-політичного компромісу, заради мирного врегулювання конфлікту». Ці слова — цинізм вищого ґатунку, «миротворець» з Азарова ніякий. Саме на ньому разом з президентом Януковичем лежить основна провина за нинішні негаразди в Україні, за те, що мільйони доведених до відчаю людей змушені були покинути рідні домівки і три місяці захищати свої права, волю, гідність просто неба на Майдані. Дехто з них заплатив за це власною кров’ю…

Азаров спричинив україн­ську Єврореволюцію. «Мас­ти­тий професіонал» зі своїм патроном із Банкової чотири останні роки твердили нашим громадянам про незмінний курс в Європу. Його менед­жери парафували Угоду про асоціацію з ЄС, після інтеграційних переговорів з єврокомісарами випили не по одній чарці. А за тиждень до саміту у Вільнюсі Микола Янович викинув коника — заявив, що роботу над євроугодою призупиняє! Вона, мовляв, Україні вкрай не вигідна, призведе до краху держави. Щось не так нібито порахували у Кабміні…

Це викликало шок у суспільстві, масові обурення. Першими до протестів вдалися студенти. Замість того, щоб вислухати їх, Азаров благословив свого міністра внутрішніх справ Захарченка на бійню. Проти мирних демонстрантів застосували грубу фізичну силу. Потім було кілька спроб жорстко «зачистити» Майдан. Азаров називав майданівців екстремістами, бандитами, погрожував жителям західних областей через їхні протести урізати бюджетні фінансування. Горе-«беркутівців» робив героями, розпорядився виплатити їм з Резервного фонду підвищену винагороду. Якби після подій 29 листопада прем’єр вчасно спам’ятав свого підлеглого Захарченка, бодай вибачився перед побитими людьми, нинішньої біди в Україні могло б і не бути.

Про чиновника Азарова в українців залишиться гірка згадка. Бізнесмени пригадують, як він, будучи головою Податкової адміністрації, брав їх під ніготь. Кажуть, це після сумнівних операцій з ПДВ, що їх ініціював Азаров-батько, Азаров-син стрімко розпочав свій бізнес. Аналітики наполягають на версії, що первинний капітал на свій бізнес і апартаменти в Австрії той накопичив на народному горбі.

Уряд Азарова так і не провів обіцяних соціально-економічних реформ у країні, зате наростив до фантастичного розміру державні борги. За нього раз-у-раз чуємо тривожні повідомлення про дефолт. Замість запровадження ринкових механізмів здійснював ручне управління економікою, державною скарбницею. Кому хотів — підкинув грошенят, у кого хотів — забрав. Непомірно високі асигнування адресував на донецькі терени. Тамтешнім «господарям» перепадали і найбільші державні підряди — чого варті лише замовлення під Євро-2012…

Азаров не виглядав на державного управлінця України, його слова і дії свідчили, що перед нами — агент Москви. Виснажливі для нас торгові війни, які затіяла Росія проти України, грубі приниження, які лунали з Білокам’яної, називав прикрим непорозумінням. Навіть про свою відставку Азаров вважав обов’язковим найперше повідомити російському прем’єру Медведєву.

Азаров так і не спромігся вивчити державну мову. Його кривляння під час читання заготовлених папірців виглядає як насмішка над нею. Українське для нього чуже. Він мислить і діє по-калузьки, звідки родинні корені Миколи Пахла (справжнє прізвище відставного прем’єра). Азаровим став, узявши милозвучніше прізвище чи то бабусі, чи то дружини…

Азаров — типовий совковий чиновник. Віддавна хворобливо реагує навіть на спробу покритикувати його. Колись на засіданні Кабміну розпорядився вигнати журналістів, які посміли протестувати. У парламенті у відповідь на закид опозиції кинув: «Да пошлі ви!». Його контраргументи виглядають карикатурними. Згадайте історію про лопату і капусту, про «кровосісі». А ці його смішні заяви про «папєрєдніков», про «пакращення»... Кілька років тому, коли в Україні була спека, Азаров, який любить хвалитися читанням книг, погрожував звільнити керівника Гідрометеоцентру, — якщо той у найближчі дні не забезпечить дощу…

В українців немає жалю за прем’єром Азаровим. Шкодують лише за тим, що разом з ним у політичне небуття поки що не пішла вся його команда.

Коментар для «ВЗ»

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик

В особі Азарова Україна попрощалася з одним із символів ганебної сторінки у нашій історії. Він уособлював антиукраїнський і непрофесійний курс нинішньої влади — своєю жахливою мовою, своїми вчинками…

Сподіваюся, звільнення Азарова стане початком змін. І все ж не переоцінював би того, що сталося. Зі звільненням одіозного прем’єра і відміною диктаторських законів ми лише зупинилися на краю прірви, яка означала б з боку влади запровадження надзвичайного стану, а з іншого боку — всенародне повстання. Інших важливих кроків, які мали би розрядити ситуа­цію, не зроблено. Не покарано нікого з «Беркута», він відчуває свою безкарність. Не вирішено серйозних політичних питань, починаючи зі скасування незаконних повноважень президента, які він отримав в антиконституційний спосіб. Нічого не вирішено з питанням європейської євроінтеграції, яке вивело людей на Майдан…