Ніхто не хоче віддавати слідство...

Рік, що минає, для правоохоронної системи України та судової гілки влади був першим роком роботи в умовах функціонування нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК). Юристи недарма вважають КПК другим після Конституції за значущістю законодавчим положенням для пересічних громадян. Нормами прийнятого у листопаді 2012 року КПК передбачалася докорінна реорганізація правоохоронної та судової систем України, її наближення до загальноєвропейських моделей охорони закону. Ця реорганізація так і залишилася на папері.

Менти не стали поліцаями

Вимоги нового КПК почали діяти 26 листопада 2012 року. І першими схопилися за голову оперативники міліції. Спілкуючись з журналістами подалі від кабінетів своїх керівників, опери скаржилися, що їх позбавили можливості оперативно розкривати злочини. Бо відтепер, казали, перед кожним затриманням злодія мають заповнити сотні “паперів”.

Неспроможність старої конструкції міліції підлаштувалися під виклики сьогодення зрозуміло керівництво МВС. На початку 2013 року в апараті міністерства почали активно обговорювати схему реформування міліції, яку планували втілити в життя у червні. Реорганізації так і не відбулося...

Побувавши на одній із присвячених реформуванню міліції нарад, начальник ГУ МВСУ у Львівській області Олександр Рудяк розповів кореспонденту “ВЗ”, що для реорганізації обрали за зразок французьку та італійську право­охоронні моделі. У Франції, як відомо, закон охороняють поліція та жандармерія, в Італії — поліція та карабінери. Внутрішні війська, пояснював Олександр Рудяк, виконуватимуть функції жандармів чи карабінерів, міліціонери — поліцейських. Та ретельне ознайомлення з цими європейськими правоохоронними структурами підштовхує до думки про те, що громіздка структура українського МВС навряд чи здатна перейняти західні зразки.

У Франції захист громадян та їхньої власності доручений двом структурам — національній поліції і жандармерії. Національна поліція — цивільне (!) формування, яке підпорядковується міністерству внутрішніх справ. Національна поліція, як і українська міліція, забезпечує громадський порядок, а також проводить слідчу та розшукову роботу під наглядом судових органів. Французька жандармерія є частиною збройних сил Франції. Цей воєнізований орган створено для підтримки громадського порядку, збройного захисту населення, боротьби зі стихійними лихами. На жандармерію також покладені функції поліції у сільській місцевості та в містах з населенням менш як 20 тисяч жителів. Середня зарплата рядового французького поліцейського чи жандарма — 3000 євро на місяць.

Італійська правоохоронна структура у сучасному вигляді існує з 1981 року. Всі правоохоронці підпорядковуються міністерству внутрішніх справ. Це — державна поліція, карабінери, фінансова поліція, кримінально-виконавча поліція, природо­охоронна поліція.

Як складова поліції італійські карабінери беруть участь в охороні громадського порядку та допомозі населенню під час стихійних лих. А як частину збройних сил Італії карабінерів залучають до військових і миротворчих операцій за межами країни, охорони дипломатичних закладів Італії за кордоном. На карабінерів також покладені обов’язки військової поліції.

Слідчий — майже Бог

Слідчі підрозділи існують у міліції, СБУ, прокуратурі. Розробники нового КПК передбачали, що прокуратура має позбутися властивості слідчого органу. У демократичній країні, пояснювали юристи-міжнародники, вважається нонсенсом те, що той же слідчий, який колов “підозрюваного” під час досудового слідства, згодом представляє державне звинувачення у суді. Зрозуміло, такий слідчий наполягатиме на покаранні людини, навіть якщо під час судового процесу аргументи обвинувачення розваляться.

Смішно говорити про процесуальну незалежність слідчого міліції. Адже він підпорядковується начальникові райвідділу міліції, як і звичайний опер. Отож начальник може викликати слідчого “на килим” і нагадати, що не варто псувати показники у розкритті злочинів. А якщо до слідчого не дійде, позбавити його премії чи вліпити догану. Через ці нюанси, приймаючи новий КПК, у нього вклали норму про створення в Україні нової структури — Державного бюро розслідувань.

На практиці протягом 2013 року вплив прокуратури на розслідування будь-якого злочину значно посилився. Розслідує, скажімо, слідчий міліції крадіжку автомобіля. Для розкриття цього злочину він має доручити операм провести низку так званих слідчих дій — таємного стеження за підозрюваним, прослуховування, зняття інформації з комп’ютера тощо. На всі ці заходи міліціонери мають отримати дозвіл слідчого-судді. Та проводити їх мусять під жорстким контролем прокуратури. Тобто сьогодні слідчий прокуратури — ключова фігура вітчизняного правосуддя. Людина, яка за вказівкою свого керівництва в змозі знайти підходящу статтю для будь-якого громадянина. Хто ж добровільно погодиться віддати зі свого підпорядкування такий могутній інструмент впливу на суспільство?

Якщо на початку року чимало прокурорів охоче коментували майбутню реорганізацію прокуратури, то сьогодні на прохання “ВЗ” прокоментувати цей процес відповіли категоричною відмовою чимало керівників прокуратури. Мовляв, зараз це питання не до часу. Поставив жирну крапку в розмовах про реорганізацію і генеральний прокурор Віктор Пшонка. На одній із останніх нарад він, навпаки, приділив головну увагу посиленню ефективності прокурорського розслідування.

Чим обернулося для пересічного українця на практиці таке гальмування правових реформ? Тим, що громадянам надалі не варто розраховувати на об’єктивність суду. Бо міліціонери в гонитві за показниками надалі “вибиватимуть” у підозрюваних зізнання у вчиненні злочинів. Слідчі після цього оформлятимуть обвинувачення та йтимуть у суди. Там вони стоятимуть на своєму, бо, по-перше, так начальник наказав, по-друге, щоб не визнати власної помилки під час досудового розслідування. Отож всі розмови про неупередженість слідства та суду ще довго залишатимуться в Україні лише розмовами.

Геннадій Москаль, народний депутат (“Батьківщина”), екс-заступник міністра внутрішніх справ

За роки незалежності ми не провели жодних реформ у міліції. Все звелося до зміни бляшок з гербом СРСР на тризуби. Правоохоронна система України сьогодні абсолютно не готова до викликів, які диктує час. Вона сформована не за професіоналізмом, а за земляцьким принципом: керують донецькі, всі решта — дурні. Я вірю експертам, які стверджують, що рівень довіри населення до міліції — один відсоток. Так воно і є.

Сьогодні боротьбу з корупцією в Україні покладено на Генеральну прокуратуру. Та хто її контролює? Хіба що Господь Бог. Бо що таке боротьба з корупцією? Це політична воля вищого керівництва держави — викоренити це явище. Наразі такого бажання не видно.