«Її називають «Соломія-терапія»

І ось нещодавно у соцмережах я побачила пост пані Оксани: «Неможливо передати всю радість, яка переповнює моє серце сьогодні… Наша маленька дівчинка, наша люба донечка поборола всі страхи і заспівала… Це ще одна перемога на її шляху — перше місце у конкурсі BREND FEST. Безмежно вдячна Господу і всім, хто підтримував, молився і вірив у нашу зірочку».

На фото була Соломійка, яку подружжя Дадаків взяло останньою з дитбудинку шість років тому. Я не могла повірити власним очам.
Дівчинку взяли з дитячого будинку, коли їй був рік і десять місяців. Вона навіть сидіти не могла. Не спиналася на ніжки. «Коли мені її винесли, була скручена, згорблена, не реагувала ні на що. У неї двостороння глухота… У дитячому будинку її ніхто не брав на руки, ніхто з нею не розмовляв. Не розуміла жодного слова. Було страшно дивитися. Мене запитували: кращої дитини не було? Але мої діти починають поправлятися від того, що їх люблять. Коли забирала Соломійку з дитячого будинку, їм сказала: «Я її за ручку приведу до вас у гості».

А через місяць велика родина з найменшою Соломійкою поїхала на море. «Коли ми сідали у машину, вона настільки дико кричала, сил не було слухати.

Але діток треба оздоровити. Вони так чекали. І я наважилася. Ми сіли в автобус, і Соломійка цілу дорогу була спокійна. Це якесь диво! На морі вона почала підіймати голівку, реагувати на моє «ма-ма».

Не уявляю, скільки любові і тепла батьки влили у цю дівчинку. У медичній карті, окрім запису двостороння глухота, були ще епілепсія, параліч нижніх кінцівок і багато інших хвороб, назви яких навіть важко вимовити… Дитина була страшенно занедбана, чахнула на очах…

— Ми стукали, гримали, голосно говорили, аби тільки привернути увагу дитини, вона не реагувала, — розповіла Оксана Дадак. — І ось одного разу син Арсен у сусідній кімнаті заграв на скрипці, вона різко підняла голівку, взялася ручкою за перекладину ліжечка і почала очима шукати, звідки лунає музика. Я зрозуміла: вона чує! Побігла до Арсена, попросила, щоб перестав грати, а за кілька хвилин знову заграв. І вона знову повторила той самий рух голівкою.

Лікарі дивувалися, як з таким діагнозом дитина може чути. Казали, що це виняток, який може бути один на мільйон.

Першим завданням було поставити дитину на ніжки. Місяці наполегливої реабілітації, і дівчинка почала ставати на ніжки, згодом ходити. Соломійка довго не розмовляла, але наспівувала. Наспівувала усе, що чула. Мугиканням відтворювала кожну мелодію, яку Арсен грав на скрипці. Три роки тому почала говорити, точніше, повторювати те, що кажемо ми. Два роки тому ми віддали її на музику у приватну студію. Вона співає дуже чисто, і це потрібно розвивати.

— Як наважилися послати Соломійку на конкурс?

— То була ціла історія. Нам запропонували, мовляв, у неї природні дані, попри особливості розвитку. Я до цього поставилася скептично, бо дитина боїться натовпів людей. Не знали, як вона відреагує, коли доведеться вийти на велику сцену перед заповненим залом і заспівати найкраще з-понад сотні дітей з усієї України. Але наважилися. Пошили сукню, подали заявку і приїхали до Львова у Палац Петрушевича.

За словами пані Оксани, вона боялася, аби донечка не закрилася у собі. Яким було її здивування, коли у гримерній Соломійка допомагала діткам розспівуватися, підходила до діток і усім усміхалася.

— У цій дитині стільки любові, її називають «Соломія-терапія».

На сцену Соломія вийшла так, ніби на ній народилась.

— Як відреагувала, коли почула, що вона переможниця?

— Не можу сказати, чи до кінця усвідомила це. Вона взяла диплом і кубок і стала з членами журі до фотографії. Збоку ніхто й не зауважив, що у Соломійки є вади розвитку, бо вона поводилася настільки впевнено. Соломійка подолала багато страхів, а мені бракує слів, щоб розповісти, як ми нею пишаємося.