Що лежить під ногами коня короля Данила?

У центрі Львова на площі Галицькій височіє один із найвідоміших монументів міста — пам’ятник Данилу Галицькому. Його відкрили у 2001 році до 800-річчя від дня народження засновника Львова. Автори композиції — скульптори Василь Ярич та Роман Романович разом з архітектором Яремою Чуриликом. Монумент, що має близько 10 метрів заввишки, виконаний із бронзи та граніту. Тому і не дивно, що львівʼяни призначають зустріч «біля короля Данила» або просто «біля коня».

Незрозуміла символіка

Я завжди проходжу повз цей монумент, який прикрашає площу уже 25 років, і ніколи не задираю голову вгору. А кілька днів тому підняла очі і завмерла. Спочатку не могла зрозуміти, що то таке лежить біля могутніх копит коня. У першу секунду подумала, що то якісь вандали позакидували на пам’ятник руді шматки чогось невідомого. Аж потім до мене дійшло, що то якісь абстрактні фігури, які важко розпізнати?

У багатьох кінних пам’ятниках світу композиція під копитами має зрозумілий зміст: переможений ворог; символ битви; алегорія зла чи небезпеки.

Львів — місто з дуже сильними традиціями скульптури та символічної архітектури. Тут кожна деталь історичних пам’ятників зазвичай має чіткий сенс. Тому природно виникає запитання: а чи варто взагалі було чимось незрозумілим «прикрашати» чвертьвіковий монумент? А якщо вже щось новітній автор додав, то, принаймні, символіку пам’ятникаварто було зробити більш зрозумілою.

У випадку львівського монумента цей зміст практично не читається. Людина, яка вперше бачить пам’ятник, не може зрозуміти: це повалений ворог, чи уламки фортеці? А може, символ державності?

Коли мистецтво стає занадто абстрактним

Ймовірно, автор цього абстрактного творіння Денис Шиманський намагався створити художню алегорію боротьби, державотворення або складної історії Русі. Але проблема полягає у тому, що монумент у публічному просторі повинен бути зрозумілим людям.

Бо пам’ятник — це не галерейна скульптура, де глядач може читати концепції та пояснення в каталозі. Він стоїть на площі, серед щоденного міського життя. Тому його символи мають бути очевидними.

У випадку з пам’ятником королю Данилу склалася дивна ситуація велична постать правителя на коні — зрозуміла всім, а ось композиція під копитами виглядає майже випадковим нагромадженням форм.

Чи варто було додавати щось у скульптуру, я запитала у народного художника України, голови Спілки художників України Ігоря Гавришкевича.

— Є художник, який, на його думку, розставляє своєрідні акценти такими несподіваними мистецькими формами, щоб народ звертав увагу на той чи інший об'єкт, — сказав журналістці «ВЗ» Ігор Гавришкевич. — Щоб привернути увагу. Наскільки дієвою є концепція такого підходу привертання уваги? Я ставлюся до того позитивно. Інша річ — у який спосіб цю увагу привертати? Чи цей спосіб досконалий — ось у чому питання. Бажання ніби й хороше, а от щодо способу втілення є сумніви.

— Василь Ярич і Роман Романович — автори цієї скульптури. Роман Романович, на жаль, відійшов, а чи питали дозволу на таке вдосконалення у Василя Ярича?

— Якщо автор пам’ятника ще живий, то, безумовно, треба було отримати згоду на те, щоб доставити на скульптуру додаткові символи. Морально-етичний момент мав бути узгоджений. З іншого боку, добре, що є митець, який має позитивне бажання привернути увагу до пам’ятника. Але у який спосіб це зроблено? У світі існують різніконтроверсійні форми привернення уваги. І Львів — не виняток. Я на це дивлюся двояко: з одного боку хочеться, щоб це було у форматі естетичному, а в іншому вимірі досить часто неестетичний формат, точніше, скандальний формат швидше привертає увагу, ніж естетичний. На жаль…

Як сприйняв таке «вдосконалення» пам’ятника народний художник України, скульптор Василь Якимович Ярич?

— Денис Шиманський мене добре знає, — каже Василь Якимович. — Ні, він до мене не звертався і дозволу не просив на встановлення своїх скульптур на пам’ятникукоролю Данилу. Знаю, що і на деякі інші пам’ятники Денис Шиманський щось доставив. Як на мене, це абсурд! Людина, яка мене знає, мала би запитати дозволу чи хоча б поцікавитися моєю думкою щодо цього. Ви бачили: на початку проспекту Шевченка у рамках Тижня скульптури у Львові поставили Давида? Який це Давид?! Кілька швелерів — це Давид? Та це знущання з проспекту Тараса Шевченка!

— Але це сучасне мистецтво…

— Це сучасне мистецтво пропагує Гудімов (Павло Гудімов — куратор і засновник артцентру «Я Галерея». — Г.Я.). Це його проєкти. Та нехай собі ставлять що хочуть, але ж для чого це робити на пам’ятнику, якому майже чверть століття? Мені це неприємно і дуже болить. Скільки людей мені вже телефонували із запитанням, як я до цього ставлюся. А дехто навіть порадив, що варто зробити такий перформенс — поскидати ці скульптури на землю…

Пам’ятник королю Данилу без сумніву є важливим символом Львова. Він нагадує про правителя, який заснував місто і зробив його центром могутньої держави. Але водночас цей монумент показує одну проблему сучасної публічної скульптури: коли художня абстракція починає переважати над зрозумілою символікою. І тоді під ногами коня великого короля з’являються форми, які щодня бачать тисячі людей — але мало хто може пояснити, що вони означають…