«У віртуальній реальності пацієнт забуває про біль…»

У лікарні Святого Пантелеймона Першого територіального медоб'єднання Львова, у реабілітаційному центрі Unbroken, військові матимуть можливість зануритися у віртуальну реальність за допомогою тренажера VRNOW. Це унікальна українська розробка, яку створили IT- фахівці разом з лікарями. Такий тренажер допоможе військовим, які отримали важкі поранення, позбутися больового синдрому, відновити побутові навички та повернутися до повсякденного життя.

Побувала на презентації обладнання й журналістка «ВЗ».

Керівник центру реабілітації «Незламні» Першого територіального медичного об'єднання міста Львова Олег Білявський каже:

— За допомогою цього тренажеру ми зможемо впливати на різні системи організму. У такий спосіб пацієнт зможе відновити свої побутові навички. Задля цього на людину одягають окуляри віртуальної реальності (Їх ще називають шоломом. — Авт.), трекери. Але основне — це програмне забезпечення. Важливо зазначити, що це програмне забезпечення — українська розробка, яка враховує особливості сучасної української реабілітації.

Займатися на тренажері можуть пацієнти з ампутованими кінцівками, з ураженнями спинного мозку, які пересуваються на кріслі колісному. Пацієнти, які перебувають на різних етапах лікування — як на гострому, так і на амбулаторному. А також пацієнти після складних черепно-мозкових травм, після інсульту, які повертаються до щоденної активності. Корисними такі заняття будуть для пацієнтів, які мають множинні складні переломи для того, щоб відновити свої побутові навички.

Є певні застереження для людей, які мають проблеми з зором, або когнітивні розлади (зниження або порушення розумових функцій, таких як пам’ять, увага, мислення та мовлення. — Авт.). Проте більшість наших пацієнтів можуть користуватися цим тренажером.

Заняття на тренажері тривають від 15 до 30 хвилин.

Фахівці компанії VRNOW зазначають:

— Тренажер створює віртуальний образ втраченого сегмента тіла, який пацієнт бачить у VR-окулярах. Наприклад, ампутовану руку або ногу. Через контроль за віртуальною кінцівкою (навіть якщо вона не існує фізично), пацієнт отримує зворотній зв’язок. Він бачить, як вона рухається. Він відчуває контроль. Мозок переадаптовує карту тіла, визначаючи нову реальність.

У VR — середовищі імітується не лише зображення, а вся тілесна присутність. Коли людина бачить втрачену кінцівку й контролює її (через датчики чи геймплей), сенсорна помилка виправляється. Мозок «заспокоюється», не отримуючи більше конфліктного сигналу — і це поступово зменшує фантомну біль.

Співзасновниця та керівниця проєкту VRNOW Ольга Чигиринська каже:

— Таких тренажерів в Україні - понад 12. Вартість обладнання — 1 млн 800 грн. Цей тренажер — як живий організм. Наша компанія постійно на зв’язку з лікарями. Завдяки їм, ми, наприклад, додали декілька вправ на амплітуду руху та баланс.

На початку занять фахівці за спеціальною шкалою оцінюють рівень болю пацієнта. Система будує скелет тіла людини і переносить його у віртуальну реальність. Пацієнт потрапляє, наприклад, у тренувальну кімнату, де вчиться пересуватися у віртуальному просторі. Він може побачити себе у дзеркалі, призвичаїтися до свого тіла. У спортивній залі може пограти з м’ячами. Або виконати певні завдання: наприклад, увімкнути ліхтарики. На кухні - приготувати тост, або стейк…

Я увімкнула вінілову платівку і заграла музика…

Я випробувала тренажер на собі.

Представники компанії-розробника Валентин і Катерина одягають на мене трекери (усього їх 5) та шолом.

Одяг та взуття для занять, кажуть фахівці, мають бути зручними (капці бажано не одягати, бо вони можуть злетіти).

На руках фіксують контролер. На ньому є спеціальні кнопки, за допомогою яких ви зможете рухатися у віртуальному просторі, брати у руки предмети…

Занурююся у віртуальний світ… Це неймовірні відчуття! Переді мною — велика кімната: диван, шафа, м’ячі… Я бачу свої руки і ноги. Усі рухи, які я виконую у реальному світі, повторюються у віртуальному. Єдине що, зазначають фахівці, краще не сідати на віртуальні меблі, бо можна впасти.

Розробники тренажеру кажуть, зараз у них аватар-хлопчик, але вони працюють також над аватаром-дівчинкою.

За допомогою контролера, який у мене закріплений на руках, я підходжу до ігрового дартса, який висить на стіні. Намагаюся взяти у руку м’ячик…

— З першого разу мало у кого виходить взяти м’ячик, — підбадьорює мене Валентин. — Розтисніть руку і стисніть… М’яч беріть зверху, а не знизу — як у реальному житті.

М’яч вперто від мене тікає…

— Великий палець має бути на сенсорній зоні, — надає мені настанови Катерина. До речі, я її та Валентина не бачу, але добре чую їхні голоси. — Одночасно треба натиснути на усі датчики.

О, диво, м’яч у мене в руках!

— Можете його підкинути, — каже Валентин.

Відчуваю себе учасницею якоїсь захопливої гри. З головою занурююся у віртуальну реальність, яку хочеться досліджувати… Розумію, що саме у такі моменти людина починає забувати про свій біль…

— У цій кімнаті ще багато завдань, — каже Валентин. — Ви можете пересувати крісла, взяти у руки капелюх, парасольку, або книгу… Можете увімкнути музику на вініловому програвачу. Рукою петелечку посуваєте на диск… Так само можете його вимкнути.

Мені вдається увімкнути програвач. Лунає музика… Це дуже круто!

— А мелодії можна змінювати? — запитую.

— Змінювати мелодії ще не можна, це питання в розробці. Під час занять на тренажері лікарі, зазвичай, вмикають пацієнтам музику, яка їм подобається. Комусь подобається рок — музика, а комусь — класична.