«Американці не знімають прапори України зі своїх будинків, підкреслюючи солідарність з нами…» Наскільки постійною і ефективною буде збройна допомога США?

Чекаємо на нові Patriot та нові сюрпризи для ворога

«Транзитом» через Північноатлантичний альянс (Америка виробить — представники Європи і Канада заплатять і передадуть Україні) у найближчі дні-тижні під час першої хвилі постачань Штати виділять нам своєї новітньої зброї на понад 10 млрд доларів. За повідомленнями медіа, серед іншого у цьому пакеті будуть 17 систем ППО Patriot, артилерійські снаряди та ракети великої дальності для ударів вглиб території росії. До того ж, Трамп публічно попередив путіна: якщо у кремлі протягом 50 днів не укладуть угоду щодо мирного врегулювання в Україні, проти росії та її торговельних сателітів США запровадять нові руйнівні санкції: на 100% підвищать митні тарифи.

Про те, чого саме потребує Україна на полі бою та інші питання захисту нашої держави, йшлося під час візиту до Києва спецпредставника Трампа — генерал-лейтенанта у відставці Кіта Келлога. Наскільки серйозною є ця поїздка, свідчить те, що в Україні посланець з Вашингтона пробуде тиждень. Ну, певно що, тут він не тільки смакуватиме київським тортом і милуватиметься зеленими дніпровими кручами…

Більше про американську допомогу, про трансформацію політики президента Трампа щодо росії розмовляємо із «нашою людиною у Вашингтоні» — 50-річним уродженцем Львова, співробітником Світового банку Олегом Халаїмом. У листопаді 2022 року «Високий Замок» розповідав, як цей успішний економіст-фінансист, покинувши комфортне життя у Штатах, приїхав в Україну служити у Збройних силах. Ви, напевно, пригадуєте колоритне фото на першій шпальті «ВЗ» — усміхнені Олег, його дружина-перуанка Дженеві і маленький син Климент позують у вишиванках…

Дружина приїхала з Вашингтона і побачила війну зблизька…

— Олеже, найперше нашим читачам було б цікаво дізнатися, як склалося ваше життя після служби у ЗСУ? Чим ви зараз займаєтеся?

— У 2022 році я прилетів зі США і добровільно зголосився піти на фронт. Після першої ж ротації під Бахмутом із капітана став майором… А звільнився з лав Збройних Сил понад рік тому. Писати рапорт на звільнення було дуже важким рішенням. Проте змушений був це зробити з кількох причин. Одна з них — негаразди зі здоров’ям: між ротаціями я місяць провів у госпіталі. До того ж, здоров’я підводило мого старенького батька, якому поставили кардіостимулятор і дали 1-шу групу інвалідності. За батьком потрібен був догляд. Ще одна підстава покинути ЗСУ — спливала відпустка за власний рахунок, яку надав мені Світовий банк…

Коли потрапив у госпіталь, з Вашингтона в Україну приїхала дружина із сином. За місяць перебування тут вони відчули, що таке війна. Дружина бачила, як вночі по російських дронах працювали мобільні групи ППО. І потім, коли я знову поїхав під Бахмут, вона переживала ще більше. Особливо тоді, коли не міг вийти на зв’язок. А це траплялося часто.

Війна — це ще й трагедія сім'ї бійця, страждання його близьких. Після поїздки в Україну моя дружина стала ще більше піклуватися про наших співвітчизників-біженців. Спілкування з українцями у Вашингтоні потрібно було і їй самій. Нам пощастило, що під Вашингтоном — у штаті Мериленд — є суботня Школа ім. Тараса Шевченка з підготовчою групою «Світличка» для дошкільнят. Зараз там навчається понад 250 учнів, а до великої війни учнів було втричі менше. Кількість учнів зросла не лише через біженців. Вчити українську стало круто в англомовних сім'ях, де один з батьків має українське коріння.

— Чим ви зараз займаєтеся?

— Коли повернувся на роботу, долучився до команди, що створювала нову оціночну систему Групи Світового банку (WBG Scorecard). Держави-акціонери її затвердили в жовтні минулого року. Зараз працюю в департаменті фінансування інфраструктури. Мій підрозділ займається підготовкою інфраструктурних проєктів високої складності - переважно з великим кошторисом — на які держави залучають приватне фінансування і створюють т.зв. ДПП («державно-приватне партнерство»). Ми працюємо не лише над підготовкою проєктів Групою Світового банку, а й регіональними банками розвитку, такими як ЄБРР, Африканський банк розвитку, Азійський банк інфраструктурних інвестицій тощо.

Стратегія у Трампа є. Це треба зрозуміти…

— Українці покладали великі надії на президента Дональда Трампа, який обіцяв припинити російсько-українську війну протягом 24 годин. Цього не сталося. Було багато дивних, скандальних рішень нової адміністрації США — і це породило велике розчарування. Трамп ледь не виправдовував путіна, казав, що той багато у чому має рацію. Трамп не бачив у ньому агресора, а у нас — жертву. Казав, що ледь не ми самі винні у війні. І москва цьому аплодувала. Українці дивувалися, як у США, цьому оплоті демократії, могли проголосувати за таку непередбачувану людину… А як ви ставитеся до президента США Трампа? Що керує вашими оцінками цього політика?

— Моє серце обливалося кров’ю, коли я побачив зміни в риториці США. Особливо важко було говорити з побратимами, які воюють. Але хочу, щоб ви знали: рядові американці не знімають прапори України зі своїх будинків, підкреслюючи солідарність з нами. Проте ніде правди діти: офіційні звинувачення, які лунали в наш бік від високих американських чинів, тут, у Вашингтоні, відчувались більш болюче, ніж в Україні…

Простежуючи за політикою Трампа, слід сказати: його світогляд — це історичний пласт. «Вже 40 років Іран повторює „смерть Америці, смерть Ізраїлю!“ Івбиває», — наголосив президент Трамп після авіаударів по іранських ядерних об'єктах. Думаю, що операція Пентагону «Опівнічний молот» з використанням понад сотні найновіших літаків-невидимок — це втілення стратегії, яка є світоглядною для Трампа. Нічого подібного США не робила з 1990-х.

Цей стратегічний маневр сягає далеко за межі Ізраїлю. Іран — це нафта, яку постачають Китаю. Це сигнал. Це контекст: о. Тайвань, Північна Корея, тихоокеанський театр, умови постачань американських атомних підводних човнів для Австралії, конфлікт з Бразилією через іранські військові кораблі, які стояли недалеко від АЕС, де є уран…

І ще — про часове вікно. Стосунки Ірану і рф зіпсувалися через падіння режиму Асада у Сирії в грудні минулого року. Іран не почув путіна, якого скували ЗСУ, і нарощував градус конфронтації на Близькому Сході.

Коли Трамп став перший раз кандидатом упрезиденти у 2016-му, я прочитав його «Мистецтво укладати угоди». Там є рекомендації, як готуватися до стратегічного маневру: передбачте найгірший сценарій; забезпечте собі гнучкість у переговорах; майте те, що потрібно іншій стороні переговорів; використайте часове вікно можливостей і продемонструйте сміливість.

Чому цей контекст важливий? Ставши президентом, Трамп робив усе, щоб путін не наважився надати таємну допомогу Ірану.

Я пригадую, як розлютився президент Буш, готуючись до повалення режиму Саддама Хусейна — коли на «плівках Мельниченка» президент Кучма мимохіть обмовився про українські автоматизованістанції радіотехнічної розвідки «Кольчуга» для Іраку. Тоді в Пентагоні вже обурювалися продажем Китаю українського авіаносця «Варяг», а Голлівуд писав сценарій фільму-драми «Збройовий барон» про братів Юрія і Віталія з Одеси. Українсько-американські стосунки пішли тоді по жахливій траєкторії. Але Помаранчева революція перегорнула цю сторінку…

Ще до своєї інавгурації Трамп давав сигнали путіну, що миру можна досягти через деескалацію. А путін вважав, що час на його боці. Це гра, яку путін програв і Трампу, і ЗСУ! Тому що під тиском путін не зміг (чи не схотів) таємно допомагати Ірану. А от Україна тиск витримала. Тому минулого понеділка, спілкуючись на камери з генсеком НАТО, Трамп визнав, що ми, українці - «неймовірно мужні», а про путіна сказав, що він «жорсткий» і «зміг раніше перехитрити багатьох людей».

США постачатимуть Україні новітню зброю. А від російської нафти відвернуться покупці через високі тарифи США

— У понеділок ми справді побачили дещо іншого Дональда Трампа. Він сказав, що, попри всі намагання, путін не обдурить його. Що Україна отримає багато зброї. Що у випадку невстановлення миру на росію буде накладеножорсткі санкції. Чи не є ці заяви імпульсивними, такими, які у будь-який момент Трамп спростує, скаже, що він забув, пожартував, передумав. Чи все-таки йдеться про нову — обдуману, серйозну, стратегічну політику Трампа щодо України і росії?

— І ще є нюанс перекладу слів Трампа. Президент США сказав, що путін НЕ ЗМОЖЕ обдурити його, хоча раніше зміг обдурити багатьох інших…

Європа погодилась збільшити видатки на безпеку, на допомогу Україні. США постачатимуть необхідну зброю, і це не буде той випадок, коли дарованому коневі в зуби не дивляться. Я маю надію, що технологічна новизна вийде на ще вищий рівень — рівень НАТО.

Щодо тарифів. Трамп обіцяв збільшити їх на 100% на товари з країн, які торгують з рф (тобто в бюджет США експортер сплачуватиме 100% ціни — це величезний «податок»). Зауважте: у 2024 роціекспорт рф навіть трохи зріс, склавши понад $ 350 млрд (дані за перші 10 місяців). Понад 80% товарообігу припадає на Китай, Індію, Туреччину, Білорусь і Казахстан.

Декларований намір полягає у тому, щоб у довгостроковій перспективі перейти на внутрішніх виробників, а в короткостроковій перспективі - отримати дохід до бюджету США та при цьому загальмувати воєнну економіку рф. Думаю, що 50 днів — це індикативний часовий проміжок, який грає важливу роль у перемовинах. Його США можутьскоротити або подовжити.

Індекс московської фондової біржі зріс після оголошення Трампа про заходи проти росії. Хтось каже, що інвестори очікували тариф 500% (а не 100%) щодо країн, які є торговими партнерами рф — як прописано це у «двопартійному» законопроєкті сенаторів-демократів і республіканців. Не всі експерти російського фондового ринку знають контекст, про який ідеться у «Мистецтві укладати угоди». А він важливий, навіть коли даєш волю негативним емоціям щодо сьогоднішнього президента США. Гадаю, що іде пошук варіанту, де падіння частки російської нафти на ринку не вплине радикально на світові ціни, а інші країни ОПЕК постачатимуть нафту Китаю та Індії.

Потрібно бути готовими працювати з будь-ким

— Що ви думаєте як фахівець-міжнародник про угоду між США та Україною щодо корисних копалин?

— Ця угода — новий підхід республіканців. Як і більшість українців, я спершу поставився до неї з осторогою, хоча з нашого боку уповноваженим органом виступає Агенція ДПП Мінекономіки, і з перевагами угод державно-приватного партнерства я добре обізнаний. Пильна увага суспільства допомогла уряду непохитно відстоювати наші інтереси.

Наша угода стала моделлю для узгодження спільних економічних і безпекових інтересів. Одразу після нас Демократична Республіка Конго ініціювала підписання подібних документів під загальною назвою «Стратегія партнерства з безпеки корисних копалин — кобальту, міді, германію та рідкоземельних металів». Ця угода зрушила з місця мирний процес з Руандою, яка підтримує етнічно близьких до неї повстанців (тутсі, хуті).

Пригадую, як з 2000-х років світові нафтові гравці - британська Shell, американська ExxonMobil та інші- цікавилися потенціалом нафто-газового видобутку з шельфу Чорного моря, а Україна вдавала, що веде перемовини, захищаючи національні інтереси. Частину шельфу біля о. Зміїний, за рішенням Міжнародного суду, відкусила Румунія, а решту шельфу анексувала рф навесні 2014-го. Shell вийшла з перемовин за кілька місяців до анексії. А от якби ці компанії проінвестували і почали отримувати прибутки, спроба анексії Криму мала би інший геополітичний контекст.

Ставити на стосунки з партіями і політиками демократичних країн — ризикована справа. У нас постійно виринають псевдодилеми «хто за нас?» — Г. Клінтон/Дж.Байден чи Д. Трамп, К. Стармер чи Б. Джонсон/Р. Сунак, Е. Летта чи Дж. Мелоні, Е. Макрон чи Марі Ле Пен, О. Шольц чи Ф. Мерц, навіть Д. Туск чи А. Дуда/К. Навроцкий? Ми чомусь вважаємо, що якщо програє партія В. Орбана, Угорщина відразу забуде про свої меншини в Румунії, Сербії та Україні…

Нам потрібно бути готовими працювати з будь-ким. Міцнішим фундаментом міждержавних стосунків є торгівля та інвестиції. Надважливим завданням є демонстрація того, що у нас угода про корисні копалини впроваджується швидше, ніж у Демократичній Республіці Конго.

Наша спільна боротьба триває!

— Пане Олеже, чи не здається вам, що українська діаспора у США принишкла, злякалася різкості Трампа навіть щодо своїх союзників — тому починає забувати про Україну? Тому не бореться за неї, не тисне на американську владу, щоб та спинила путіна?

— Категорично не погоджуюся із цією думкою! Україна має надійних друзів серед американців. Як тих, у кого є наше коріння, так і тих, хто пізнав нас учас боротьби. Так, доступ до ефіру заполонили дещо інші новини і ньюзмейкери. Але всі наші прапори, які я бачив на американських приватних будинках рік тому, коли повернувся, залишилися на тих самих місцях. Наша спільна боротьба триває!