Любили українське сало, а не Україну…

Будь-яка країна у стані війни сильна насамперед своєю внутрішньою єдністю, згуртованістю. Ці якості, першою чергою, мали би продемонструвати ті, кого народ наділив владою і славою. На жаль, багато представників української політичної, ділової, мистецької, спортивної «еліт» під час російської агресії іспиту на патріотизм не склали, випробування на стійкість не пройшли. У вкрай тяжкий для своєї держави час, замість бути в одному строю зі співвітчизниками, спакувалися і, як ті полохливі зайці, подалися у чужі краї. Про це прикро було дізнатися на тлі зовсім інших фактів — коли тисячі рядових громадян України, облишивши комфортне життя і успішний бізнес за кордоном, з початком повномасштабної агресії повернулися в Україну, взяли до рук зброю. Недавно один з таких захисників розповідав, що був шокований, коли дізнався, скільки «достойників» покинуло Україну…

На чужину — із депутатським мандатом

У лихий час зразок вірного служіння своєму народу мали би показати політи­ки. Однак саме чимало народних депу­татів із пропрезидентської партії «Слуга народу» (разом із багатьма колишніми ОПЗЖистами) у «час Х» втекли від сво­єї відповідальної місії за кордон. Для прикладу, мажоритарник із Харкова, ко­лишній член правоохоронного комітету Олександр Куницький, який нині тусуєть­ся у США. Попри те, що Державне бюро розслідувань порушило проти нього спра­ву, керівництво Верховної Ради у вересні 2024-го підписало цьому фігурантові ан­тикорупційних справ відрядження за оке­ан. Повертатися звідти Куницький і не ду­має.

За межами України перебуває і його ексколега по фракції «СН» Андрій Одар­ченко. Той самий, якого заочно засудили за спробу дати біткоїнами хабар керівни­кові Держагентства з відновлення й роз­витку України. Скориставшись зв’язками у прикордонних структурах, Одарченко незаконно виїхав у Молдову, а звідти — у Румунію, де попросив… політичного при­тулку.

За схожою схемою покинув Україну скандальний нардеп-«слуга» з Одещи­ни, він же — «защітнік русского правосла­вія» Артем Дмитрук, на якого у правоохоронних органах назбиралося більш ніж достатньо матеріалів про протиправну ді­яльність. Нині Дмитрук розгулює по Лон­дону. В Офісі генпрокурора повідомили, що готують документи на його екстради­цію, але віз і нині там…

У січні 2023 року незаконно подався до Кіпру і осів там інший нардеп-«слуга» — Ан­дрій Холодов, якому журналісти-розсліду­вачі приписували незаконні бізнесові обо­рудки.

Рух «Чесно» зазначив, що нині неза­конно виїхали за кордон і перебувають у розшуку 11 народних депутатів Верховної Ради IX скликання.

Політик-блогер Борислав Береза вка­зує на те, що незаконно покинули Україну і чимало депутатів-«слуг» на місцевому рів­ні. Серед них — колишній депутат Рудків­ської міськради на Львівщині Дмитро Ко­панчук, який є сином народної депутатки від «СН» Олени Копанчук. А також депу­тат Чернівецької облради від «СН» Олексій Волощук, колишній голова фракції «Слу­га народу» у Тернопільській облраді Ярос­лав Захарків. До слова, за повідомленням тернопільських медіа, його старший брат працює заступником гендиректора одно­го зі стратегічних заводів у росії…

І ще про кількох людей при владі, які, скориставшись зручним моментом і при­вілейованим становищем, подалися за моря-океани.

Довший час своїм «рупором» Банкова вважала одіозного радника Олексія Арес­товича. Попри очевидне покровительство перших осіб, цей «кадр» відверто шко­див Україні: дезорієнтував людей безвід­повідальними заявами, «заколисував» і тим самим грав на руку ворогові. Буду­чи військовозобов'язаним, володіючи ба­гатьма державними і військовими таємни­цями, цей тип з офіцерськими погонами якимось дивом теж зумів чкурнути з Укра­їни. ТЦК його не помічав. Нині живе у пре­стижному районі Нью-Йорка, відпочиває у своє задоволення, а українців, за його словами, «знати не хоче і бачити не воліє». Хто має відповідати за такого «перекінчи­ка»? Уявляю, як тепер хапаються за сер­це деякі наші наївні бабусі, які ще недавно ледь не молилися на Арестовича, бачили його наступним президентом…

За воєнного стану без жодних проблем разом зі своїм повнолітнім сином покидав Україну 50-річний Андрій Портнов, колиш­ній нардеп, провідний працівник Адміні­страції президента Януковича.

Заробивши в Україні чималі статки, ви­їхав з неї і тепер живе в Австрії колишній голова Конституційного Суду Олександр Тупицький. Там же побутує колишній голо­ва Нацбанку України Кирило Шевченко. В Іспанії засмагає колишній керівник Фонду державного майна України Дмитро Сен­ниченко. Служити Україні і відповідати за свою службу не мають бажання.

За кілька днів до «великої війни» без­поворотно подався в Америку і «працю­вав дистанційно» (!) колишній член ЦВК Юрій Буглак — при цьому із держбюджету отримав півтора мільйона гривень. Ціка­во, що його дружина Тетяна у месендже­рі Telegram зареєструвалася учасницею групи «Живем в Майами. Говорим по-русски»…

У Канаді знайшов собі комфортний прихисток ексгенеральний директор ТОВ «Оператор ГТС України» Сергій Макогон, який раніше відповідав за всі газотран­спортні артерії держави. З Канади через українські суди він намагається «вибити» премію, яку колись сам собі виписав…

Усім цим «державникам» на рідну дер­жаву у скрутний момент начхати. А як же вони колись клялися служити їй!

Виступають на чужих сценах

Важливою опорою для тих українців, які боронять країну «на передку» і щодня здригаються від звуків «шахедів» й «іскан­дерів» у тилу, мали би стати творчі люди. Дякувати Богу, таких є чимало, ми їх бачи­мо, чуємо. Вони своєю присутністю, сво­їм мистецтвом наснажують, додають сил, віри, витримки. Але значна їх кількість, як мовиться, «зібрала манатки» і тепер підза­робляє на чужих сценах і в клубах-барах. Мова не тільки про колаборанток повалій, лорак…

Четвертий рік не чують в Україні живого голосу «культового» Олега Винника, який колись збирав заповнені стадіони. Хоча і живе під Києвом, але чомусь з початку ве­ликої війни не співає для українців, не до­дає їм духу Софія Ротару. І це при тому, що у соцмережах активно поширюють її відеоролики, зняті на російських концерт­них майданчиках.

До слова, у березні 2022-го 52-річно­го сина Софії Михайлівни — Руслана разом із 27-річним онуком Анатолієм (обидва — призовного віку) разом з іншими ухилянта­ми прикордонники спіймали за спроби на надувному човні незаконно перетнути річ­ку на українсько-молдовському кордоні…

«У світах» — не в Україні веде свої шоу Потап. І робить це здебільшого «общєпо­нятним язиком». Більше не пише реприз для президентського «95 кварталу» гумо­рист Валерій Жидков — подався на чужі хліби. До росії виїхав «знаменитий» про­дюсер, колишній наставник продажної Анни Лорак Юрій Фальоса. Туди ж взяла курс і тиражує там прокремлівські нарати­ви українська кінорежисерка Оксана Бай­рак. На американських (не на рідних танц­полах) показує свої віртуозні па хореограф Влад Яма…

У далекі світи вибралися з України «зір­кові» Андрій Данилевич (ексведучий соці­ального телешоу «Стосується кожного», яке з’являлося на «Інтері») та Роман Кадє­мін. Перший намагається вчити жити нас із Великої Британії (обходиться загальни­ми тезами про мир і ні слова про винуват­ців війни). А другий, який раніше на «Інтері» розповідав про спорт і будівельні проєкти, за словами футбольного коментатора Ро­мана Бебеха, тепер став «тушкою кремля». Бебех дорікає колишньому колезі: «З Ні­меччини манкурт транслює проросійську пропаганду. Ром, так тікав би ти від війни в Кострому, Омськ, Уфу. Для чого тобі Єв­ропа?».

Якщо зайшла мова про спортивних жур­налістів, то згадаємо і про спортсменів. Скажімо, про колишнього президента На­ціонального олімпійського комітету Сер­гія Бубку. У перші дні великого російського вторгнення він у переповненому плацкарт­ному вагоні з Києва мчав до Львова, а далі - за кордон. І ось уже четвертий рік його майже не чути. Ні слова про війну, про оку­повану рідну Луганщину, де народився, про захоплений український Донецьк, де стоїть пам’ятник «видатному стрибуну су­часності». Здається, цієї - громадянської висоти — Сергій Бубка так і не взяв. Йому зручніше бути не в охопленій війною Украї­ні, а у Швейцарії, де перекладає з місця на місце папери в офісі МОК…

Футболіст-волинянин Анатолій Тим­ощук з України не втікав. Але від початку війни, ніби нічого страшного не сталося, продовжує працювати у росії, у команді, головним спонсором якої є «Газпром» — найпотужніша компанія країни-окупанта, коштами якої фінансують вбивства україн­ців. Тимощука це не зачіпає. Більше того, одну зі своїх футболок з автографом він виставляв на «благодійний» аукціон, а ви­ручені 700 тисяч рублів пішли на підтримку російських солдатів…

І ще про одного спортсмена, якого Україна вже не хвилює. Про срібного при­зера Паризької Олімпіади — молодого гім­наста Іллю Ковтуна. Разом із тренером вони недавно вирішили змінити українське громадянство на хорватське. У Загребі, мовляв, крутити сальто спокійніше, ніж у Києві. Це виглядає на зраду, на втечу. Але ж, шановні атлети, є щось значно більше, ніж шалені суми призових! — визнання рід­ного народу. А ти від нього у скрутну хвили­ну узяв та й відрікся…

З початку року наші телеглядачі чо­мусь не бачать на своїх екранах захисни­ка української Олександра Авраменка. Не­має його цікавих уроків на ТБ, які вчили нас грамотно розмовляти рідною мовою. Ка­жуть, педагог-філолог перебрався до Іс­панії, на Канарські острови. Бо там спо­кійніше? Справді, так. Тамтешні пальми на тлі моря виглядають краще, ніж посічені уламками російських ракет київські кашта­ни. Але правда і те, що суспільні авторите­ти, яким люди будуть вірити, сьогодні ма­ють бути разом зі своїм суспільством, а не на «безпечній відстані»…

Коментар для «ВЗ»

Втікачі з України заробляти у ній не мають права!

Віталій КУЛИК, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства

Якщо йдеться про непублічних людей, які в силу різних мо­тивів ще до широкомасштабного вторгнення росії чи під час нього (з об'єктивних причин) виїхали з України і при цьому не претендують на участь в управлінні, у суспільно значущих про­цесах, на лідерство громадської думки і не несуть якоїсь сус­пільно важливої функції, то я таких людей не осуджую. Ставлю­ся до них із розумінням. Що робити потім — це питання інше…

А от тих, хто втік з країни, а до цього був політиком, гро­мадським діячем, раніше позиціонував себе таким, що бере участь в управлінні країною або, принаймні, претендує на цю роль, піднімав суспільно значущі теми, потрібно піддати ост­ракізму. У Давній Греції існував такий вид покарання пере­біжчиків — позбавлення громадянства, виселення, вигнання. Людей, які вчинили провину перед тодішньою державою, не приймали назад, не визнавали за ними громадянських прав.

Я не пропоную масово позбавляти гро­мадянства втікачів з України. Але вважаю, що наше суспіль­ство може дозволити собі в умовах воєнного часу і поствоєн­ної відбудови інститути, які унеможливили би повернення до активного політичного життя або проведення мистецької ді­яльності на території України осіб, які втекли з неї під час війни. Заробляти в Україні вони не мають права! Ні політичний капітал, ні фінансовий. Ці люди обрали свій шлях — виїхати. Тож навіть якщо вони повернуться, треба зробити все, щоб жодного впливу у нас вони не мали. Серед таких санкцій мо­гло би бути позбавлення права бути обраним, обмеження в інших політичних правах.