«Навіть у найпохмуріші дні він випромінював світло»

Сумна звістка надійшла з фронту. Перестало битися серце військового медика, майора медичної служби Антона Шевчука з позивним «Растішка». Його поховають сьогодні, 1 листопада, на Личаківському кладовищі у Львові.

Війна для нього не почалася у лютому 2022-го. Він був учасником Революції гідності, виганяв ворога з України з перших днів 2014 року. Попри поранення, після лікування знову повертався туди, де на його допомогу чекали поранені хлопці і дівчата, які захищають Україну.

Військовий ЗСУ Назарій Кішак у соцмережах написав про начмеда Антона Шевчука: «Антон у званні майора разом із солдатами заступав на бойові позиції та евак, адже не міг допустити, щоб через нестачу кадрів загинули бійці на передових позиціях. Його моральні принципи були стійкими і непереборними. Навіть у найпохмуріші дні він випромінював світло».

Разом з «Растішкою» «рубала» русню і кулеметниця Оксана Рубаняк з позивним «Ксена». Про цю відважну дівчину «Високий Замок» розповідав ще у вересні 2022 року.

«Ксена» однією з перших написала у соцмережах про те, що не стало її побратима Антона Шевчука: «Добрий, щирий, простий і відкритий. Веселий і життєрадісний. Растішка… Дякую, що був у моєму житті. За спільну службу, за товариство. Дякую за тебе. Ти один з небагатьох, кого мені не вистачатиме».

Я робила кілька спроб поспілкуватися з «Ксеною», щоб більше розпитати про Антона Шевчука, адже разом захищали Батьківщину не один день чи місяць. Спочатку воювали на Бахмутському напрямку, потім на Вугледарському, згодом на Мар'їнському. Тепер — на Харківському. І лише за невідомо яким разом «Ксена» коротко розповіла про Антона.

— Можливо, це звучить банально, але він був справжнім, — каже Оксана Рубаняк. — Що у нього притягувало — щирість, простота і людяність. Антон був ідейною людиною. Зі стійкими моральними принципами, поглядами, баченням. Завжди боровся за справедливість, завжди ставав на сторону правди — навіть, якщо його позиція могла нашкодити йому особисто. Але істина для нього була найвищою за все. У нього я навчилася легкості, бо він легко ставився до непростих ситуацій, бо знав, що здолає проблеми. Таких щирих і простих людей я зустрічаю, на жаль, з кожним роком все менше. Тому знайомство, дружба і спільна служба були мені за щастя. Я не можу повірити, що його вже нема. Це — як безглуздий сон, з якого хочеться прокинутися… Знаєте, Антон виходив на еваки разом із простими солдатами — у званні майора. Це свідчить про те, що для «Растішки» людські життя були найпершим пріоритетом!