Круті хлопці з військового ліцею імені Героїв Крут!

Щороку 29 січня в Україні згадують подвиг кількох сотень студентів, які ціною власного життя спинили у 1918-му під Крутами кількатисячні загони більшовицької армії, що перлася до Києва. 29 січня — знаковий день і для вихованців та викладачів Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, бо він носить ім'я Героїв Крут. Українська юнь, яка здобуває військовий фах у цьому закладі, шанує традиції і примножує славу своїх попередників — між ними немовби прокладено місток спадкоємності. І це не просто слова. Тисячі сучасних крутянців зі зброєю в руках захищають державу проти того ж ворога, що і 106 років тому. 87 з них полягли у боротьбі за Україну. Полеглим і сущим вихованцям віддали данину поваги під час Дня ліцею.

І 10 тисяч гривень від мера — «на каву»

…До урочистостей з наго­ди пам’ятної події залишаєть­ся декілька хвилин. У фоє акто­вої зали допитливі ліцеїсти роєм обступили колишніх випускни­ків, на грудях яких бойові наго­роди, — розпитують про службу, про війну. Її учасники обіймають побратимів, викладачів. У деко­го з гостей шрами на обличчі, дехто з фронтовиків спирається на палицю, у декого на нозі по­рипує протез. У цьому гурті ви­різняється кілька юнаків у ком­бінезонах льотчиків — колишні крутяни б’ють окупанта не тіль­ки на суші, на морі, а й у небі. Такі молоді, але такі вже дорос­лі. Велике військове братство…

— Ми пишаємося нашими ви­хованцями, серед яких шість Ге­роїв України. Більше двохсот випускників відзначено висо­кими державними нагородами, — каже начальник ліцею пол­ковник Юрій Гусар. — Чима­ло бойових посад у сьогодніш­ній війні - від командира взводу до командира бригади — обіймають випускники-крутяни. Не буде перебільшенням сказати, що вони — кістяк українського війська.

Хвилиною мовчання присут­ні вшановують пам’ять полеглих крутян. Під звуки метронома на екрані спливають імена сержан­тів, офіцерів — випускників ліцею, які полягли у боях за Україну.

Вшанувати майбутніх захис­ників України та їхніх настав­ників прийшли представники Львівської обласної військової адміністрації, обласної ради, міський голова Львова. Дипло­мами відзначали як ліцеїстів, їх­ніх викладачів, так і технічний персонал, зокрема водія і ку­харя — всі роблять одну справу. Зал вибухнув громом оплесків, коли оголосили ім'я вчитель­ки фізики Ірини Хоми — видно, цей предмет у хлопців на осо­бливому рахунку. Вручаючи му­ніципальні подяки, Андрій Садо­вий зазначив, що мерія передає нагородженим ще й по 10 тисяч гривень — «на каву»…

До глибини душі присутніх пройняла та частина урочис­тостей, коли бойові команди­ри, як естафету, передавали нинішнім крутянам «мотива­ційні» прапори. А потім були ві­тання від фронтовиків, у тому числі заочні - приїхати на свя­то не відпускає війна. Врізали­ся у пам’ять слова випускни­ка 2012 року, а нині командира 1-го окремого механізовано­го батальйону «Вовки Да Вінчі» 67 ОМБр майора Юрія Капустя­ка, який був найближчим дру­гом легендарного Дмитра Ко­цюбайла: «Військові є серцем та імунною системою нації».

А як забути відеопослання з Каунаса, в якому литовські військові ліцеїсти тепло вітали своїх українських ровесників — і робили це по-українськи. При цьому цитували Великого Коб­заря: «Борітеся — поборете!».

На акордеоні награвав акорди гурту «АББА»

Наскільки крутими є крутя­ни, ми вкотре переконалися, коли вони почали демонструва­ти на сцені артистичні здібності. Хлопці декламували свої вірші й співали власні пісні, граціозно танцювали святковий вальс і за­пальний «Аркан». Грали на сур­мах мелодії стрілецьких пісень, на гітарах — щемливий романс, на акордеоні - хіт знаменито­го шведського гурту «АББА», на сопілці - запальну «Гей, соко­ли!», на фортепіано — авторську інструментальну композицію. А ще була гумористична сценка. І сучасний патріотичний реп, в якому згадували про ЗСУ, куди обіцяла незабаром дружно вли­тися нинішня крутянська братія.

У той момент мені ще раз по­думалося про зв’язок поколінь: такими ж талановитими, сповне­ними патріотичних почуттів, муж­німи і романтичними, як оці львів­ські ліцеїсти, були століття тому й ті київські студенти, які під Крута­ми прийняли нерівний бій з мос­ковськими ординцями. Цвіт нації, що колись осипався, був окро­плений кров’ю, немовби знову розцвів перед нашими очима…

Вчиться захищати Україну — щоб помститися за полеглого батька

У кулуарах свята ми поспілку­валися з ліцеїстами-крутянами різних поколінь. Один з наших співрозмовників — Герой Укра­їни підполковник Богдан Дро­нов. Найвищу нагороду держа­ви він отримав 2022-го за бої під Світличним і Новоатошків­кою на Луганщині. Незважаючи на те, що противник тоді пере­важав українські сили у десять разів, підрозділу Дронова вда­лося успішно виконати бойове завдання і максимально зберег­ти особовий склад.

— Я відчуваю гордість за те, що навчався у стінах цього лі­цею, — каже офіцер. — Тут про­йшло моє становлення, тут я визначився зі своїм життєвим вибором. Нинішні ліцеїсти ста­ють схожими на справжніх чоло­віків. Дорослими вони стануть згодом, коли усвідомлять, яку місію їм належить виконувати.

Олег Хомин зі села Рудників на Стрийщині навчається нині в Одеській військовій академії, буде десантником. Але перші свої життєві університети прой­шов у ліцеї ім. Героїв Крут.

— Тут я отримав велику підго­товчу базу, велику впевненість у собі, наснагу, — каже юнак. — Об­рати військовий фах допоміг мій дідусь Геннадій Стасюк. При­кладом для мене став і коман­дир моєї роти у ліцеї, колишній десантник. Я поставив собі за мету стати таким же, як він, бути в елітному роді військ Збройних сил.

Коли Олег дізнався, що че­рез кілька хвилин ми збираємо­ся у лікарню, щоб провідати по­раненого на фронті колишнього випускника ліцею ім. Героїв Крут і Одеської військової академії Богдана Куша, то сказав:

— Низький уклін цьому воїнові й подяка за захист нашої країни! Бажаю, щоб він якомога швид­ше одужав, щоб на своїх ногах прийшов додому. Нехай все, що пережив, забудеться як страш­ний сон. Бажаю Богданові і всім нам Перемоги!

А цей хлопчина, що ще кіль­ка хвилин тому на сцені «виши­вав» на домашній гітарі, — Бог­дан Яковенко з міста Сіверська на Донеччині, яке за 5−7 км від лінії фронту.

— Чому вирішив стати військо­вим? 6 квітня 2022 року у Попас­ній, де тоді було справжнє пекло, загинув мій батько. Я не міг ди­витися, як вбивають моїх рідних, друзів, як обстрілюють мій дім. Днями отримав фото свого бу­динку — замість нього залишило­ся дві стіни. Не вважав за можли­ве спокійно спостерігати за тим, що відбувається, — вирішив піти захищати свою країну. Дуже хо­четься якнайшвидше побачити вільну Донеччину…

Рідні Богдана, його мама і брат, теж зараз мешкають у Львові, хочуть мати власне жит­ло. Але придбати його ніяк не вдається — коштів, які отримали після загибелі чоловіка/батька, не вистачає навіть на одну кім­нату.

У ліцеї брати Андрій, Матвій. Прийде ще й менший — Веремій?

На День ліцею у цей навчаль­ний заклад завітали чимало ро­дичів майбутніх воїнів. Зверну­ли увагу на поважну, пенсійного віку пані, яка із затамованим по­дихом спостерігала за дійством. Знайомимося: Стефанія Ми­хайлівна Галущак, 85 років. У ліцеї вчаться два її правнуки — Андрій та Матвій. Вибір нащад­ків пояснила нам так:

— Ми всі - патріоти! Коли у 90-ті роки у Львові почалися перші демократичні мітинги, я, тодішня працівниця ательє, не пропустила жодного з них. На­вчила своїх онуків-правнуків ко­лядувати, співати стрілецькі, повстанські пісні. А тепер через ту війну всю ніч аж до ранку не можу заснути, переживаю. Кіно не дивлюся — слухаю новини про те, що робиться на фронті. Пишаюся своїми правнуками. Дуже добрі хлопці, душевні, ро­ботящі - на канікулах приїжджа­ли до мене у Кам’янка-Бузьку, допомагали по господарству…

Між братами крутиться не­посидючий Веремій, який ще навіть не ходить до школи. Але по тому, як приглядається до ліцейної обстановки, як йому подобається тутешня атмос­фера, ризикнемо спрогнозу­вати: років через «…надцять» і він принесе сюди свої доку­менти.

Розмовляємо з хлопцями, а мама ліцеїстів — Тетяна — зга­дує, як кільканадцять років тому у «Високому Замку» було надруковано статтю про її ви­шиті пелюшки для новонаро­дженого Андрійка. Патріотич­ні узори немовби перенеслися і на характер малюка — нині він здобуває військовий фах, щоб захищати Україну…

Компанія теперішніх і ко­лишніх ліцеїстів все не роз­ходиться — ніяк не можуть на­говоритися. Підходжу до полковника Юрія Гусара, ціка­вимося, чи немає у них про­блем із набором майбутніх во­їнів.

— У наш навчальний заклад і під час війни приходить значне поповнення — каже він. — Кон­курс — три абітурієнти на місце. Сподіваюся, цього року конку­ренція серед вступників буде ще більшою. Що приваблює їх? Молодий патріотичний дух, по­єднаний із бажанням стати на захист України. Ці юнаки одер­жимі жагою стати сильніши­ми. У нашому ліцеї навчають­ся представники всіх регіонів України. Хлопчина, який під час концерту декламував Шев­ченка, походить із Луганщини, юнак, що співав, — із Чернігів­щини. Є у нас і вихідці з Криму…

Ще одна деталька, яку ми ді­зналися із сайту ліцею: кіль­ка днів тут відбувався День від­чинених дверей. Подивитися на життя-буття майбутніх воїнів прийшли понад дві сотні гостей. Буде кому берегти Україну!