У пам’ять про сина майже два мільйони гривень дали на шкільний стадіон

Героям ставлять різні пам’ятники. Із бронзи, каменю… Їх вшановують фільмами, книгами, спортивними меморіалами. На згадку про героїв садять алеї, малюють мурали, складають пісні, їхніми іменами називають вулиці, навчальні заклади. Жителі Нового Роздолу Любомира Несторівна і Михайло Анатолійович Бальзани пам’ять свого єдиного сина — 22-річного Ростислава, старшого лейтенанта ЗСУ, командира танкового взводу — увічнили досить незвично: футбольним кортом зі штучним покриттям. Його споруджено на території Новороздільської СШ № 3 ім. Андрія Гергерта, де навчався Ростик, і де донині викладає англійську його мати. На будівництво цього об'єкта батьки загиблого воїна передали власні 1 млн 900 грн.

— Ця ідея нам із чолові­ком спала на думку спонтан­но, — розповідає автору цих рядків пані Любомира. — Хо­тілося зробити щось світле у пам’ять про сина. Ростик за­ймався футболом, потім захо­пився дзюдо, був пластуном у курені «Морські котики». Усе це посприяло тому, що він виріс у нас мужнім, сильним. А ми та­ким своїм вчинком хотіли при­служитися розвитку теперіш­нього і майбутніх поколінь. Бо нам тепер нема про кого дба­ти. Ростик був у нас єдиним си­ном, не залишив нам ні внуків, ні невістки… А гроші, які випла­тили по смерті сина, для нас не більше, ніж папір. Бо ми втрати­ли безцінне…

Після школи Ростислав Бальзан вступив до Академії сухопутних військ ім. Петра Са­гайдачного. Після її закінчен­ня обіймав посаду командира танкового взводу 17-ї окремої танкової Криворізької брига­ди імені Констянтина Пестуш­ка. Воював з перших днів по­вномасштабного російського вторгнення. Бої були вкрай важкими. Його підрозділ воро­ги обстрілювали з усього, чим тільки можна було, — ударів за­вдавали ворожа авіація, арти­лерія, міномети. Ростик заги­нув 27 березня минулого року поблизу населеного пункту Но­вотошківське на Луганщині. За виявлену мужність і самовід­дані дії президент нагородив героя орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Мати-педагог тепло згадує про сина:

— З нашим Ростиком можна було про все поговорити. Часом був різкуватим (не з нами, бать­ками), але завжди — щирим і справедливим. Це була його ви­значальна риса. У всьому і всю­ди шукав правду.

Сім'я Бальзанів завжди різ­ними способами допомага­ла українській армії. Допома­гає і далі - у пам’ять про сина. Батьки полеглого героя не хо­чуть розповідати про це, боять­ся, щоб це не виглядало як по­казуха. Але ми знаємо: на фронт купили машину, дали кошти на ще одну. Пан Михайло волонте­рить.

Нещодавно на спортмай­данчику ім. Ростислава Баль­зана відбувся перший футболь­ний турнір серед школярів. На змагання прийшли і батьки. Любомира Несторівна щодня іде попри іменний стадіончик на роботу і, здається, немовби спілкується зі своїм сином-ге­роєм…

— Коли Ростик був на фрон­ті, знав, що дуже переживаємо за нього, не знаходимо собі міс­ця, не можемо ні їсти, ні спати, — каже мати воїна. — Щоб якось відволіклися, завжди казав нам: «Щось робіть!». От ми і робимо. Продовжуємо працювати на Пе­ремогу.