«Система усиновлення вкрай корумпована, а в дитячих будинках процвітає насильство»

Керівниця Одеської ГО «Захист прав дітей» Зоя Мельник (раніше працювала в патрульній поліції) написала на своїй сторінці у «Фейсбуці»: «Ось уже два роки я виховую дівчинку-підлітка, яка має купу травм після знущань в дитячому будинку та в «біосім'ї», у якій також зазнавала насильства…

Коли ми були в Україні, бились зі всіма проблемами самотужки. Було складно знайти професійних психіатрів та психотерапевтів. Отримати освіту теж було проблематично, школи не хотіли мати справу з проблемною дитиною. Знайшли приватну школу, а мої друзі допомогли з оплатою. Держава залишилась осторонь…

Після початку повномасштабного вторгнення рф ми виїхали у Швецію. Зараз перебуваю з 17-річною дівчинкою у дитячій психіатричній лікарні. Тут усі розуміють симптоми посттравматичного синдрому. А я ніяк не можу звикнути до справжньої поваги до дитини і до мене!".

Чому в Україні процві­тає корупція у держав­них установах, які займа­ються питаннями усиновлення? А Центри соціально-психологіч­ної реабілітації більше схожі на дитячі в’язниці? Про це говори­мо з Зоєю Мельник.

«Шестирічну дівчинку ґвалтував директор…»

— Пані Зою, як наважилися взяти на виховання дитину з дитячого будинку?

— Я не йшла до цього багато років, як мають це робити май­бутні прийомні батьки, зважую­чи сили, час, ресурси. Це було вимушене рішення, інакше б ди­тині загрожувала ізоляція у ди­тячому будинку або у психіа­тричній лікарні. Вона пережила психологічне та фізичне насил­ля. Не можу про це розповідати, бо маю зберігати її приватність.

Я знала, якщо дитина знову опиниться у дитячому будин­ку, її психічний стан погіршить­ся. У цих закладах процвіта­ють насильство та знущання. Я спілкувалася з її лікарем-пси­хотерапевтом, консультувала­ся з багатьма спеціалістами не лише в Україні, а й за кордо­ном, думала, знайдемо для неї сім'ю. Але ніхто не хотів брати дівчинку, знаючи про її пробле­ми з психічним здоров’ям. Тому прийняла рішення, що буде жити у мене. Я забрала її з лі­карні, прив’язалася до неї і вже не могла віддати.

— Чи розслідували право­охоронці справу щодо дитя­чого будинку, де перебувала дівчинка?

— Це типова ситуація. На жаль, часто діти, які потерпа­ли від насилля вдома чи у ди­тячому будинку, не отримують жодної допомоги від держави. З дитячого будинку цю дівчин­ку забрали прийомні батьки. Від них приховали діагноз, який має дитина. Були важкі наслід­ки і для цієї сім'ї, і для самої ді­вчинки. Дитина опинилась нао­динці з системою, якій не могла протистояти. Тоді я вирішила, що спробую її реабілітувати. Знайшла психотерапевтів, пси­хіатрів, які почали з дитиною працювати.

— Знаю про випадки, коли від майбутніх прийомних батьків приховують діагно­зи дітей. Родина з Львівщини так і не змогла дати ради з ди­тиною і врешті-решт поверну­ла її до дитячого будинку. Як можна запобігти цьому?

— Розповім про ситуацію, яка сталася у місті Ізмаїлі (Одесь­кої області). Директора дитя­чого будинку обвинувачено у суді за зґвалтування та розбе­щення неповнолітніх дітей. Цю інформацію підтвердили його колеги і діти. Під час розсліду­вання цієї кримінальної спра­ви «система» сховала потерпі­лих дітей за усиновлення (адже існує таємниця усиновлення). Одну дитину відправили за кор­дон, іншу — усиновили прийом­ні батьки в Одеській області. При цьому про насилля над ди­тиною вони нічого не знали. А чиновники переконували мене, що батьки знають про все, але співпрацювати зі слідством від­мовляються. Дитина сама роз­повіла, що з нею відбувалося у дитячому будинку. Коли дізна­лися, що шестирічну дитину, яку вони взяли з дитячого бу­динку, ґвалтував директор (го­ловний лікар), були шоковані! Не знали, як на це реагувати, що їм робити? Вироку суду у цій справі дотепер немає.

Я також спілкувалася з аме­риканцями, які всиновили в Україні дитину. Типовий ви­падок, коли дітей, які стають жертвами насилля, віддають на усиновлення за кордон. А там — кінці у воду… У США дитина розповіла прийомним батькам про те, що з нею робили в Укра­їні. Коли американці спробува­ли зв’язатися з тими, хто про­водив процедуру всиновлення, і дати свідчення щодо цих зло­чинів, їм почали погрожували: «Ми скажемо, що це ви ґвалту­вали дитину…».

На сьогодні усиновлення в Україні призупинене. Багато ді­тей з дитячих будинків виїхали за кордон. Але це питання по­трібно буде обов’язково вирі­шувати.

— Чи перевіряють відпо­відні служби потенційних усиновителів, які теж можуть чинити насилля над дітьми?

— Ця система вкрай корум­пована. У ній діти є ресурсом для збагачення чиновників. У дитячому будинку працюють люди, які зв’язані між собою родинними зв’язками, діє кру­гова порука. Коли є спокуса отримати великі кошти від за­кордонних усиновителів, деякі чиновники підуть на будь-який злочин: запишуть будь-який діагноз; розлучать дітей, якщо вони рідні; приховають справ­жній діагноз від усиновителів. Корупція у цій системі не до­пускає до неї кваліфікованих і чесних фахівців.

— Які суми пропонують за усиновлення дитини?

— Від 5 до 30 тисяч дола­рів! Такі захмарні суми інозем­ців не лякають, вони охоче уси­новлюють українських дітей. За кордоном розвинута культура усиновлення, діє державна під­тримка. Чому в Україні у цій га­лузі процвітає корупція? Іно­земці не знають, що роблять щось не так. Наприклад, у США є офіційні посередники, які за­ймаються усиновленням. Вони на цьому заробляють, і це нор­ма. В Україні послуги посеред­ників заборонені. Американці, які хочуть усиновити дитину, не знають, що дають посередни­кам з усиновлення хабарі… До речі, не усі країни дозволяють міжнародне усиновлення че­рез ризики торгівлі дітьми.

Я зараз перебуваю у Шве­ції, вивчаю, як тут працює Ювенальна юстиція. Згодом зможу поділитися цим досві­дом з українськими фахівця­ми. Що робить Швеція, якщо дівчинка з інтернату у 16 ро­ків завагітніла? Запропону­ють їй безкоштовно зробити аборт. Нададуть психологічну підтримку. Розкажуть про без­печний секс та засоби контр­ацепції. Ніхто не буде змушу­вати підлітка народжувати. В Україні ситуація складніша. Вагітна дівчина не отримає від держави жодної підтрим­ки, лише тавро — шлюха… Їй можуть запропонувати наро­дити дитину і… продати. По­середниками у таких питаннях нерідко виступають соціальні працівники.

«Охоронці змусили підлітків жувати використані презервативи»

— Ви у своєму пості згаду­єте про українські Центри со­ціально-психологічної реабілітації, які схожі на дитячі в’язниці…

— Колись це були дитячі при­тулки. Їх начебто реформува­ли, тепер вони називаються Центрами соціально-психоло­гічної реабілітації. Я неоднора­зово чула скарги від дітей про те, що у таких Центрах чинять над дітьми психологічне і фі­зичне насилля. На жаль, майже всі (є одиничні винятки) пра­цюють за однією і тією ж схе­мою: ізоляція, психологічне, фізичне, іноді сексуальне на­силля. У таких Центрах діють тюремні закони.

Жахливий випадок трапив­ся в одеському Центрі реабілі­тації «Світанок». Хлопця і дівчи­ну вихователька «застукала» під час заняття сексом. Викли­кала охорону. Охоронці змуси­ли підлітків жувати використані презервативи. Охоронці били їх шокерами. У 2019 році, за рі­шенням суду, охоронців і ви­ховательку визнали винними. І подібних випадків по всій Укра­їні багато!

Якось я привозила у такий Центр дитину, яку мама серед ночі вигнала з дому, і побачила на власні очі ставлення до ді­тей, почула, яким тоном з ними розмовляють… «Знімай одяг! — кричала директорка. — По­вернись! Чому така брудна?!». Наче це не дитячий заклад, а в’язниця… В іншому такому за­кладі дитина мені розповідала, що директорка до неї кричала: «Здохнеш, як твоя мама-повія від туберкульозу…».

Через таке ставлення діти часто втікають. Їх ловлять, б’ють, карають. Або ізолюють у кімнатах, де вони можуть про­сидіти і нікуди не виходити тиж­день чи навіть місяць! На вікнах у таких кімнатах — ґрати. Якщо дитина втекла або щось вкра­ла, можуть навіть наголо пого­лити. Тримають насильно. Ро­блять це при всіх, аби інші діти боялися… Одна дівчинка роз­повідала мені, що мала довге і густе волосся, їй його «покром­сали», як сокирою…

(Я подивилася відео на сто­рінці Зої Мельник, де 12-річ­на дівчинка розповідає про пе­ребування у такому Центрі на Одещині. Там дітей били, обзи­вали лайливими словами, при­нижували. Дзвонити рідним до­зволяли лише раз на тиждень. Раніше у туалетах та у душо­вих стояли відеокамери, тому діти ходили в туалет вночі. Піс­ля скандалів та перевірок ка­мери зняли. В їжі були хроба­ки, таргани, жмути волосся та скло. А продукти, які передава­ли дітям родичі, вихователі кра­ли. — Авт.).