«Зайшов за нею у туалет. Закрив рота і сказав: «Роздягайся!»

Два роки тому у нашій газеті вийшов матеріал на тему домашнього насилля: «Моя мати — тиран! А всім розповідає, яка бідна і нещасна». Моїми співрозмовниками була родина з Львівщини. Мама Вікторія із дітьми потерпала від чоловіка, який піднімав на неї та дітей руку… Потерпілих від домашнього насилля скерували до реабілітаційного центру у Чернівцях. Тоді одна чернівецька волонтерка виклала у соцмережі фото хлопчика у… дівчачих лосинах. І просила усіх небайдужих допомогти родині з одягом… Та коли я поспілкувалася зі старшим сином пані Вікторії, Владиславом, він розповів, що і його мати — тиранка! Діти потерпали від її міцного слівця та стусанів. У жінки четверо дітей. У 2011 році суд позбавив її батьківських прав на двох старших дітей — Владислава і Діану.

Після повернення на Львівщину Вікто­рія з двома молодши­ми дітьми покинула чоловіка, який з них знущався. Виховує 14-річну Софію та 11-річно­го Ігоря сама. Родина орен­дує будинок в одному зі сіл на Львівщині.

І ось до мене зателефо­нував старший син Вікторії - Владислав — і розповів, що її молодшу сестру, яка залиши­лася жити з матір'ю, зґвал­тували у районній лікарні (слідство триває, тому не на­зиватиму медичний заклад).

— Мама написала заяву до поліції, — розповів журналіст­ці «ВЗ» Владислав. — У лікар­ню приїжджала слідчо-опера­тивна група. Знімала відбитки пальців. А через 10 годин по­ліцейські змусили маму напи­сати відмову від заяви, мов­ляв, статевий акт відбувся за згодою доньки. Але ж вона малолітня? Яка може бути згода? На той момент їй було 13 років! Кривднику, як я по­тім дізнався, — 24.

Я зустрілась з 26-річним Владиславом. Він розповів, що через ГО «Жіночі перспек­тиви» найняв адвоката.

— Я працюю журналістом у Києві, — каже Владислав. — До мене зателефонувала Софія і каже: «Забери мене, бо мама в мене ножами кидає». Запи­тую: «Що сталося?». Вона ки­нула слухавку… Через кілька днів я приїхав до сестри. Со­фія мене міцно обійняла, і я забрав її до Львова.

— Що розповідала Со­фія? Як все сталося?

— Cофія розповідала, що з тим Андрієм (кривдником. — Авт.) вона познайомила­ся у соцмережах. Перепи­сувалася з ним, але ні разу не бачилась. Мама лікува­лася у лікарні досить трива­лий час (має проблеми з но­гами), і діти були у дитячому відділенні. Мама попросила, щоб Софія пішла в магазин по продукти. Коли сестра ви­йшла з лікарні на вулицю, зу­стріла того Андрія «з соцме­реж». Після магазину пішла з ним у дитяче відділення.

У палаті Софія «дуріла» з молодшим братом. Він випад­ково вдарив її у ніс, і у неї піш­ла кров. Сестра побігла в ту­алет… А той Андрій вискочив з палати і побіг за нею. Софія розповідала, він спершу зали­цявся… А потім стався стате­вий акт. Софія кричала, але він закрив їй рота. Одягнув пре­зерватив. Після цього Софія вибігла у коридор, плакала… Це побачила санітарка.

— Коли я забрав Софію до себе, вона скаржилася, що у неї болить живіт, — веде далі Владислав. — Погано спала, мало їла… Неохоче про все розповідала. Я пішов до тієї лі­карні, аби дізнатись про усі де­талі. Там підтвердили, що того дня приїжджала поліція, тому усі питання — до правоохорон­ців. У поліції жодних пояснень не давали. А щодо судмедексперта сказали, що «вона вже звільнилась». Хоча це не­правда. Я спілкувався з нею.

Я зателефонував на «гаря­чу лінію» Міністерства охоро­ни здоров’я. Там відповіли, що дадуть відповідь на мою скаргу. Коли адвокат всту­пив у справу, правоохоронці відкрили кримінальне прова­дження за ст. 155 КК Украї­ни (Вчинення дій сексуально­го характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку). Софію повторно огляну­ли у лікарні. Я досі не знаю, чи допитали кривдника.

Я також поспілкувалася з матір'ю 14-річної Софії, пані Вікторією. Ось що вона роз­повіла:

— Я лежала у лікарні з 12 червня по 4 липня. Спочат­ку діти були в селі у мого ко­лишнього чоловіка. Але Софія не хотіла бути у батька. Дея­кий час діти були вдома самі (ми орендуємо хату), потім я забрала їх до лікарні. Хотіла перед школою їх обстежити.

— Що сталося з Софією у лікарні?

— У той день я зайшла у па­лату, у неї сидів якийсь хло­пець. Я його бачила вперше. Запитала доньку: «Хто це?». Вона відповіла: «Лимончик». — «І скільки часу він буде тут си­діти?». Вона каже: «Зараз він вже йде!». «Я їй кажу: «Піди до мене в палату, візьми бан­ківську картку. Купиш у «Рука­вичці» щось і собі, і мені». Вона сходила в магазин. Віддала мені картку і пішла в дитяче відділення. В палаті вона була з молодшим братом Ігорем.

Не пам’ятаю, хто мені ска­зав про зґвалтування… Чи дільничний подзвонив, чи соціальний працівник? Со­фія не хотіла про це говори­ти. Але на шиї у неї був якийсь слід… У лікарню приїхала по­ліція. Дільничний з соціаль­ним працівником говорили з Софією без мене. Вона не хо­тіла розповідати про все, що сталося, при мені. Я написа­ла заяву про підозру у зґвал­туванні. Поліцейські сказали Софії переодягнутися, а речі скласти у пакет. Слідча напо­лягла, аби Софія подзвонила до нападника і сказала, що у неї почалася кровотеча, і їй потрібні гроші на уколи. Кро­вотечі у неї не було, але Со­фія зателефонувала Андріє­ві… До лікарні приїхав його брат. Поліцейські з ним спіл­кувалися. Після цього сказа­ли написати мені відмову від заяви. Поліцейський підійшов до мене і каже: «Ваша донька ввела вас в оману. Зґвалту­вання не було. Статевий акт відбувся за згодою. Пишіть відмову від заяви». Відмову від заяви я написала, бо пові­рила правоохоронцям.

Усю переписку з телефону Софії поліцейські видалили. Я побачила лише одне речен­ня. Хтось її запитував: «Коли у тебе був останній секс?». З ким вона спілкувалася, не знаю. Після того, як я виписа­лася з лікарні, одяг та білизну, в якій Софія була того дня, я занесла до поліції - як речо­вий доказ. Поліцейські його з лікарні так і не забрали.

— Софію оглядали ліка­рі?

— Її оглядав лікар-гінеко­лог у присутності судмедексперта. Я сиділа в кабінеті за десять метрів від них. Почу­ла, як лікарка сказала: «Так, був статевий акт!». З донь­кою працював психолог. Вона розповіла психологу, що було зґвалтування. Він зайшов за нею в туалет. Закрив рота і сказав: «Роздягайся!». Коли у справі з’явився адвокат, Со­фію допитували у поліції вже при мені. Вона розповіда­ла те саме, що і психологу. Донька хотіла вистрибнути з вікна першого поверху лікар­ні, але не змогла… Він її три­мав та погрожував: «Не дай, Боже, хтось дізнається…», то він їй зробить! Потім дізна­лася, що той Андрій вчився з моєю старшою донькою Діа­ною в одному інтернаті.

Вікторія при мені набирає слідчу і просить її назвати но­мер кримінального прова­дження у справі:

— Є кримінальне прова­дження. Проводиться досу­дове розслідування, — каже слідча. — Номер провадження знає адвокат.