Магазин «Сквозняк» стане танцполом для стриптизерок?
Чотириповерховий будинок, пам’ятка архітектури, має відійти у приватну власність компаній, яким належать відомі у Львові нічні клуби
Не виключено, що незабаром львів’яни попрощаються з магазином «Продукти», що на вулиці Чайковського, 6 (виходить на проспект Шевченка), так званим «Сквозняком». А разом з ним перейде у приватну власність і весь величезний будинок, де розташований магазин. Тут можуть відкрити щось на кшталт… стрипбару. Усе це нерухоме майно наразі у власності Об’єднання профспілок Львівщини. Але тільки наразі…
Подробиці — у першому випуску блогу з епатажною назвою «Спижжено у Львові», що його відкрив львівський журналіст-розслідувач Євген Міклушка. Журналістка «ВЗ» зустрілася з Євгеном, аби поговорити про непросту долю профспілкового майна і про те, хто не хоче, аби воно й надалі служило потребам громади міста.
Разом є Євгеном оглядаємо величезний будинок на вул. Чайковського, 6. Це пам’ятка архітектури місцевого значення, стиль рання сецесія, яскравий зразок львівського престижного житла початку ХХ століття. Розташований у «козирному» місці Львова, об’єкт фінансово дуже привабливий. Помітно, що гігантська чотириповерхова будівля, яка займає цілий квартал, порожня, тут ніхто не живе, не орендує офісів.
«Сам об’єкт нерухомості — у нежитловому фонді, це власність Об’єднання профспілок Львівщини (голова — Роман Дацько), — розповідає Євген. — Як виявилося в ході мого розслідування, цей будинок вже майже перебуває у приватній власності іншої фірми. Є офіційний документ — договір оренди. Це витяг з відкритого реєстру речових прав на нерухоме майно від Міністерства юстиції. У документі йдеться: коли мине договір оренди на 10 років, профспілки зобов’язані віддати (не продати!) об’єкт тій фірмі, яка його зараз орендує — «Австрійські інвестиції». А це приміщення загальною площею 1438 кв. метрів.
Цього документа не показують нікому, навіть членам профспілок, які й проголосували за цю оренду. Початок оренди був на зламі 2018 і 2019 років. За кілька днів до Нового року, коли вже всі готувалися до свят, профспілка собі тишком-нишком за це проголосувала. Невідома навіть сума оренди. Тобто номінально залишилося сім років, коли цей будинок перейде у приватну власність фірми-орендаря. Але, наскільки мені відомо, орендар вже заплатив за 10 років наперед. Це дає йому можливість буквально зараз у судовому порядку витребувати це майно і визнавати право власності за собою, оскільки він договір оренди вже виконав.
ТОВ «Австрійські інвестиції» має до Австрії таке ж відношення, як ми з вами до Занзібару. Фірма зареєстрована у Львові на Левандівці, її статутний фонд — тисяча гривень. Компанія належить Зіновію Заранському зі Львова та Валентині Шерстюк з Дрогобича. Заранські та Шерстюки є власниками компаній, яким належать такі відомі у Львові заклади, як нічний клуб «Рафінад» (розташований за кілька метрів від «Сквозняка»), клуб розваг для дорослих «Білий кролик» та нічний клуб «Малевич». Тож не виключено, що незабаром «Сквозняк» може перетворитися на танцпол для стриптизерок.
Я дізнався, що голова профспілки Роман Дацько не захотів показувати самим профспілковцям цей договір оренди і сказав, що загубив ключі від сейфа. Це така радянська класика: немає документа — які до мене претензії? Знову ж таки — хто з профспілок голосував за це питання? Це люди вже всі глибоко пенсійного віку. Поки мине договір оренди, їм буде вже ледь не по 80 років. Хто їх вже буде в тюрму садити? Плюс це колективна відповідальність — вони вирішили це питання шляхом голосування. Ви вже з них нічого не спитаєте, ви їм нічого вже не зробите. А що ними керувало, щоб прийняти таке рішення? Здогадатися неважко…
Я звернувся з інформаційним запитом до голови Об’єднання профспілок Львівщини Романа Дацька. Він відповів, що «орендарі не надавали письмової згоди про надання інформації щодо умов укладених договорів оренди будь-яким третім особам».
Зрештою, до орендарів претензій немає — вони бізнесмени. А от голова Об’єднання профспілок міг би й розповісти, кому і за скільки здали в оренду цей будинок. Також мені було цікаво, кому ще, крім «Макдональдса», він здає приміщення самого Будинку профспілок і за які гроші? Я звернувся до Романа Дацька зі ще одним запитом, розпитував про його зарплати, премії, автомобілі. Але пан Дацько вирішив мене проігнорувати. У телефонному режимі він спілкуватися не побажав, а коли я прийшов до нього в кабінет, сказав: «Ви не є членом профспілки, і я не зобов’язаний ні про що вам розповідати».
Але, як виявилося, він і профспілківцям не горить бажанням показувати ті чи інші документи. Я розмовляв із багатьма з них, нерідко в них очі на лоба вилазили від здивування, коли вони чули про можливу приватизацію «Сквозняка». Я їм пропонував самим перевірити — документи є. Профспілківці так само як і я, журналіст, можуть це перевірити. Реєстри Мін’юсту, відкриті бази даних доступні для всіх. Один витяг з реєстру коштує символічну суму.
У тих же відкритих реєстрах я знайшов інформацію про житло Романа Дацька. Виявилося, чоловік має три квартири у престижних районах міста. Зокрема дві квартири загальною площею 124 кв. метри — на проспекті Свободи. У 2006 році вони сумарно коштували пів мільйона доларів. Звідки у бідного профспілківця, чесної й порядної людини, пів мільйона доларів? До речі, ці дві квартири він здає в оренду. Третя його квартира, на 150 з гаком кв. метрів, — в елітній новобудові біля парку Погулянка. Якщо вірити офіційним документам, йому її подарували. Хто подарував, за які заслуги?
Хочу показати бідним рядовим членам профспілки, як живе їхнє керівництво. Кого вони пообирали, і як обранці збагатилися на їхньому спільному майні. У наступних випусках свого блогу я буду гострішим. Те, що я знайшов, — тільки верхівка айсберга. У профспілок є насправді купа іншого майна, яке, як я зрозумів, готують до відчуження. Є купа людей, які готові мені допомагати. Після першого випуску блогу я отримав дуже багато відгуків. За перші дві доби було 12 тисяч переглядів тільки на Ютубі. У Фейсбуці — близько 20 тисяч переглядів. До мене почали звертатися люди і розповідати про аналогічні історії з нерухомістю, де були задіяні профспілки. Є історії 10−15-річної давності. Уже маю близько 30 звернень.
Планую зосередитися на рекреації — санаторіях, будинках відпочинку тощо. Це все мало слугувати потребам громадськості, натомість було умисно доведено до руїни, щоб можна було це за копійки продати. Ви почуєте багато відомих прізвищ. Зокрема, буду називати людей, які у Брюховичах отримали у власність ті чи інші санаторії, піонерські табори тощо".
— Чому керівництво профспілок має якесь «ексклюзивне право» безкарно відчужувати колись державне майно, наживатися на цьому, і їм за це нічого не є?
— Профспілка — це такий вид юридичної особи, який по суті нікому нічого не винен. Її головне завдання — надання юридичної допомоги, обстоювання в судах інтересів членів профспілок, організація їхнього відпочинку, оздоровлення. Натомість профспілки фактично займаються тим, що здають в оренду або продають майно. Майно вони отримали задарма у власність ще з радянських часів, а щось віддала їм у користування Львівська міська рада вже за часів незалежності. От зараз і маємо таке покоління профспілківців, які раді все це «дерибанити». А правоохоронці не те що не цікавляться цим, вони просто нічого не можуть зробити. Бо це приватна колективна власність. Єдиний вихід — якщо профспілківці поміняють своїх керівників і самі почнуть контролювати своє майно. Тоді якщо не повернуть вже розікраденого, то принаймні припинять ці «дерибани» у майбутньому.