Переміщення міністерств у регіони завдасть державі шкоди
Про ще одну сумнівну «новацію» президента
Зе!-команда заінтригувала українців черговою новацією. З’явилася ідея упродовж найближчих двох років перенести центральні виконавчої органи влади зі столиці у регіони — в обласні центри чи навіть у центри тергромад. За цією логікою, скажімо, Міністерство вугільної промисловості мало би базуватися десь на Донеччині чи у Червонограді, а Мінагрополітики, напевно, — ближче до черкаських чорноземів… Міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов вважає, що така передислокація корисна. Що вона, поміж іншого, сприятиме «рівному розвитку регіонів, сприятиме створенню там нових робочих місць, підніме благоустрій». А ще — приведе до «зменшення ролі чиновників у житті людини». Чи так це? — розмовляємо з колишнім членом двох українських урядів Остапом Семераком.
— Ідеться про ініціативу президента Зеленського, яку озвучила його прессекретарка Юлія Мендель. А Немчінов «вдогонку» написав пост про те, що уряд вже «біжить» і щось там робить на виконання цієї ініціативи…
Вважаю це рішення глави держави цілком порожнім. Воно не має ні одного сенсу. Такі дії спрямовані винятково на одне: на руйнацію української державної влади. Два роки тому Зе!-команда ліквідувала декілька міністерств. Потім відмінила це рішення, але досі ці міністерства не запрацювали ефективно. Міністерство агропромислової політики існує в одній особі міністра — немає ні бюджету, ні стратегічної політики, яку мало б формувати. Мінекології, яке було трансформоване через Міністерство енергетики, зараз формально відновлено, але воно цілком бездієве, не виконує тих завдань, які на нього покладено…
Аргументи Немчінова щодо плюсів від переїзду міністерств із Києва у глибинку — нікчемні. Ніякого розвитку інфраструктури ця переміна у регіонах не додасть. Незрозуміло, що міністр мав на увазі під «покращенням благоустрою». Це що? — працівники якогось нового міністерства з віниками ходитимуть по проспекту Свободи у Львові і прибиратимуть замість комунальних служб?
Я маю великий досвід роботи в уряді і знаю: новини про всякі реорганізації насправді є сигналом для державних службовців припинити роботу. Як тільки десь відбувається зміна структури, штатного розпису, чиновники відразу перестають працювати і чекають своєї долі.
Ініціативу президента про переїзд міністерств в регіони ще не реалізовано, але вона вже нашкодила. Чиновники не займаються своєю важливою роботою, а вичікують, в яке місто і коли поїде їхнє міністерство. Якщо ж так вийде, що один дорослий член сім’ї працює в одному міністерстві, а другий — в іншому, то вони не поїдуть працювати на нові місця, бо у них літні батьки живуть у Києві, діти до школи ходять там…
Гадаю, рішення Зеленського про перенесення центральних органів виконавчої влади на периферію не буде реалізовано. Як і попередньо анонсоване президентом рішення про зміну приміщення його канцелярії. Він хотів переїхати в Український дім — але цього не сталося. Це був суто піарівський хід. Суттєвої шкоди державі він не завдав. На відміну від того кроку, який зроблено зараз. Бо якщо чиновникам оголосили чи натякнули на майбутнє звільнення, у них зникає мотивація сумлінно працювати у найближчі дні, тижні, місяці.
— Виходить, чимало наших міністерств таки роз’їдуться з Києва…
— Пригадуєте, як у липні 2019 року, перебуваючи у своєму рідному Кривому Розі, Зеленський оголосив, що переведе сюди Міністерство екології — і у такий спосіб вирішить там проблему чистого довкілля. Але за два роки ні міністерства він не перевів, ні проблеми забрудненого довкілля не вирішив. Навіть не збирався цього робити…
— А як за розкиданих міністерств скликати засідання уряду?
— Звичайно! У нас країна, яка воює! Якщо ситуація вимагатиме термінового засідання уряду або Ради національної безпеки і оборони, членами якої є значна частина Кабінету Міністрів — то як їх будуть звозити до Києва? Телефоном з ними будуть спілкуватися? Навіть у часи діджиталізації це не дуже працює.
Маємо не просто показуху — завдають реальної шкоди державній владі України, яка повинна виконувати покладені на неї Конституцією обов’язки. Є загроза демонтажу української державності.
Коли я працював міністром екології, кожного понеділка моїм місцем роботи було приміщення Верховної Ради, засідання фракцій. Я працював з депутатами щодо важливих законопроєктів. Щоб фракція ухвалила рішення про їх підтримку, треба було переконувати депутатів, пояснювати їм, знімати всі проблемні питання. Це підвищувало якість документів. А як це тепер робити, коли ти сидітимеш, скажімо, у Львові? У Скайпі чи ЗУМі?
Очевидно, нині в уряді такої узгоджувальної роботи, таких дискусій не проводять. Є, як і у радянські часи, партійний «одобрямс»: Арахамія махнув рукою, як колись — Чечетов, і вони проголосували. А що саме — Бог його знає…