Середній вік – 55-59 років, зарплата – 4 тисячі

Під час масштабних снігопадів, які звалилися на місто з 6 по 15 лютого, наш мікрорайончик на Сихові, подібно до інших міських марґінесів, буквально паралізувало. Сюди майже не заглядала спецтехніка, на міжквартальних вулицях ледь-ледь гребли шуфлями нечисленні двірники, автівки з «вежами» не мчали сюди збивати з дахів величезні крижані бурулі. Усі ці «дива техніки» можна було споглядати хіба на фоторепортажах мерії…

Борюкаючись у снігових кучугурах на шляху до найближчого продуктового магазину, почав більше зверта­ти увагу на двірників. Практично всі вони пенсійного віку, і ця важ­ка праця їм зовсім не по силах. Як же вони справляються (а точ­ніше, зовсім не справляються) зі стихією? Аби з’ясувати, як пра­цюється цим «заручникам мітли й лопати», я пройшовся мікрора­йоном і поспілкувався із трьома двірничками, які зустрілися по дорозі.

«Мені не важко. Я звикла пра­цювати, — розповіла двірничка зі сусіднього будинку пані Оля. — Усе життя працюю. Сніг на­віть більше люблю, ніж листя. Воно мене дратує. А сніг — тіль­ки перші два дні мені було важко. Та мешканці допомогли й доріж­ку біля дому прочистили. Зараз я тільки поправляю. Я в ОСББ пра­цюю і маю лише один будинок. Нема що робити! А раніше ми і дорогу чистили, і в кожного було мало не по пів кварталу. Зарпла­ту маю 4 тисячі 830 грн. Це 6 ти­сяч ставка мінус податки».

Іду далі. Біля одного будинку, заваленого снігом по вуха, но­ситься з відрами двірничка. Ви­являється, тут промерзли вну­трішні труби, і вода з даху залила сходові майданчики. «Подивіть­ся на мої руки! Я вже дві години у крижаній воді, підтираю, вино­шу відра! — бідкається жінка. — Аварійки не дочекаєшся». Пані Люба розповіла, що прибирати сніг їй допомагали мешканці бу­динку, переважно автовласники, які відкопували свої машини. Чо­ловік допомагав у перші дні, але потім поїхав на село і дістав ін­сульт, бо відгортав сніг. Тепер лікується. «Зарплати маю 4830 грн, а я більше й не хочу, — пояс­нює двірничка. — Маю два будин­ки, і мені вистачає. Бо я в управ­ляючій компанії. Родичі мені грошима допомагають. Живу в гуртожитку поруч».

Мені все ж таки вдалося зна­йти двірничку, яка працює у ко­мунальному ЛКП. Пенсіонер­ка пані Аня така старенька, що дивуєшся, як вона ту шуф­лю в руках втримує. Однак баб­ця жваво махає реманентом. Біля будинку в неї все розчи­щено. Пані Аня практично нічо­го не чує, але дуже говірка: «Я вже сьомий рік працюю двір­ником. А що — буду дома сиді­ла? Роботи повно! А двірників — нема! У нас в конторі зараз Таня ногу зламала, Оля пішла в де­крет, Марійка захворіла, Валєра сказав, що не буде працювати. А я працюю. У мене все почище­но. А ви, може, хочете на робо­ту? То підіть до нашої майстро­вої, Ольги Михайлівни! Хочете, я вас заведу? Вона дуже хоро­ша, все розкаже, покаже. У неї була операція на серці, стент поставили. Двірники дуже по­трібні! Он оголошення від жеку висить, тут телефони є. Зарпла­та у нас 4 тисячі. Але нам пре­мії давали по 4 тисячі, коли ми під’їзди вимивали від ковіду!».

«Загалом у Львові працюють близько 1600 двірників, — роз­повів „ВЗ“ директор департа­менту житлового господар­ства та інфраструктури ЛМР Олександр Одинець. — 1300 з них — двірники львівських ко­мунальних підприємств, які об­слуговують житловий фонд. Се­редній вік — 55−59 років. На руки отримують в середньому по 6−7 тисяч гривень. Є вища зарплата, але це у тих, хто має більшу нор­му прибирання. Фактично єди­ним джерелом їхнього заробіт­ку є плата за утримання будинку, тобто квартирна плата, яку спла­чують мешканці. Щоб двірник отримував більше, треба підня­ти плату за утримання будинку. А це питання „чутливе“… Зараз за результатами роботи з роз­чищення снігу будемо старатися преміювати двірників. Ми коли преміювали їх за результата­ми роботи проти ковід-інфекції, то кошти вишукали з міського бюджету. І так само — додатко­ве преміювання за результа­тами року. Тому що комунальні підприємства через незбалан­сований тариф по квартплаті не мають ресурсу гідно плати­ти двірникам. Тому стараємося допомагати міським бюджетом. Звичайно, це стосується тільки двірників з комунальних підпри­ємств. ОСББ самі ведуть свою бухгалтерію. Думаю, вони також поставляться з розумінням до роботи двірника і якимось чином збільшать їм грошове забезпе­чення. Тому що навантаження величезне, а робота — непопу­лярна і невдячна. По місту ма­ємо більше 200 вакансій двір­ників. Не хочуть люди йти на цю роботу…».

Валерій Віхола