«Якщо знайду місце на парковці, приїжджає мешканець будинку і каже: «Від’їдьте, бо це моє місце!»

Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги й медицини катастроф обслуговує Львів і довколишні села — у радіусі 50 км. Якщо вам, не дай Боже, потрібна швидка допомога медиків, ваш виклик надходить саме в оперативно-диспетчерський відділ Центру. І вже за десять хвилин бригада медиків має прибути на місце. Але, звісно, не завжди вдається так швидко подолати відстань до пацієнта, на дорозі ж безліч перешкод, зокрема корки. Але для єдиної жінки-водійки «швидкої» Оксани Захарків, як виявилось, немає нічого неможливого. Нещодавно вона домчала через усе закорковане місто до хворої жінки, у якої стався інсульт, за рекордні сім хвилин! Жінку медики доправили до лікарні і тим самим врятували їй життя. Журналістка «ВЗ» поспілкувалася з екстремальною кермувальницею — 42-річною Оксаною Захарків.

Пані Оксана працює на «швид­кій» десять років! А за освітою жінка — бухгалтер. Щоправда, ні дня не працювала за фахом. «Бухгалтерія — це не моє, — каже Оксана Захарків. — Я за­вжди хотіла працювати в медицині. Ра­ніше працювала у військовому шпиталі, потім у медінституті, у стоматологічній поліклініці старшим реєстратором. Потім вирішила працювати на машині швидкої допомоги. Але на „швидку“ без трирічно­го водійського стажу не брали. Тож пра­цювала на приватній фірмі водієм. І тоді мене взяли».

Пані Оксана уже звикла до надмірної уваги водіїв-чоловіків. «Колись у нашо­му медичному Центрі працювали ще дві жінки, — веде далі пані Оксана. — Але ця робота — не з легких: доводиться недо­сипати, працювати у постійному напру­женні. Не кожен витримає».

«За останні два роки культура водіїв на дорозі покращилась, — каже пані Оксана. — Нас стали помічати і пропускати. Коли отримуємо виклик на ковід, маємо одяг­нути захисні костюми, рукавички. Через дві хвилини після виклику медична брига­да має сидіти в машині у повній амуніції. На місце маємо прибути не пізніше, ніж за де­сять хвилин. Усе залежить від відстані, але переважно вкладаємося у цей час».

«Зараз сніг, ожеледиця. Основні шляхи у місті техніка прибирає, а ось між будин­ками дороги у поганому стані, — каже пані Оксана. — Днями був виклик на вул. Коло­мийську, 19-а, що на Сихові. Цією маши­ною було нереально видряпатися на гірку. Тротуар піском посипали, а дорогу ні. Та й з паркуванням завжди проблема! У Льво­ві вічно йде боротьба за парковки. Невже так важко біля під’їзду залишити одне міс­це для «швидкої» — на випадок екстрено­го виклику? Якщо знайду місце на парков­ці, приїжджає мешканець будинку і каже: «Від'їдьте, бо це моє місце».

«Маєте навігатор? Як орієнтуєте­ся у вулицях та будинках?» — допиту­юсь. «Навігатор — у голові, — усміхається пані Оксана. — За десять років у пам’ять закарбувалася кожна вулиця. Маємо смартфони, куди надходить виклик. І в смартфоні є карта. Не треба набирати номер будинку, вулицю, воно зразу ав­томатично вибиває маршрут, показує, де розташований цей будинок. Хіба що но­вобудови складно знайти. Недавно нам дали виклик: жінка побила чоловіка до­шкою для прасування, ніс йому перела­мала. Вказали вулицю Угорську, 14. Ми проїжджаємо будинки: 2, 4, 8, 10. Вже Угорська закінчилася… Виявляється, треба було з вулиці Луганської заїжджа­ти. Навіть поліція не знала, де цей буди­нок. Бо їхали за мною „у хвості“. Є при­крі випадки, коли мешканці самовільно встановлюють стовпчики і перекрива­ють в’їзд до будинків (зокрема, в’їзд для „швидкої“)».

«Медики скаржаться, що до них роз­пускають руки неадекватні пацієнти. З вами таке траплялося?» — запитую пані Оксану. «Маємо „клієнтів“, які перебу­вають у довготривалому запої. Одного такого привезли у лікарню на Кульпар­ківську, то він відчинив двері і чкурнув у парк… Трапляються, на жаль, випадки, коли медики лише констатують смерть».

«А забобони у вас є?» — запитую на­останку. «Не люблю, коли нам бажають „спокійної ночі“. Тоді нічне чергування зазвичай неспокійне…»

А тим часом…

У Львові є п’ять підстанцій, звід­ки виїжджають машини швидкої до­помоги: на вул. Київській, Миколай­чука, пр. Червоної Калини, Майорівці та у Рясному. Невдовзі нову підстан­цію відкриють у Винниках. Львів­ському обласному центру екстреної медичної допомоги та медицини ка­тастроф потрібні сто водіїв «швид­кої» допомоги. Середня зарплата водіїв — 8−10 тисяч грн. За те, що пані Оксана за сім хвилин доправила па­цієнтку до лікарні, керівництво Цен­тру пообіцяло їй премію.

У Центрі зазначають, є чимало хибних викликів. Проте це міф, що «швидка» виїжджає лише у найбільш екстремальних ситуаціях. «Машини рідко стоять під станціями. Зазвичай усі на викликах, — кажуть у Центрі. — Проте людям не слід нехтувати пер­винною допомогою. Якщо у вас висо­кий тиск, зверніться у першу чергу до сімейного лікаря, а не викликайте од­разу «швидку».