«За сім років окупації підросло покоління, яке не знає правди про Україну і стає опорою окупанту»
Чим швидше Україна мобілізує свої інформаційні війська, тим хутчіше поверне півострів
Письменниця-фантастка Яна Дубинянська із Сімферополя боляче сприйняла факт окупації своєї малої батьківщини. Хоч мешкає багато років разом з чоловіком і дітьми у Києві, на півострові живуть найдорожчі їй люди. Щороку влітку вона їздить у Крим до свого будинку на пагорбах біля Феодосії. Цьогоріч, через перекриття кордонів, разом зі своєю наймолодшою донькою залишилася тут аж на цілих пів року.
Інформаційні повідомлення як театр абсурду
За цей час Яна зауважила цікаві моменти, пов’язані з поширенням інформації про Україну:
«Читаю в Інтернеті феодосійську газету „Кафа“, яка подає новини коректно і зважено — це приклад того, як чесні ЗМІ можуть функціонувати в умовах окупації». Але навіть у цьому ЗМІ останнім часом намагаються взагалі не згадувати про події в Україні.
За даними моніторингу Інституту масової інформації, лише за останні півтора року кількість новин про Україну у найпоширеніших медіа Криму скоротилася втричі (якщо у квітні минулого року їх нарахували сто п’ятдесят п’ять, то у жовтні — п’ятдесят сім). Події в нашій державі кримські ЗМІ або ігнорують, або подають викривлену інформацію.
«Те, що чули по радіо, — це треш і театр абсурду, — каже кримська письменниця. — На початку літа розповідали про катастрофічну ситуацію з коронавірусом… у Києві. Ведучий казав, що в таких нестабільних країнах, як Україна, в принципі не можуть протистояти подібним загрозам». Саме у цей час Крим після жорсткого карантину весною раптом відкрили для російських туристів, і їх навала призвела до реальної катастрофи з поширенням вірусу на півострові!
Про загрозу втрати Криму та ймовірну війну з Росією ще за два роки до початку цих драматичних подій попереджали представники Спілки офіцерів України. Зокрема військовий журналіст, заступник голови Севастопольської організації ВГО «Спілка офіцерів України», капітан 2 рангу запасу Тимур Баротов говорив тоді про необхідність контрпропаганди з нашого боку.
«У Криму множилися медіа з неприхованою проросійською позицією, — зауважує офіцер. — Тільки у Севастополі, де я жив, друкарня військової газети Чорноморського флоту „Флаг Родіни“, крім власне цієї газети, видавала у різні часи до п’ятнадцяти (!) газет, що поширювалися безкоштовно і мали антиукраїнську позицію. Це були і дитячі видання, і газета православної (МП РФ) громади Севастополя. Проросійські сили мали своє військове телебачення, ніби приватний телеканал (фінансувався з Москви) і FM радіостанції».
Після окупації Криму місцеві ЗМІ в один голос заговорили мовою ненависті та ворожнечі. Почалося переслідування незалежних журналістів. У червні цього року Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідомила, що десятьох блогерів та журналістів, учасників ініціативи «Кримська солідарність», заарештували у різний час (у 2017, 2018, 2019 роках) та утримують у Російській Федерації або окупованому Криму. А саме: Сервера Мустафаєва, Тимура Ібрагімова, Марлена Асанова, Сейрана Салієва, Ремзі Бекірова, Руслана Сулейманова, Османа Аріфмеметова, Рустема Шейхалієва, Ернеса Аметова, Нарімана Мемедемінова.
Майже у всіх цих справах відбулися суди. Марлен Асанов отримав 19 років колонії суворого режиму, Тимур Ібрагімов — 17 років, Сейран Салієв — 16 років, Сервер Мустафаєв — 14 років.
Ремзі Бекірову загрожує довічне ув’язнення. Він перебуває у СІЗО Сімферополя. Під слідством також Руслан Сулейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв.
«Якщо спочатку переслідували професійних незалежних журналістів, то зараз, коли їх на півострові майже не залишилося, взялися за активістів, які пишуть про порушення прав людини у соцмережах», — розповідає медіакоординаторка, дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова.
Крім маніпулятивних новин про Україну, в Криму існують спеціальні сайти, які цілеспрямовано поширюють ворожнечу і дезінформацію.
Представники Кримської правозахисної групи дослідили, що, для прикладу, лише на сайті «Політнавігатор» за жовтень опубліковано більш ніж п’ятдесят статей мовою ненависті до українців, кримських татар, активістів, жінок та представників ЛГБТ-спільноти.
«Найбільший звір серед зрадників»
Як приклад мови ворожнечі, я (автор статті) взяла один з проросійських сайтів ForPost Новости Севастополя. До цього сайту є вільний доступ будь-якому користувачу з території України. У них є розділ: «ЛДНР и Украина». Тут можна почерпнути не одну «перлину» про життя в нашій державі у дусі ненависті, перекручення фактів, явних фейків.
Наприклад, інформацій про «підготовку з боку України штурму Донбасу», про начебто створення в нашій державі концентраційних таборів у теперішній час, про «звірства українських карателів» у часи Другої світової війни…
У матеріалі про «українських карателів» зокрема йдеться: «українці, що входили у склад гітлерівської каральної групи ГФП-721, в роки Великої Вітчизняної війни замучили сотні радянських громадян на окупованих територіях південно-західної частини СРСР, що виходить з матеріалів, розсекречених управлінням ФСБ у Ростовській області».
Розпалювання мови ворожнечі простежується у використанні висловів «брали участь у катуванні та розстрілах», «були кривавими катами», «найбільший звір серед зрадників» тощо. У статті описано способи катувань, які нібито застосовували гітлерівці та їхні «поплічники-українці»: «скидали живими у стовбур шахти», «всього закривавленого клали на лід для заморожування», «вбивали стержні між суглобами під коліном…».
Діяти потрібно, не чекаючи деокупації
«Рекомендації до влади можна розбити на кілька окремих напрямів: інформаційна безпека, популяризація загальнолюдських цінностей і прав людини, підтримка громадянського суспільства, розслідування та дослідження, економічні санкції», — пояснює представниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова.
Такої ж думки і вимушений переселенець з Криму Тимур Баротов. «За сім років окупації підросло покоління, яке не знає правди про Україну і стає опорою окупанту». Москва створила там дитячі воєнізовані організації (Юнармія), де промивання мізків поставлено на потік. З наслідками цього нам доведеться зіткнутися вже після деокупації", — попереджає Тимур Баротов.
Тому потрібен план, який передбачає і варіанти державної підтримки. Зокрема, щодо навчання кримчан у ВНЗ України. Крім того, треба постійно закликати міжнародну спільноту посилювати санкції, а самим подавати у цьому приклад. Корегувати законодавство у сфері відповідальності за державну зраду і колаборацію.
На думку Тимура Баротова, давно назріла потреба запустити безкоштовну трансляцію українських телеканалів із супутників. На сьогодні серед альтернативних неправдивим проросійським джерелам інформації на півострові можна згадати кримськотатарський телеканал АТР (транслює програми з Києва), «Крим реалії», «Кримський бандерівець», «Інформнапалм».
«Без чіткого плану та державної підтримки, в умовах реальної війни перемоги не здобути, — підсумовує він. — Важливим для нас мав би стати досвід країн Балтії щодо того, які громадяни там не мають права вибору та права бути обраними і посідати державні посади. Наразі нищівний вплив 5-ї колони на Україну ми навіть на неокупованих територіях не можемо нейтралізувати».
Коментар для «ВЗ»
Тарас Лильо, доцент кафедри зарубiжної преси та iнформацiї факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка
У грудні 1991 року п’ятдесят чотири відсотки жителів півострова проголосували за незалежність України. Крим — це така собі просторова проєкція втрачених можливостей, коли незрілі політики роками надавали перевагу не національним інтересам, а політичній кон’юнктурі. Пригадаймо, свого часу потуга СРСР, зокрема, вимірювалася і військовими, і пропагандистськими ресурсами, але достатньо було, метафорично кажучи, одного слова правди, й Радянський Союз розвалився як гігантська псевдоінформаційна система, в якій по вінця нагромадилася брехня. Нинішній кремлівський режим не переймається навіть правдоподібністю своєї брехні, нечистоти якої закидає на вентилятор. Це рано чи пізно викличе недовіру і протестні настрої у самій Росії, а в Криму й поготів. Крим тимчасово втрачено, але не програно, бо не можна програти брехні, навіть якщо вона цинічна й всюдисуща.