Вакарчук вдруге здався без бою...

Народний депутат і соліст рок-гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук перестав бути лідером парламентської партії «Голос». Таке рішення ухвалено на з’їзді цієї політичної сили. Тепер вожаком «голосівців» буде народний депутат Кіра Рудик, яку Вакарчук назвав «найкращим управлінцем» зі своєї команди.

Свою відставку «голос Євромайдану», з яким пов’язувала великі на­дії молода генерація українців, по­яснив доволі туманно. «Сьогодні ми стоїмо перед дуже серйозним викли­ком: влада під виглядом нових облич насправді протягує старі. Ми ж сво­їм прикладом демонструємо проти­лежне: приводимо до лідерських по­зицій і в партії, і у парламенті нових професійних людей». За словами Ва­карчука, Кіра Рудик «уособлює собою сучасність, і цю сучасність вона при­внесе в роботу партії разом з неоці­ненним досвідом управління велики­ми командами».

Найбільшу інтригу, радше шок, викликали наступні фрази уже екс-голови «Голосу»: «А я як лідер буду продовжувати розбудову партії. Моя місія — і далі приводити в політику нових чесних професійних людей із власним баченням і створювати по­літичну конкуренцію всім тим, хто йде до влади без візії, компетенції, влас­ного бачення. А також боротись із тими, хто йде в політику для власно­го збагачення».

Відставку Вакарчука політикум, громадянське суспільство, аналіти­ки оцінили як черговий вияв його сла­бодухості, безхребетності, як спро­бу уникнути відповідальності перед виборцями, як політичне хлоп’яцтво. Кажуть про його політичну пенсію. Називають зміну керівника «Голосу» особистим рішенням олігарха Пінчу­ка, який нібито стоїть за цим політ­проєктом. Рудик, вважають оглядачі, на 100% є його креатурою.

Експерти принагідно пригадують аналогічний кульбіт Вакарчука у ве­ресні 2008 року, коли він, менш як че­рез рік після входження у парламент у складі партії Ющенка, добровільно склав депутатські повноваження.

Ось лише деякі відгуки із соцме­реж на «аут» Вакарчука:

Любов Ферліковська. Вона — го­лова партії, а він — лідер?!

Ніна Корх. Це що, «по приколу»?

Ірина Станкевич. Не знаю, смія­тися чи плакати… Ніби дорослі хло­пи, сивіють вже, а бавляться в політи­ку, як діти…

Євген Мілованов. Нічого іншого й не могло бути. Дивуюся тим, хто до­віряв йому.

Вікторія Дорош. Що ж ти за люди­на така? — місія розсіювати голоси і за­бирати час у нас? Своїми казками про нові обличчя ти шкодиш цій країні. Ти увійдеш в історію як політичне желе.