«Нормандська» нічия?
Про що домовилися на паризькому саміті і про те, чи буде чим похвалитися до наступної зустрічі чотирьох
/wz.lviv.ua/images/articles/_cover/402472/img2758.jpg)
За останні рік-два важко назвати подію, всеукраїнські масштаби уваги до якої зашкалювали б так, як це було після анонсу «нормандської» зустрічі у Парижі. Востаннє під таким прицілом були хіба що сенсаційні результати президентських і парламентських виборів. Але за шквалом емоцій і вони, мабуть, поступаються градусу надій, страхів й очікувань, які супроводжували «паризький саміт чотирьох». «Безпорадний Зе! президент — капітуляція — третій Майдан», — вибудовували ланцюг гіпотетичної зради одні. «Неформатний політик Зеленський — дискомфорт для Путіна — шанс переламати ситуацію на користь України», — мантрами навіювали перемогу інші. То чия взяла? З чим повернувся з Парижа Володимир Зеленський? Чиї очікування виправдав — тих, хто відводив йому роль «хлопчика для биття», чи тих, хто намагався розгледіти у ньому неприємний «нежданчик» для Путіна?
Коли учасники «нормандської зустрічі» один за одним з’являлися у дворі Єлисейського палацу, найменші деталі, вихоплені з телевізійної картинки, складалися в емоційний пазл. Ось президент Франції Емануель Макрон зустрічає обіймами і «поцілунком щоками» німецьку канцлерку Анґелу Меркель. А це вже — значно стриманіше вітання президента Володимира Зеленського: нібито дружнє, але водночас із нотками зверхності, поплескування українського гостя по плечу. Поява Путіна — і знову «поцілунок щоками»… Російський правитель, для якого офіційні графіки не писані, цього разу лише на десять хвилин запізнився — якщо хороший знак, то для кого?.. А там що: «раша"-журналістка сходу атакувала Зеленського провокативним запитанням, чи прилетить він до Москви на святкування 9 Травня, як це збирається зробити Макрон. Спланований випад із розрахунком на те, щоб вивести Зе! президента з рівноваги перед початком переговорів?.. До спільної зустрічі за круглим столом заплановані короткі «парні» раунди: Макрон зустрінеться із Зеленським, Меркель — із Путіним, далі — обміняються парами. Що прочитується за таким розкладом?.. Навіть у послідовності прапорів починали ввижатися зашифровані натяки. Біля французького стяга у залі переговорів — саме російський триколор: черговий паризький реверанс для Путіна?..
/wz.lviv.ua/images/articles/2019/12/sup.jpg)
Поки забобонні глядачі «читали» знаки, інші взялися «розшифровувати» список учасників української делегації з майже півтора десятка прізвищ. Якщо присутність у ньому міністра енергетики Олексія Оржеля та виконавчого директора «Нафтогазу» Юрія Вітренка мала однозначне пояснення (на полях «Нормандії» обговорюватимуть і газове питання), то у версіях про включення до складу делегації керівника президентського Офісу Андрія Богдана та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова коментатори губилися. Були, зокрема, припущення, що Богдана оформили у список не стільки як «радника-підказника» на переговорах, скільки задля моральної сатисфакції: у Сполучені Штати, на сесію Генасамблеї ООН його не взяли (щоб не дратувати американців «тінню Коломойського»), тож компенсували цю богданівську травму Парижем. Щодо Авакова — одні розцінили його появу у складі офіційної делегації як свідчення того, що керманичу МВС вдалося навіяти Банковій свою політичну цінність. Інші потрактували його присутність у списку як своєрідний тролінг Путіна: зважаючи на те, що для Кремля Аваков — «шкідливий елемент», проти якого навіть кримінальну справу порушили.
Якщо «тролінг Аваковим» і справді мав місце, то Путіну залишалося дути губки мовчки. Бо ж у самого ще не така «фішечка» у делегації спливла — Владислав Сурков, помічник Путіна, і за сумісництвом — «кремлівський куратор ДНР-ЛНР». Цей одіозний персонаж засвітився на паризькому саміті попри те, що він — у санкційному списку ЄС, і в’їзд на територію Євросоюзу йому заборонений. Але, вочевидь, для Суркова знову зробили «в'їзний» виняток — як це вже було під час попередньої «нормандської» зустрічі, у Берліні у жовтні 2016-го.
Уже на етапі «парних переговорів» стало зрозуміло: розмови про те, що паризький саміт буде коротким і радше декоративним (бо все, мовляв, було заздалегідь погоджено і виписано у наперед підготовленому комюніке), дуже перебільшені. Паркетний вихід четвірки (після перемовин за зачиненими дверима) відбувся з більш ніж годинним запізненням. Атмосфера була далекою від парадно-позірної. Кілька кадрів для камер, і жодних, навіть обтічних заяв. Усе — наче у німому кіно. А замість титрів — міміка і рухи головних персонажів. Макрон ніби витискав зі себе привітну усмішку «господаря цього дому». Меркель виглядала втомленою. Зеленському погано вдавалося приховати розгубленість і хвилювання (ледь на путінське крісло не сів, пив воду, вовтузився за столом). На ботоксному обличчі Путіна проглядався мікс роздратованості і смутку. Уникав прямих поглядів, опускаючи очі або втупившись «у нікуди». Путінська печаль, схоже, була продиктована не лише атмосферою паризького саміту. Напередодні «нормандського» візиту в очільника Кремля чорні смуги одна за іншою повалили. Загострення відносин з Німеччиною через підозру в причетності російських спецслужб до вбивства у Берліні колишнього чеченського польового командира, громадянина Грузії Зелімхана Хангошвілі (подробиці — на стор. 11). Далі — «свиня» від білоруського «бацьки», який поїхав з переговорів про створення союзної держави, гримнувши дверима. І нарешті — убивча для Путіна звістка про рішення Всесвітнього антидопінгового агентства на чотири роки відсторонити Росію від участі в Олімпіадах та чемпіонатах світу.
Поки учасники «Нормандії» засідали у форматі чотирьох, по інший бік зачинених дверей чекали відповіді, коли ж відбудеться запланований у рамках паризького саміту тет-а-тет Зеленського з Путіним. Інформація змінювалася. Спершу говорили про зустріч двох після завершення спільних переговорів і брифінгу. Такий розклад викликав певний мандраж у тих, хто наслухався коментарів про путінську «тактику виснаження» та до останнього сумнівався у можливостях недосвідченого Зе! президента протистояти «штучкам» битого КДБшника. Мовляв, після виснажливих переговорів у форматі чотирьох Путін «дочавить» незагартованого Зеленського, витиснувши з нього неприйнятні для України поступки.
Але побоювання про «убивчу всеношну» не справдилися. «Приват» Зеленського з Путіним організували у проміжку між зустріччю четвірки за переговорним столом та її продовженням у форматі робочої вечері. Розмова віч-на-віч не тривала і півгодини, а далі до переговорів долучилися представники української та російської делегацій.
Під кінець зустрічі просочилася інсайдерська інформація про те, що на перемовинах із Зеленським Путін танком напирав на закріпленні особливого статусу Донбасу в українській Конституції. Зеленський відповів категоричним «ні». Водночас обстоював позицію, що вибори на Донбасі не можуть відбутися до виведення військ та повного відновлення Україною контролю на кордоні. На що вже Путін уперся рогом, киваючи на мінські домовленості, де спершу прописані вибори, а потім — контроль над кордоном. Цю ж мантру очільник Кремля повторив на спільному підсумковому брифінгу (який замість анонсованої 22-ї години за київським часом розпочався о пів на першу ночі), заявивши, що перегляд одного пункту «Мінська» потягне за собою інші зміни — аж до того, що усі домовленості можуть розвалитися.
Щодо недоторканності мінських домовленостей висловилася і Меркель. Тільки з акцентами, які не збігаються з путінськими. «Є питання, чи цей документ („мінські угоди“. — „ВЗ“) закам’янілий, чи його можливо змінювати. Адже є певні пропозиції президента Зеленського щодо його зміни. Сподіваємося, що цей документ знову буде гнучким, і що він буде оживлений», — заявила канцлерка Німеччини.
Три крапки у цьому питанні залишаються щонайменше до наступної зустрічі у «нормандському» форматі, яку орієнтовно запланували на квітень. Які ж домовленості закріпили спільною заявою після паризького саміту? Повне припинення вогню до кінця нинішнього року. Обмін утримуваними особами у форматі «всіх на всіх» до 31 грудня (щоправда, пізніше президент Зеленський уточнив, що ця дата стосується лише першого етапу обміну, результатом якого має стати повернення 72 українців, ув’язнених «у підвалах» «ЛНР» і «ДНР»). Розведення військ ще на трьох ділянках до березня 2020-го (де саме, мають погодити на переговорах Тристоронньої контактної групи у Мінську; Росія наполягала на розведенні по всій лінії розмежування). Розширення мандата спостережної місії ОБСЄ: для її представників погодили можливість спостерігати за ситуацією на Донбасі цілодобово. Що це означає на практиці, пояснив головред «Європейської правди» Сергій Сидоренко: «Зараз ОБСЄшники спостерігають за обстрілами лише у світлий час доби. Це робить їхні звіти мало пов’язаними із реальністю, адже бойовики, як правило, ведуть обстріли українських позицій уночі. Однак досі в ОБСЄ не вдавалося домовитися про те, щоб надати моніторам дозвіл на нічне патрулювання. Якщо Путін виконає цей пункт (до слова, це «якщо» зависло над усіма пунктами досягнутих у Парижі домовленостей. — «ВЗ») і Росія перестане блокувати зміну правил роботи місії, ситуація на Донбасі може принципово змінитися. Приміром, оголошені перемир’я (принаймні у період, коли вони потрібні Росії) стануть повноцінними, а не лише «денними».
Що буде із так званим законом про особливий статус Донбасу й імплементацією «формули Штайнмаєра»? Тимчасовий закон, чинність якого спливає 31 грудня, мають продовжити ще на рік. Як заявив президент Зеленський, про вмонтування у нього «формули Штайнмаєра» не йдеться. Такий варіант готові розглядати лише тоді, коли будуть помітні конкретні «кроки з наближення до деескалації».
Перефразовуючи відомий вислів з прив’язкою до підсумків французької зустрічі, одне можна сказати напевно: побачити «нормандський» Париж і не поховати себе, перетнувши червоні лінії, президентові Зеленському вдалося. Він окреслив принципи, через які не готовий переступити. «Перше — це неможливість федералізації. Україна — унітарна держава, це незмінна стаття Конституції та непорушний принцип існування держави. Друге — неможливість будь-кого вчиняти будь-який вплив на вектор руху та розвитку України, яка є незалежною, самостійною, демократичною державою. Вектор розвитку обиратиме виключно її народ. Третє — неможливість компромісів з врегулювання ситуації на сході України через поступки територіями у межах міжнародно визначених кордонів. Для кожного українця і Донбас, і Крим — це Україна», — заявив Зеленський у Парижі.
Зради не сталося (це визнали й ті, хто закидав президентові капітулянтські настрої, організовуючи попереджувальні акції «Ні — капітуляції!»). Але й про перемогу зарано казати. «Давайте говорити, що нічия», — підсумував «Нормандію» президент. На чию користь «розмочиться» нічийний рахунок, проясниться вже найближчими днями. І першим маркером стануть не питання щодо врегулювання ситуації на Донбасі, а результати газових переговорів, які начебто «розкоркували» у Парижі.