«Тими «документами», які створили щодо мого «членства», нехай обклеять собі кльозети…»
Народний депутат від «Свободи» Ірина Фаріон спростовує закиди, що була комуністом
Тяжкі часи переживає тріумфатор минулих парламентських виборів — Всеукраїнське об’єднання «Свобода». В останні місяці на адресу цієї політичної сили спрямовано потік жорсткої критики. «Свободу» звинувачують не тільки її ідейні супротивники — комуністи і «регіонали», а й ті, хто ще недавно ставився до неї із симпатією. Націоналістів звинувачують у кримінальному походженні партійних коштів, «підігруванні Кремлю» у питаннях енергетичної безпеки України, у побутовій нескромності її лідерів. А також — у політичній безпринципності. Об’єктом нападок стала одна з найбільш активних діячів «Свободи» — народний депутат, мовознавець Ірина Фаріон. Їй дорікають, що, опонуючи нині комуністам, вимагаючи люстрації тих, хто працює у владі, воліє не згадувати, що сама була членом КПРС. Більше того, заперечує це…
Ірина Фаріон спростовувала, що мала відношення до комуністів. «Нехай ще напишуть, що я була двоюрідною сестрою бен Ладена чи внучкою Геббельса», — відповідала «свободівка» на твердження деяких інтернет-сайтів, що у 1988 році, працюючи лаборантом філологічного факультету Львівського держуніверситету ім. І. Франка, отримала квиток члена КПРС. Київський журналіст, громадський, релігійний діяч, видавець газети “Правдошукач” Юрій Шеляженко вирішив детальніше вивчити громадсько-політичну діяльність Ірини Фаріон у минулому і звернувся до Державного архіву Львівської області, щоб там надали йому матеріали компартійних фондів. Архівісти відмовили у цьому, посилаючись на те, що йдеться про захист персональних даних. Шеляженко подав позов до Окружного суду Києва і там його претензії задовольнили, мотивувавши тим, що йдеться не про інформацію щодо особистого життя людини, а про її суспільну діяльність.
У четвер, 14 листопада, видання «Український дисидент» оприлюднило копію начебто особистої заяви Ірини Фаріон від 17 березня 1988 року з проханням прийняти у КПРС. А також копію рекомендації у партію від колишнього декана філологічного факультету ЛДУ Михайла Гнатюка, копію протоколу відкритих партійних зборів цього факультету від 7 квітня 1988 року, на яких це прохання було задоволено.
Ірина Фаріон та її партія вважають це інсинуаціями. Прес-служба ВО «Свобода» розповсюдила заяву Ірини Фаріон під заголовком «Відповідь копачам мого минулого і власним гробокопачам», в якій ідеться:
«Мають роботу свободоненависники з медведчуківсько-промосковських та антинаціоналістичних сайтів знайти скалку в оці Ірини Фаріон. Колоди ж бо під своїми ногами не бачать. Начебто була я членом КПРС. Кажу вам, плебеї і лакеї, московські прихвосні, регіональні найманці, від кіпіянських до монтянсько-шельмо-мокрицьких — НІ. Тим, за кого ви мене намагаєтеся видавати, ніколи не була».
А у коментарі для «Високого Замку» Ірина Фаріон сказала таке:
«Я не звітую перед виродками типу Шеляженка чи Шельможенка, того, який це робив. Я не звітую перед інтернет-виданнями-гноївками... Мій звіт перед моїм народом — це моя діяльність. Оце і є моя відповідь тим потворам, які шукають скалку в оці Ірини Фаріон. А тими «документами», які вони створили щодо мого «членства», нехай обклеять собі кльозети. А ще хай пошукають, чи була Фаріон жовтенятком і піооренятком. Я розумію, що в інший спосіб, як обливати брудом, не можуть нейтралізувати «Свободу». Але це нас неабияк надихає. І я їм вдячна за те, що вони мене так стимулюють до праці. Політичної. Бо, чесно кажучи, цей тиждень я планувала абстрагуватися від політичної діяльності. Тому дякую медведчуківським шельмам, які зараз мають найпотужніші позиції у місті Львові. Бо саме з міста Львова іде вся оця маячня... При нагоді дякую Оксані Забужко, яка дала відповідь на це ще більш аргументовано, ніж це я говорю я вам. Не звітувати мені перед виродками, а вперто робити те, що я вважаю за потрібне».
ДУМКИ З ПРИВОДУ
Вахтанг КІПІАНІ, журналіст
Вступити у 1988 році у КПРС на Галичині — це вищий прояв моральної сліпоти й колабораціонізму. Вже півроку виходив «Український вісник» Чорновола, вже Іван Гель створив комітет для виходу УГКЦ з підпілля, вже Ірина Калинець видавала «Євшан-зілля», а Михайло Осадчий — «Кафедру», вже молодь піднімала синьо-жовті прапори і відновлювала знищені комуністами стрілецькі могили. Сумно від цієї історичної правди.
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця
З’ясовування факту членства в минулому того чи іншого українського політика у КПРС не має жодного стосунку до люстрації і насправді є лише димовою завісою. Вибачте, це називається мутити воду. Люстрація — це не ті, хто був комуністом. Люстрація — це ті, хто був завербований КДБ. А комуністами були, перепрошую, мільйони людей. Тому давайте не плутати так звану внутрішню партію, за Орвеллом кажучи, і зовнішню партію, тобто мільйони людей, які платили внески, і партноменклатуру. Це абсолютно різні речі, і це називається створити димову завісу.
Треба говорити не про партію, якої вже немає, а про тих, хто співпрацював з КДБ і продовжує служити організаціям, які його замінили. КПРС уже немає, а КДБ є, і ФСБ є, і День чекіста в Росії відзначається, і фільми про доблесних чекістів по всіх українських телеканалах транслюються. Тож давайте називати речі своїми іменами, і не треба підміняти біле й кисле.