Український кубок – без українського «золота»

Уперше за останні чотири роки Міжнародний турнір із художньої гімнастики «Кубок Дерюгіної» повернувся у столичний Палац спорту. Багатьох глядачів, які заздалегідь бронювали квитки на цю подію, магнітом притягувала бронзова призерка Олімпіади у Ріо Ганна Різатдінова: на рідному помості українка планувала прем’єру своїх програм. Та оцінити нові композиції улюблениці всієї країни так і не вдалося: у перший день, коли розігрувалися нагороди Гран Прі у багатоборстві, Аня вийшла на поміст лише з обручем. А після цього наче розчинилася у просторі…

Cherchez la femme

Лише наступного дня, коли інтернет-видання замайоріли заголовками про таємниче зникнення гімнастичної прими, з’явилася інформація, що Аня травмувалася. «Для нас із Анею це був перший вихід на поміст у новому сезоні, — продемонструвала білозубу усмішку тренер Ганни Ірина Блохіна. — Ми так довго готувалися до нього і тішили себе думкою, що нам вдасться усе. Ми були чудово готові. І хотілося, аби світ побачив нові програми Ані. Та сталося так, що перед самим виходом загострилася травма стопи, яку Аня пошкодила на одному з тренувань уже після Олімпіади. Так прикро! Стільки років, проведених у великій гімнастиці з усіма її неймовірними навантаженнями, даються взнаки... Та вона ще обов’язково вийде на поміст. Я у неї вірю».

«Мені завжди хотілося, аби художня гімнастика у світі ставала з кожним роком усе більш популярною. Хотілося зробити свій внесок у її розвиток. І ці мрії здійснюються, — розповіла згодом Ганна Різатдінова. — А поки сама не можу виступати, прийшла підтримати наших дівчат і страшенно раділа їхнім медалям. Разом з Вікою Мазур, Оленою Дьяченко та Яною Ярош я тренуюся в одному залі, тож знаю усі їхні програми, усі ризиковані зв’язки тощо. І коли з трибуни спостерігала за ними, думала, що не втримаюся і вистрибну на поміст (сміється). Тобто нікуди я не зникла. Тепер моя мета — залікувати травму і відновитися».

У Джеймса Бонда — українська дівчина

За відсутності фаворитки тягар лідерства звалила на свої тендітні плечі другий номер збірної Вікторія Мазур — напрочуд ефектна гімнастка, яка вміє запалити трибуни. Та от тільки брак техніки й стабільності не дозволив їй зібрати медальний урожай: «бронза» у вправах із обручем стала для 21-річної киянки єдиною нагородою. «На жаль, вдавалося далеко не все, — зітхнула Вікторія Мазур. — Вдома так хочеться принести радість глядачам і не підвести тренерів. Та саме на домашніх змаганнях атмосфера згущується від напруження і виступати у сотню разів важче, ніж деінде. Тому й не вдалося уникнути помилок. Навіть у вправах з обручем, які принесли мені медаль, мій виступ був далеким від ідеалу. Цього сезону у нас усі програми вийшли абсолютно різними і разом з тим вдалими: ми з Іриною Іванівною (Дерюгіною. — О. С.) влучили у саме яблучко! Булави у мене під Scorpions і їх неперевершену I still love you, а стрічка — під саундтрек з фільму «Утікач». Обруч же видався напрочуд ліричним. Та найбільше до душі припала композиція з м’ячем на пісню Тіни Тернер Golden Eye. Це так ефектно — танцювати, відчуваючи себе «дівчиною Джеймса Бонда» (сміється). У новому олімпійському циклі художня гімнастика стане ще більш видовищною і ризиковою. Аби бути в тренді, українкам, які завжди славилися роботою тіла і не надто упевнено почувалися, коли справа доходила до карколомних маніпуляцій з предметом, потрібно не лише більше працювати, а навіть дещо змінити систему координат. «Так, правила зазнали суттєвих змін. Тепер, на жаль, робота тіла майже не цінується, — веде далі Вікторія. — Тож потрібно наважуватися на безліч ризиків: предмет не повинен простоювати на місці. Влитися у ці нові вимоги було складно. Досі не можу з упевненістю сказати, що вдалося опанувати все необхідне: щоразу неприємні помилки, втрати предмета. Та це лишень початок сезону. Усе в нас піде на лад. Зрештою, Школа Дерюгіних завжди славилася вмінням суміщати роботу тіла і предмета».

А от ще одна українська медаль стала радше приємним сюрпризом: у вправах зі стрічкою Олена Дьяченко розділила «бронзові» бали з ізраїльтянкою Вікторією Філановскі. «Рада цій перемозі Оленки, — усміхнулася Ганна Різатдінова. — Це справжня україночка! Мені приємно спостерігати за її прогресом. І хочеться, аби працелюбність привела її до найвищих вершин. Сьогодні спостерігаємо зміну поколінь. Але це не страшно. У нас у 2010-2011 також був спад результатів, і багато хто казав про деградацію української художньої гімнастики. Та цього не сталося. Знадобилося лишень кілька років, аби прапор нашої держави знову майорів на церемоніях нагородження. У нас є талановита молодь. Почекайте зовсім трішки. І вона дасть вам привід пишатися нею».

Таємна любов до України

У багатоборстві перемогу святкувала росіянка Поліна Хоніна. Окрім того, дівчина, яка на останньому чемпіонаті Росії стала четвертою, привезла з Києва ще три “срібла” Гран Прі в окремих видах — у вправах з м’ячем, булавами та стрічкою. «Я вперше приїхала в Україну. Мені сподобалося усе! Нас так тепло прийняли, — поділилася враженнями Поліна. — Хоча можна було виступити і краще. Та як для початку сезону не так уже й погано. Мене надихають вправи з м’ячем. «Марення кохання» — це суцільна лірика. Я невиправний романтик, тому такі постановки пасують мені якнайкраще». Велике «срібло» абсолютної першості і мале за вправи з обручем, а також два «золота» з булавами та стрічкою виборола подруга Хоніної — Юлія Бравікова. А «бронза» багатоборства, у композиціях з булавами, стрічкою та м’ячем, і на додачу «золото» з обручем дісталося невисокій, але напрочуд пластичній і емоційній ізраїльтянці Філановскі. Складалося враження, що цей “гімнастичний ювелір” не змагається за суддівські бали, а проживає у кожному виступі окреме життя…

Неможливо було не помітити на килимі фактурну й граційну «шоколадку» — американку Настасью Генералову. Обізнані в гімнастиці люди у хореографії дівчини впізнають почерк львів’янки Тетяни Іткіної, яка вже багато років тренує талановиту гімнастку. «У мене мама росіянка, свого часу вона приїхала у Штати з Москви. А тато — американець. Тому я вільно володію англійською і російською мовами, — скромно опустивши очі, пояснила Настя Генералова. — Художня гімнастика є своєрідною візитівкою Росії, України та Білорусі. Мама сама займалася спортивною гімнастикою, та ось для мене обрала художню: це не так ризиковано й травматично. Я вже увійшла до складу збірної США. А тепер мрію стати учасницею Олімпійських ігор — першою темношкірою гімнасткою-«художницею». Де знайшла в Америці українського тренера? Це не проблема. У США в художній гімнастиці практично всі тренери українські чи російські. Бувають, щоправда, ще з Болгарії. У мене є ще одна таємна любов до України. Її ім’я — Анна Безсонова. Колись давно, я була ще дитиною, вона прилітала до США. У мене навіть є фото з нею. На жаль, цими днями мені не вдалося знову сфотографуватися з Безсоновою. Усі думки крутилися довкола виступу, я так і не знайшла Анну в залі».

У юніорській першості Кубка Дерюгіної відзначилася Христина Погранична. Суперницям вона віддала дві золоті медалі: у багатоборстві та вправах з м’ячем переможницею стала тендітна білоруска Анастасія Салос. Усі інші нагороди найвищої проби Христя поклала до української скарбнички. Перемогу святкували українки і в групових вправах: у багатоборстві наші дівчата обійшли команди Латвії та Норвегії.

Фото Енріко Делла Валле

Київ