Українська гімнастика – на всіх континентах

Щоб не забути прізвища усіх своїх тренерів, які готують чемпіонів для інших держав, російські журналісти склали цілу абетку. А заодно і новий географічний атлас створили, де замість назв країн написали імена зіркових російських наставників. Росії. Українських тренерських талантів за кордоном не набагато менше. Наших немає хіба що в Антарктиді.

На «КУБКУ СТЕЛЛИ ЗАХАРОВОЇ» зі спортивної гімнастики широким кроком від приладу до приладу походжав Сергій Буцула. Той самий, який подарував Україні абсолютну чемпіонку Європи Аліну Козіч. Тільки тепер за ним сором’язливо дріботіли японські підопічні, одна з яких, Ю Мінобе, презентувала Країну, де сходить сонце, на Олімпіаді в Лондоні. За хвилину у білій куртці з червоними смужками, за якою можна впізнати представниць японської збірної, побачила і саму Аліну Козіч, яка є штатним хореографом жіночої команди. Як завжди, усміхнена, бадьора та енергійна, підійшла привітатися Людмила Короленко. Львівська наставниця, якій своїми успіхами на світовій арені завдячують Галина Тирик і Любов Шеремета, в олімпійському Лондоні також не була спостерігачем. Філігранна робота на колоді та емоційні вільні словенки Саші Голоб — це її рук справа.

Не встигла ще як слід роздивитися майбутніх учасниць жіночого багатоборства, як за спиною почула: «Ти вже бачила бразилійок, яких привіз Олег Остапенко? Що й казати: класна малеча!» А ось і сам Остапенко, поглядає він у бік тоненьких дівчаток з кольором шкіри молочного шоколаду. У країні, де ніколи не переймалися гімнастикою, він підготував чемпіонку світу у вільних вправах Даяну Душ Сантуш і непересічну багатоборку Жаде Барбозу.

Людмила КОРОЛЕНКО: «На гімнастичному помості — лікар»

У березні 2011-го до мене у Львів приїхав президент словенського клубу «Шишка», в якому я колись працювала, і сказав: «Нашому клубу виповнюється 110 років і ми хочемо, щоб якась з наших спортсменок взяла участь в Олімпіаді. Тому ми просимо, щоб ви повернулися до нас». Відпрацювавши збір у Москві (на той час у мене був контракт з молодіжною збірною Росії), я вирушила до Словенії. З Сашею Голоб, на яку і поклали олімпійську місію, склали програму для Лондона-2012. Через навчання Саші в медичному університеті нам не вдається брати участь у всіх необхідних турнірах. Навіть під час підготовки до Олімпіади не можна було пропускати навчання! МОК написав до університету, де навчається Саша, листа-прохання: для неї як єдиної представниці Словенії в олімпійському гімнастичному турнірі просили розробити індивідуальний графік складання іспитів. Однак проректор з навчальної роботи, прочитавши листа, сказав: «Я дуже пишаюся твоїми успіхами у гімнастиці. Однак у хворого на рак немає часу чекати, доки у тебе пройдуть змагання». Тож нам весь час доводиться підлаштовуватися під її навчання.

Аліна КОЗІЧ: «Якби не українські тренери, японки залишились би без Олімпіади»

Мій ТРЕНЕР Сергій Буцула уже давно працює в Японії. Три роки тому запропонував приїхати до Японії і мені: клубу потрібен був хореограф. Я легко влилася у колектив, одержую від роботи з підопічними не менше задоволення, ніж коли сама виступала на помості. Зазвичай у Японії лише в особливих випадках залучають до роботи тренерів-іноземців. Однак в одному з найповажніших гімнастичних клубів Токіо і всієї Японії, який належить всесвітньо відомій родині Цукахара, все по-іншому. Тейко Цукахара, дружина легендарного законодавця моди у спортивній гімнастиці Міцуо Цукахари і старший тренер жіночої збірної Японії, запрошує тренерів зі всього світу. Наче губка, вбирає все нове та прогресивне.

Не маю наміру назавжди оселитися в Японії. Хочу кілька років попрацювати, здобути новий досвід і знання. А потім вирішуватиму, що буде далі. В Японії комфортно жити лише тим, хто там народився й іншого життя собі не уявляє. Там усі діють не за велінням логіки чи здорового глузду, а чітко за інструкцією. І якщо виникає хоч найменший форс-мажор, японці впадають у ступор, нічого не намагаючись змінити... А у спорті трапляється чимало непередбачуваних ситуацій. З однією ми зіштовхнулися на передолімпійському чемпіонаті світу у Токіо. Наша учениця травмувалася просто на помості. Що у такому випадку зробив би японський тренер? Почав би телефонувати головному тренеру, просити про подальші інструкції. На щастя, там були українські тренери (усміхається). Сергій Буцула взяв дівчинку на руки і виніс її з помосту, де на неї вже чекав лікар. А я в цей час робила заміну на іншу спортсменку — на це за регламентом відводиться лише 30 сек. Якби ми цього вчасно не зробили, японські гімнастки залишились би за бортом Олімпіади.

У комплексі, де тренується японська збірна, окрім гімнастичних залів, є басейни, сауни, зали для медичного забезпечення і відновлення. У Японії сотні гімнастичних залів з найсучаснішим обладнанням. І діти самі приходять у клуби.

Олег ОСТАПЕНКО: «У жіночій збірній України бракує чоловічих рук»

Я дуже хотів тренувати гімнасток в Україні. Пропрацювавши у Бразилії вісім років, повернувся додому. Задля цього відмовився від роботи з основним складом жіночої збірної Росії. Приїхав на базу в Кончі-Заспі, навіть почав проводити збір, узгоджений попередньо з тодішнім президентом Федерації гімнастики Віктором Коржем. Але минула лише половина збору, як мені зателефонували і сказали: «Грошей немає, усі їдьте додому. І наступного місяця, вочевидь, також грошей не буде. Сподіватися немає на що». А тут мені якраз знову надійшла пропозиція з Росії: не хочете дорослу збірну, візьміть «молодіжку». Я погодився. До Ігор у Лондоні тренував молодь. Однак з початком нового олімпійського циклу я розірвав угоду про співпрацю — мені некомфортно було у російській команді. Тож знову прийняв запрошення на роботу у Бразилії.

Я поставив умову, що не буду працювати з командою, лише опікуватимуся двома-трьома гімнастками. Усе тому, що за чотири роки моєї відсутності бразильці примудрилися вщент зруйнувати систему, яку я з колегами вибудовував протягом восьми років. Клуб «Фламенго», який тримав усю гімнастику, згорів. Новий гімнастичний центр розібрали незадовго після того, як спорудили. З віковими, досвідченими і титулованими гімнастками — Жаде Барбозою, Даніелою Іполіто — у клубі розпрощалися: не було грошей, щоб платити їм нормальну зарплату. Я треную маленьких дівчаток, які за віком потрапляють на домашню Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро. Якщо головний тренер російської збірної Валерій Александров прийме запрошення бразильців і очолить збірну, я йому допомагатиму. Удвох зможемо навести там лад. А в Україні… Те, що у збірній працюють, видно неозброєним оком. Однак не на користь нашій гімнастиці один зал на дві збірні, недостатні навантаження на тренуваннях і постійна нестача коштів — на збори викликають надто мало тренерів. У жіночій команді відверто бракує чоловічих рук. У нас же працюють лише жінки — старанні й талановиті. Однак без чоловічих рук, чоловічої психології, чоловічого суворого підходу жіночу гімнастику розвивати неможливо.