«Я не фашист і не расист»

1 квітня новим тренером англійського «Сандерленда» став Паоло Ді Каніо. На цьому посту італійський спеціаліст замінив Мартіна О’Ніла. Контракт із новим наставником розрахований на 2,5 року. «Сандерленд» — на відстані очка від зони вильоту із Прем’єр-ліги. За останні вісім матчів команда набрала всього три очки. Ді Каніо виграв боротьбу за місце на тренерському містку «Сандерленда» у більш досвідчених фахівців — Марка Х’юза і Стіва Маккларена. Призначення італійця наставником «Сандерленда» одразу стало сенсацією. Справа не лише в тому, що Ді Каніо очолив клуб Прем’єр-ліги, маючи за плечима керівництво лише третьолігівським «Свіндон Таун». Причина обговорення призначення Ді Каніо — його ідеологічні вподобання. Ще будучи футболістом, італієць не приховував фашистських переконань. Це спричинило невдоволення фанатів клубу. Дехто з уболівальників навіть збирається бойкотувати матчі команди... У відповідь на призначення Ді Каніо екс-міністр закордонних справ Британії Девід Мілібенд подав у відставку з посади члена ради директорів клубу. Мілібенд є онуком польських євреїв, які втекли до Англії в 1940 році, рятуючись від німецьких нацистів.

На ЗАХИСТ нового тренера «Сандерленда» виступив відомий журналіст Габріеле Маркотті, який 12 років тому допомагав Паоло в написанні його автобіографії. Безпідставними звинувачення у фашизмі вважає і голова ради директорів «Сандерленда» Маргарет Бірн, яка заявила, що «розчарована, дізнавшись про реакцію деяких на призначення Паоло». «Звинувачувати його в расистських або фашистських пристрастях, як зробили деякі, означає образити не тільки його, а й весь клуб», — підкреслила Маргарет Бірн. Сам Ді Каніо вже вкотре виправдовується, що не має нічого спільного із фашизмом та расизмом. Але не все так просто.

Ді Каніо — один з найколоритніших персонажів англійського футболу. Народившись в бідному районі Риму, Квартіччьоло, де всі вболівали за «Рому», він став вихованцем «Лаціо» — найбільшого ворога “романістів”. В Італії футболіст встиг пограти в «Лаціо», «Ювентусі», «Наполі», «Мілані». Справжнім ж ідолом Ді Каніо став на туманному Альбіоні. Спочатку він захищав кольори «Селтіка», потім перебрався в «Шеффілд Венсдей», але найбільшого успіху досягнув у «Вест Гемі».

Як футболіст Ді Каніо запам’ятався спритністю, відмінною технікою та швидкістю, але мало хто знає, що у дитинстві у нього були проблеми із зайвою вагою. Більше того, у малого Паоло були криві ноги, тому деякий час навіть довелось носити ортопедичне взуття. Свій вільний час він присвячував дворовому футболу, але це не заважало 12-річному Ді Каніо кожного ранку перечитувати 30-сторінкову щоденну спортивну газету «Корр’єре Делло Спорт». У 14 років його взяли у футбольну академію «Лаціо». Тоді ж стає активним учасником римських ультрас. Спочатку входить до складу фанатського угруповання «Орли», а потім приєднується до найрадикальніших — Irriducibili (непоступливі).

Сьогодні Ді Каніо — тренер і вимагає поваги до себе. Коли без його відома продають гравців команди — він йде. Так було у лютому цього року, коли італієць покинув «Свіндон». Але сам він далеко не завжди погоджувався із наставниками. Напередодні сезону 1993/1994 років в одному з товариських матчів “Ювентуса”, за який тоді виступав Паоло, а тренував Джованні Трапаттоні, коуч випустив футболіста за п’ять хвилин до закінчення і був невдоволений його грою. Ді Каніо не стримався і висловився нецензурно, потім ще й відштовхнув тренера. Трапаттоні цього не пробачив. За іронією долі наступного року саме цього наставника обрали тренером збірної Італії. Тож Ді Каніо так і не зміг зіграти за головну команду країни.

Недавні ЦЬКУВАННЯ Ді Каніо в пресі пов’язані із його знаменитою фразою: «Я фашист, але не расист». У січні 2005 року, повернувшись з Англії, футболіст знову одяг футболку рідного «Лаціо». Його повернення саме припало на римське дербі, відоме своєю принциповістю. У цьому матчі «лаціали» перемогли 3:1, а перший гол у ворота «Роми» забив якраз Паоло Ді Каніо. На радощах від перемоги над головним ворогом футболіст після матчу підбіг до фанатського сектору і показав знак, схожий на фашистське привітання. Пізніше в інтерв’ю італійській інформаційній агенції ANSA він пояснить свій вчинок саме цією горезвісною фразою. Від таких слів фанати носитимуть його на руках, а внучка Муссоліні Олессандра навіть напише листа з подякою. Ді Каніо все ж дискваліфікують на 11 матчів, але він ще двічі повторюватиме цей жест.

Тоді політики, спортсмени, уболівальники і єврейські організації Італії засудили поведінку футболіста. Втім, у 2006 році він ніс факел олімпійського вогню. Його партнером у цьому мав бути Франческо Тотті, але той відмовився — саме через переконання Ді Каніо. Свій вчинок із салютом футболіст пояснював так: цей жест не має ніякого політичного значення, просто як колишній “ультрас” він віддавав салют, що у фанатів «Лаціо» означає «від товариша товаришам»... Тепер Ді Каніо мусить постійно виправдовуватися щодо своїх поглядів. Сьогодні для заспокоєння громадської думки Ді Каніо заявляє: «Я не фашист і не расист». Але зрікатися своїх переконань він, очевидно, наміру не має. На його правій руці витатуювано Dux, що означає «лідер». Він відкрито симпатизує Беніто Муссоліні, і у нього вдома дюжина книг про Дуче.

Утім, ДІ КАНІО в жодному інтерв’ю не виправдовує злочини фашизму і завжди чітко акцентує, що, на відмінну від Муссоліні, він не готовий поступитися своїми моральними принципами. А що вони у нього є, свідчить нагорода від ФІФА «Чесна гра», яку футболіст отримав у 2001 році за свій вчинок 16 грудня 2000 року. Тоді Ді Каніо виступав за «Вест Гем». У матчі проти «Евертона» в одному з епізодів воротар господарів Пол Джеррард зазнав травми. Ді Каніо побачив, що голкіпер «Евертона» лежить на газоні, і не став пробивати по порожніх воротах, а зловив м’яча після подачі і почав сигналізувати до судді.

Але італійцеві не завжди вдавалося приборкати свій спортивний запал. У сезоні 1997-1998 Ді Каніо виступав за «Шеффілд Венсдей». Тоді у матчі проти «Арсенала» футболіст вступив у суперечку Патріка Вієйра та Віна Йонка. У скупченні гравців Мартін Кіоун зачепив Паоло ліктем. Ді Каніо, довго не думаючи, відповів кулаком. За це суддя Пол Елкот показав футболістові червону картку, але італійця обурило це рішення, і він штовхнув рефері. Кадри із задкуванням Елкота і досі на почесному місці у рубриці «картинне падіння»...

У чому Ді Каніо точно приклад для інших, так це у самовідданості своїй справі. Колишній головний тренер «Вест Гема» Гарі Реднапп говорив, що молоді футболісти мають платити гроші, аби прийти і побачити, як Паоло працює на тренуваннях. Ді Каніо не любить програвати, а звинувачення у непрофесіоналізмі або неґречне висловлювання про своїх батьків вважає найбільшою образою. Як тренер італієць надзвичайно вимогливий. Якщо бачить, що футболіст не докладає максимум зусиль на полі, то після гри може по-справжньому притиснути до стінки. Так сталося із нападником «Свіндон Таун» Леоном Кларком.

Знаючи запальний характер та ідеологічні вподобання Ді Каніо, дехто з футболістів навіть намагається на цьому спекулювати. Наприклад, один футболіст із того ж таки «Свіндона» заявляв, що Ді Каніо не випускає його на поле через те, що він чорношкірий. Італієць же усміхається на це, кажучи, що справа просто в поганих ігрових кондиціях гравця. Приписати расизм італійцеві складно, адже у «Вест Гемі» його найкращими друзями були темношкірі Тревор Сінклер і Кріс Пауелл. Ді Каніо відмінний мотиватор і психолог. Ще б пак, адже він доктор соціології. Зі своїми підопічними Ді Каніо однаково жорсткий і справедливий. Запальний італієць нерідко мотивує гравців…копняками, вимагаючи викладатися на всі 100%. В перший свій сезон як тренер Ді Каніо поступився у семи матчах з восьми. Зате в наступному сезоні «Свіндон» видав переможну серію із 15 перемог поспіль і з першого місця вийшов у Лігу 1.

Ді Каніо виступає за те, щоб у англійських командах грали місцеві вихованці. Він критикує захисника «Манчестер Юнайтед» Фердінанда, тому що «цей Ріо більше сидить в Twitter, аніж грає у футбол». Ді Каніо може запропонувати керівництву клубу «Суіндон» заплатити свої 30 тисяч фунтів, щоб втримати провідних гравців команди. «Гроші ніколи не були пріоритетом для мене. Особливо, зважаючи на те, скільки я потратив їх тільки на адвокатів. Менше грошей — більше слави. Це мій погляд на футбол, як і на життя», — пояснює свій вчинок Ді Каніо. В минулому році він дозволив одній із найкращих в Європі спортивних клінік Villa Stuart в Римі безкоштовно використовувати своє зображення в рекламних цілях. За це медична установа безкоштовно лікує його підопічних. «У мене більше немає відповіді на питання, чи я фашист. Я не можу повторювати те саме кожні три тижні. Хочу говорити лише про футбол. Паоло Ді Каніо вже 45 років, і його життя говорить само за себе», — підсумовує тренер.Н

а ЗАХИСТ нового тренера «Сандерленда» виступив відомий журналіст Габріеле Маркотті, який 12 років тому допомагав Паоло в написанні його автобіографії. Безпідставними звинувачення у фашизмі вважає і голова ради директорів «Сандерленда» Маргарет Бірн, яка заявила, що «розчарована, дізнавшись про реакцію деяких на призначення Паоло». «Звинувачувати його в расистських або фашистських пристрастях, як зробили деякі, означає образити не тільки його, а й весь клуб», — підкреслила Маргарет Бірн. Сам Ді Каніо вже вкотре виправдовується, що не має нічого спільного із фашизмом та расизмом. Але не все так просто.

Ді Каніо — один з найколоритніших персонажів англійського футболу. Народившись в бідному районі Риму, Квартіччьоло, де всі вболівали за «Рому», він став вихованцем «Лаціо» — найбільшого ворога “романістів”. В Італії футболіст встиг пограти в «Лаціо», «Ювентусі», «Наполі», «Мілані». Справжнім ж ідолом Ді Каніо став на туманному Альбіоні. Спочатку він захищав кольори «Селтіка», потім перебрався в «Шеффілд Венсдей», але найбільшого успіху досягнув у «Вест Гемі».

Як футболіст Ді Каніо запам’ятався спритністю, відмінною технікою та швидкістю, але мало хто знає, що у дитинстві у нього були проблеми із зайвою вагою. Більше того, у малого Паоло були криві ноги, тому деякий час навіть довелось носити ортопедичне взуття. Свій вільний час він присвячував дворовому футболу, але це не заважало 12-річному Ді Каніо кожного ранку перечитувати 30-сторінкову щоденну спортивну газету «Корр’єре Делло Спорт». У 14 років його взяли у футбольну академію «Лаціо». Тоді ж стає активним учасником римських ультрас. Спочатку входить до складу фанатського угруповання «Орли», а потім приєднується до найрадикальніших — Irriducibili (непоступливі).

Сьогодні Ді Каніо — тренер і вимагає поваги до себе. Коли без його відома продають гравців команди — він йде. Так було у лютому цього року, коли італієць покинув «Свіндон». Але сам він далеко не завжди погоджувався із наставниками. Напередодні сезону 1993/1994 років в одному з товариських матчів “Ювентуса”, за який тоді виступав Паоло, а тренував Джованні Трапаттоні, коуч випустив футболіста за п’ять хвилин до закінчення і був невдоволений його грою. Ді Каніо не стримався і висловився нецензурно, потім ще й відштовхнув тренера. Трапаттоні цього не пробачив. За іронією долі наступного року саме цього наставника обрали тренером збірної Італії. Тож Ді Каніо так і не зміг зіграти за головну команду країни.

Недавні ЦЬКУВАННЯ Ді Каніо в пресі пов’язані із його знаменитою фразою: «Я фашист, але не расист». У січні 2005 року, повернувшись з Англії, футболіст знову одяг футболку рідного «Лаціо». Його повернення саме припало на римське дербі, відоме своєю принциповістю. У цьому матчі «лаціали» перемогли 3:1, а перший гол у ворота «Роми» забив якраз Паоло Ді Каніо. На радощах від перемоги над головним ворогом футболіст після матчу підбіг до фанатського сектору і показав знак, схожий на фашистське привітання. Пізніше в інтерв’ю італійській інформаційній агенції ANSA він пояснить свій вчинок саме цією горезвісною фразою. Від таких слів фанати носитимуть його на руках, а внучка Муссоліні Олессандра навіть напише листа з подякою. Ді Каніо все ж дискваліфікують на 11 матчів, але він ще двічі повторюватиме цей жест.

Тоді політики, спортсмени, уболівальники і єврейські організації Італії засудили поведінку футболіста. Втім, у 2006 році він ніс факел олімпійського вогню. Його партнером у цьому мав бути Франческо Тотті, але той відмовився — саме через переконання Ді Каніо. Свій вчинок із салютом футболіст пояснював так: цей жест не має ніякого політичного значення, просто як колишній “ультрас” він віддавав салют, що у фанатів «Лаціо» означає «від товариша товаришам»... Тепер Ді Каніо мусить постійно виправдовуватися щодо своїх поглядів. Сьогодні для заспокоєння громадської думки Ді Каніо заявляє: «Я не фашист і не расист». Але зрікатися своїх переконань він, очевидно, наміру не має. На його правій руці витатуювано Dux, що означає «лідер». Він відкрито симпатизує Беніто Муссоліні, і у нього вдома дюжина книг про Дуче.

Утім, ДІ КАНІО в жодному інтерв’ю не виправдовує злочини фашизму і завжди чітко акцентує, що, на відмінну від Муссоліні, він не готовий поступитися своїми моральними принципами. А що вони у нього є, свідчить нагорода від ФІФА «Чесна гра», яку футболіст отримав у 2001 році за свій вчинок 16 грудня 2000 року. Тоді Ді Каніо виступав за «Вест Гем». У матчі проти «Евертона» в одному з епізодів воротар господарів Пол Джеррард зазнав травми. Ді Каніо побачив, що голкіпер «Евертона» лежить на газоні, і не став пробивати по порожніх воротах, а зловив м’яча після подачі і почав сигналізувати до судді.

Але італійцеві не завжди вдавалося приборкати свій спортивний запал. У сезоні 1997-1998 Ді Каніо виступав за «Шеффілд Венсдей». Тоді у матчі проти «Арсенала» футболіст вступив у суперечку Патріка Вієйра та Віна Йонка. У скупченні гравців Мартін Кіоун зачепив Паоло ліктем. Ді Каніо, довго не думаючи, відповів кулаком. За це суддя Пол Елкот показав футболістові червону картку, але італійця обурило це рішення, і він штовхнув рефері. Кадри із задкуванням Елкота і досі на почесному місці у рубриці «картинне падіння»...

У чому Ді Каніо точно приклад для інших, так це у самовідданості своїй справі. Колишній головний тренер «Вест Гема» Гарі Реднапп говорив, що молоді футболісти мають платити гроші, аби прийти і побачити, як Паоло працює на тренуваннях. Ді Каніо не любить програвати, а звинувачення у непрофесіоналізмі або неґречне висловлювання про своїх батьків вважає найбільшою образою. Як тренер італієць надзвичайно вимогливий. Якщо бачить, що футболіст не докладає максимум зусиль на полі, то після гри може по-справжньому притиснути до стінки. Так сталося із нападником «Свіндон Таун» Леоном Кларком.

Знаючи запальний характер та ідеологічні вподобання Ді Каніо, дехто з футболістів навіть намагається на цьому спекулювати. Наприклад, один футболіст із того ж таки «Свіндона» заявляв, що Ді Каніо не випускає його на поле через те, що він чорношкірий. Італієць же усміхається на це, кажучи, що справа просто в поганих ігрових кондиціях гравця. Приписати расизм італійцеві складно, адже у «Вест Гемі» його найкращими друзями були темношкірі Тревор Сінклер і Кріс Пауелл. Ді Каніо відмінний мотиватор і психолог. Ще б пак, адже він доктор соціології. Зі своїми підопічними Ді Каніо однаково жорсткий і справедливий. Запальний італієць нерідко мотивує гравців…копняками, вимагаючи викладатися на всі 100%. В перший свій сезон як тренер Ді Каніо поступився у семи матчах з восьми. Зате в наступному сезоні «Свіндон» видав переможну серію із 15 перемог поспіль і з першого місця вийшов у Лігу 1.

Ді Каніо виступає за те, щоб у англійських командах грали місцеві вихованці. Він критикує захисника «Манчестер Юнайтед» Фердінанда, тому що «цей Ріо більше сидить в Twitter, аніж грає у футбол». Ді Каніо може запропонувати керівництву клубу «Суіндон» заплатити свої 30 тисяч фунтів, щоб втримати провідних гравців команди. «Гроші ніколи не були пріоритетом для мене. Особливо, зважаючи на те, скільки я потратив їх тільки на адвокатів. Менше грошей — більше слави. Це мій погляд на футбол, як і на життя», — пояснює свій вчинок Ді Каніо. В минулому році він дозволив одній із найкращих в Європі спортивних клінік Villa Stuart в Римі безкоштовно використовувати своє зображення в рекламних цілях. За це медична установа безкоштовно лікує його підопічних. «У мене більше немає відповіді на питання, чи я фашист. Я не можу повторювати те саме кожні три тижні. Хочу говорити лише про футбол. Паоло Ді Каніо вже 45 років, і його життя говорить само за себе», — підсумовує тренер.