«Оскар» для Яни Шемякіної

Сніжного суботнього вечора київський Жовтневий палац за лічені хвилини перетворився на “квітник”. Під тиху музику з келихами вина, походжаючи коридорами, шелестіли яскравими сукнями українські чемпіонки. У темних костюмах у тонку смужку з обов’язковими краватками тінню за чарівними дамами йшли кавалери. У них було непросто з першого погляду розпізнати тих, хто поливав потом олімпійський ринг і борцівський килим чи падав непритомний у воду веслувального каналу...

Позолочений спортивний «Оскар» (статуетка давньогрецького атлета, що притримує на руці п’ять переплетених кілець) для усіх наших чемпіонів є вершиною їхнього визнання в Україні. Якби організатори вирішили зліпити свій «Оскар» за жіночим образом і подобою, далеко ходити у пошуках натурниці не було би потреби. Блакитна вечірня сукня Наталії Добринської не приховувала ідеальної лінії плечей і відтіняла легку засмагу. Грецький профіль і елегантна зачіска олімпійської чемпіонки Пекіна у легкоатлетичному багатоборстві переконували — досконалість вінничанки не має меж. Хоча на сцену церемонії «Герої спортивного року» Добринська виходила не одержувати нагороду, а оголошувати ім’я переможця у номінації «Найкраща команда року». «Звичайно, вболіваю за квартет легкоатлеток, які у Лондоні стали володарками «бронзи» в естафеті 4х100 м», — сказала Добринська. Проте, відкривши конверт, зачитала інші прізвища. Яна Дементьєва, Анастасія Коженкова, Наталія Довгодько та Катерина Тарасенко, які в олімпійському Лондоні тріумфували у перегонах четвірок парних з академічного веслування, — українська команда-мрія.

Усім широко і щиро усміхався Денис Беринчик. Срібний призер Ігор у боксі був претендентом на перемогу у номінації «За волю до перемоги». «Анітрішечки не хвилююся, на подібних заходах я вже не вперше. Лише хочу, щоб найкращим спортсменом країни визнали мого кумира — Василя Ломаченка, — зізнався Денис. — На Олімпіаді він вдруге стає найсильнішим. А цього не так просто досягти. Приєм-но, що і про мої успіхи не забули. Кожен бій у Лондоні давався мені нелегко. Травми і втома після складних поєдинків були проти мене. Але я терпів. І олімпійське «срібло» стало для мене хорошою нагородою». Та «Оскар» дістався не Беринчику. Олімпійський чемпіон з веслування на каное Юрій Чебан, який на Олімпіаді з легкістю обійшов опонентів, у Жовтневому палаці здобув таку ж упевнену перемогу. «Насправді хвилювався не менше, ніж на старті Олімпіади, — розповів Чебан. — Дякую за свої перемоги вболівальникам, тренеру і мамі, яка передала мені у спадок свій бойовий характер. Якби у всіх були такі мами, олімпійських чемпіонів у нашій країні були б не десятки, а тисячі».

Юна володарка струнких ніжок, а заодно і нагород юніорської першості світу з біатлону, Анастасія Меркушина перед виходом на головну сцену почувалася ніяково. Її мама, срібна призерка чемпіонату світу в біатлонній естафеті Ірина Меркушина, розкритикувала її обновку: сукня надто коротка, підбори високі. Погляд мами на сучасну моду присутні у залі чоловіки не розділяли... Разом з двома Юліями, Бригинець та Журавок, Настя перемогла у номінації «Олімпійська надія України». «Такі раути — трішки не моє, — усміхнулася Анастасія. — У лижному костюмі мені зручніше. Адже майже весь рік ми живемо високо в горах і тренуємося-тренуємося-тренуємося... Хоча бути об’єктом уваги такої аудиторії, відчувати себе красивою і отримати вишуканий букет квітів — це також доволі приємно. Раз на рік хочеться бути не лише спортсменкою, а й дівчиною».

«Разом з олімпійцями» перемогла чемпіонка світу з шахів серед жінок Ганна Ушеніна. Провідна шахістка планети виявилася небагатослівною: «Симпатична статуетка. Таку приємно отримати». І на цьому, подякувавши, пішла зі сцени. «Сильна духом» Наталія Прологаєва, яка на Паралімпійських іграх у Лондоні здобула три золоті медалі, подякувавши глядачам, звернулася до сильних світу цього: «Ми перемагали тому, що у нас є чудова база підготовки. Але тепер нам сказали, що коштів на її утримання вже немає. Не будьте байдужими. Допоможіть усім нам!».

На піднесенні «літав» коридорами Жовтневого палацу головний тренер “синьо-жовтої” збірної з боротьби Руслан Савлохов. Номінація «Сенсація року» його підопічного, срібного призера Лондона з вільної боротьби Валерія Андрійцева, і святкова атмосфера довкола надихали тренера. І не біда, що перемогу здобув інший — олімпійський чемпіон з важкої атлетики Олексій Торохтій. Боротьба, на думку Савлохова, залишиться в олімпійській сім’ї, а значить, головні перемоги наших борців ще попереду.

У номінації «Найкращий тренер року» конкуренцію двом непересічним львівським наставникам, головному тренеру збірної України з боксу Дмитру Сосновському і старшому тренеру української збірної з фехтування на шпагах Андрію Орликовському склав веслувальник-«академіст» Володимир Морозов. Саме 60-річний дніпропетровець, який привів на верхню сходинку п’єдесталу четвірку парну, одержав головний приз.

Після визнання Юрія Чебана найбільш вольовим спортсменом країни приз у номінації «Найкращий спортсмен року» повинен був дістатися комусь одному із давніх друзів-боксерів — Василеві Ломаченку чи Олександру Усику. «Кому з них я віддав би перемогу? — перепитав Дмитро Сосновський. — Кожен з них заслуговує називатися найкращим. Я завжди просив хлопців не заздрити успіхам друзів по команді». Усика найкращим в Україні визнала його армія- уболівальників: він переміг у номінації «Народний вибір». А Ломаченко став «Спортсменом року», поповнивши колекцію нагород статуеткою, а гаманець — 50 тисячами гривень. По нагороду Василь вийти не зміг: у цей час у Баку він виводив клуб «Українські отамани» у півфінал Всесвітньої серії WSB.

Нікого, мабуть, не здивувало, коли переможницею жіночих «змагань» оголосили олімпійську чемпіонку з фехтування Яну Шемякіну. Конкурентки у неї були серйозні — дворазова бронзова призерка Лондона з кульової стрільби Олена Костевич та дворазова срібна призерка з веслування на байдарках Інна Осипенко-Радомська. Після найважливішої спортивної перемоги у своєму житті львів’янка зібрала усі можливі призи та відзначення: стала “Людиною року” та “Найкращою спортсменкою року” (за версією газети «Спорт-Експрес в Україні»). І, попри все, зуміла залишитися для всіх «нашою Яною» — простою і відвертою, яку так легко можна любити.

Яна ШЕМЯКІНА: «В мене одна медаль — проте золота»

Уперше у такій церемонії я брала участь 2005-го. Тоді здобула першу значущу перемогу у своїй кар’єрі — стала чемпіонкою Європи. І на церемонії «Герої спортивного року» я проходила у номінації «Сенсація року». Однак не перемогла — приз у моїй номінації взяв чемпіон світу у стрибках у висоту Юрій Крімаренко... Чому в номінації «Людина року» голосували за мене? Мабуть, свої голоси за мене віддали джентльмени, адже моїми суперниками були чоловіки — Юрій Чебан і Олексій Торохтій. І мене, дівчину, люб’язно пропустили попереду... Журналісти голосували за мене тому, що я принесла Україні першу золоту нагороду. І сьогодні серед дівчат, кожна з яких гідна називатися найкращою спортсменкою країни, обрали мене тому, мабуть, що в мене хоч і одна медаль Ігор, проте — золота. А «золото» завжди залишається «золотом».