В Італії його кликали «Назарйо!», «Шева!»…

У ці післяріздвяні дні у Миколаївському районі відбувається кілька аматорських турнірів з міні-футболу — як у залі, так і на засніженому полі. Один з найпомітніших у цих змаганнях — півзахисник Назар Демко зі села Черниці. Виділяє його філігранна техніка, сильні і точні удари, добре бачення поля і взаємодія з партнерами, уміння, як кажуть футболісти, «в’язати гру». Колишній арбітр Степан Кардаш підказав нам: «Так він вже і в Італії встиг пограти!..».

Хлопцем пригадую Назара за виступами у миколаївському «Цементнику». Прудкий був, як вивірка, «двомоторний»! Голи забивав цілими міхами. Багато глядачів приходили саме заради того, щоби подивитися на його гру. Думалося, що попереду у Назара велике футбольне майбутнє. Але спортивні «специ» його чомусь не помітили, з периферії не витягнули…

Після навчання в інфізі він не знайшов вдома роботи за спеціальністю, тож вимушений був заробляти на кусок хліба на чужині. Чотири роки пропрацював на будовах в Італії, неподалік міста Пескара — в’язав арматуру, заливав фундаменти бетоном, мурував. І водночас марив футболом. Якось у неділю прийшов на місце, куди сходяться на вихідні всі наші заробітчани. Розговорилися із земляками, виявилося, що чимало з них люблять м’яч. З тих пір і почали двічі на тиждень ганяти «кальчетто» (міні-футбол, де у кожній команді виступають по п’ятеро гравців). На талановитого українця звернули увагу тренери місцевої команди «Екогаз», яка грала в аматорській лізі «уїсп», запросили Назара до себе. «Легіонерами» стали ще Василь із Хуста, Олег з Тернополя, Святослав із Золочева. За допомогою українців команда із аутсайдерів вийшла у лідери. Про них не раз писали схвальні відгуки на клубному сайті. Після перших же ігор італійці казали Назарові: «Що ти тут у нас робиш? Тобі треба серед професіоналів виступати!».

Але в українця на той час не було «пермессо», тож про жодне футбольне працевлаштування не було мови (а коли отримав дозвільні документи, «полетів» меніск). Хотіли Назара бачити у себе наставники клубу італійської Серії «Д». Після успішного перегляду один з тамтешніх гравців (виходець з Нігерії), похвалив його і сказав: «А я в Україні маю друга. Агахова!».

Три роки Назар Демко виступав в італійському любительському футболі. Матчі відбувалися щопонеділка, о 21 годині (бо у суботу-неділю вся увага італійців прикута до Серії «А»). Грали на синтетичних полях. Незважаючи на те, що ліга — аматорська, на кожному стадіоні є освітлення. Грошей за свій футбол Назар не отримував. Грав на голому ентузіазмі, задля задоволення. Щоправда, після матчів власник клубу кликав команду у ресторан на піцу, шашлики, дарував спортивні костюми.

— Якось нашу команду запросили на турнір, який відбувався високо у горах, там, де тренується молодіжна збірна Італії, де свого часу тренувалися Баджо, Гатузо, Мальдіні, — пригадує Назар. — Попереджають: кожен тайм триватиме по 20 хвилин. Запитую: чому так мало? Лише потім зрозумів — через брак кисню ми ледь ноги після гри волочили. Змучилися так, ніби три години ганяли… Серед 12 команд посіли тоді друге місце. Могли стати й першими — у фіналі, програючи 0:1, я проходжу по флангу, у штрафному майданчику мене грубо ззаду «косять». 11-метровий штрафний удар! Але штатний пенальтист гола не забив…

На перших порах у команді «Екогаз» Назар Демко отримав кличку «Назарйо». А коли італійські партнери побачили висококласний футбол у його виконанні, то стали кликати «Шева!».

Принагідно цікавимося у Назара, як на Апеннінському півострові сприймають нашу імениту зірку:

— В Італії Андрія Шевченка дуже цінують. Щоправда, після переходу в «Челсі» симпатії до нього трохи остигли. Італійці були незадоволені тим, що Андрій надто часто слухається дружину. Казали мені: «Коли жінка командує футболістом, то він уже не гравець…».

Нині Назар Демко в Україні. Дуже хотів би працювати за фахом — учителем фізкультури, навчати дітлахів того, що вміє сам. Не одного таланта виховав би. Педагогічний дар у нього є (це видно навіть по тому, як управляє діями команди на футбольному полі). На жаль, улюбленої роботи не знаходиться. Тому змушений братися за ту, яка є під руками — працює на… птахофабриці.