Велика Британія відмовилася від участі в «Раді миру» Трампа через путіна

Аргументи Лондона

Виступаючи на Всесвітньому економічному форумі 22 січня 2026 року, Іветт Купер чітко окреслила позицію британського уряду:

• Питання довіри до путіна: «Ми занепокоєні участю президента путіна в розмовах про мир, коли досі не бачимо жодних ознак того, що він готовий до реального миру в Україні», — наголосила Купер. Вона додала, що путін не демонструє волі до виконання угод, і зараз на нього потрібно тиснути, а не запрошувати до нових міжнародних структур.

• Загроза міжнародному праву: міністерка схарактеризувала Раду не просто як майданчик для переговорів, а як «юридичний договір», який виходить далеко за межі врегулювання в Газі та зачіпає набагато ширші геополітичні питання.

• Альтернатива ООН: у британському уряді вбачають у «Раді миру» спробу Білого дому замінити ключові функції ООН, що є неприйнятним для традиційної дипломатії Британії.

Позиція щодо плану Трампа

Попри відмову підписувати статут, Лондон намагається зберегти конструктивні відносини з Вашингтоном:

• Велика Британія загалом підтримує «план Трампа з 20 пунктів» щодо припинення війни в Секторі Гази.

• Проте участь у Раді, де путін може отримати статус «миротворця», вважається репутаційним ризиком.

Реакція інших країн Європи

Британія не єдина у своєму скепсисі. Станом на сьогодні ситуація виглядає так:

• Франція: президент Макрон відхилив запрошення, за що Трамп уже пригрозив запровадженням мит на французькі вина.

• Норвегія: також офіційно відмовилася, заявивши, що ідея Ради суперечить принципам ООН.

• Канада: висловила зацікавленість, але категорично відмовилася платити членський внесок у 1 мільярд доларів.

• Україна: наразі перебуває у статусі «обдумування». Президент Зеленський прибув до Давосу для прямих консультацій з американським колегою.

Гренландська криза та прагматизм

Цікаво, що на тлі цієї напруги прем'єр-міністр Британії Кір Стармер привітав «розворот» Трампа у питанні Гренландії. Трамп відмовився від погроз запровадити мита проти країн НАТО, які не підтримали його ідею купівлі острова. Стармер назвав це перемогою «британського прагматизму».