Спогади про тараню

Зі свого «дитинства» до­бре пам‘ятає обладнаний зі системного блоку старо­го комп‘ютера ящик, в яко­му господар сушив тараньку. Тож тепер посеред золотої осені любить вмоститися у цей «агрегат» і грітися на ску­пому сонечку.

Скільки часу минуло, а за­пах тарані досі із цієї сушарки не вивітрився. Навіює при­ємні спогади. Одного разу Рудик встромив лапку у мос­кітну сітку й кігтиками підче­пив засушеного карасика. На жаль, рибка виявилася со­лонуватою. Але ж, як кажуть люди, важливим є не стіль­ки результат, як сам процес! Для Рудика — процес першо­го полювання.