На Львівщині люди не давали знести радянський пам’ятник колгоспниці, бо вона схожа на Юлію Тимошенко (ВІДЕО)

Місцеві вважають, що він зовсім не радянський, а навпаки. Пам`ятник нагадував їм сучасну політикиню Юлію Тимошенко.

На місце конфлікту викликали поліцію. Монумент таки демонтували. Також у селі знесли дві скульптури піонерів біля школи.

«Важка громада Вʼязової, в якій ціла купа памʼятників радянської доби. Громада, в якій чоловіки, які тут лишилися, захищають не Україну, а … колгоспницю. Довелося викликати поліцію», — написав депутат Львівської облради, член ініціативної групи ЛОВА з декомунізації Захар Миляник.

Як цитує секретаря робочої групи при Львівській обласній державній адміністрації з питань декомунізації Анну Герич ZAXID.NET, цей пам’ятник встановили в селі приблизно тоді, коли там з’явився колгосп. Це типова скульптура в стилістиці соцреалізму: жінка, колгоспниця, яка несе на рушнику хліб. Через косу довкола голови місцеві люблячи називали її «Юлею».

"Керівництво громади ухвалило рішення про демонтаж радянських пам’ятників. Та напередодні місцеві скерували священника у міськраду, щоб домовився про те, щоб скульптуру колгоспниці лишили. Вони мають якесь застереження щодо демонтажу, вони її люблять, підфарбували очі, називають її Юлею. Про піонерів біля школи ми дізналися лише, коли приїхали на демонтаж цієї колгоспниці. Їх не подавали до інвентарного списку", ­- пояснила Анна Герич.

15 червня обласна група з декомунізації приїхала у В’язову, опісля під'їхав маніпулятор. Тоді з села вийшли кілька нетверезих агресивних чоловіків, які почали перешкоджати роботі, обзивати учасників процесу.

«Дівчата, шо сі робе? Захвачують землі!», ­- схлипує вусатий чоловік. Його молодший односельчанин, віком на вигляд до 40 років, який назвався Богданом, взяв ініціативу «спротиву» в свої руки і найагресивніше «аргументував» журналістам, депутатам та представникам комісії: «Моя баба теж була в Сибіру, але коли повернулася сюди в 17 років, вона ніколи не була проти того пам’ятника. І працювала все життя в колгоспі. Мені москалі пох*й! І ви мені так само разом з ними пох*й. Бо ви долбо*об», — кричав у камеру секретаря робочої групи з питань декомунізації Анни Герич агресивний в’язовець Богдан.

Захисники пам’ятника, апелюючи до обласної влади, закликали її зробити дорогу в селі замість витрачених коштів на демонтаж. Вони наполягали, що пам’ятник не має радянської символіки. Цю колгоспницю, як і багато інших в Україні, раніше вже встигли прикрасити вишиваним узором.

«Тут нема нічого незаконного проти української національності. Файно стали, відреставрували своїми силами два роки тому. І ше би цього року хотіли її відновити. Гарно зробили. Ми її перейменували на Лесю Українку», — сказали чоловіки.

Найактивніший в’язовець Богдан продовжував:

«Мене рішення обласної ради не цікавить. За чий рахунок будуть там шось ставити? Нам треба конкретний припис, що на цьому місці влада має побудувати щось інше. Закінчиться війна, ми запитаємо хлопців, які повернуться з фронту, чи можна цей пам’ятник зносити чи можна не зносити. Якщо треба буде, я їм сам поможу за власний рахунок», — наголосив пан Богдан.

Та радянський монумент таки демонтували, хоч і довелося викликати поліцейських для врегулювання конфлікту. Коли пам’ятник падав, згадує Анна Герич, скульптура розбилася, а один з місцевих мало не розплакався: «Ви їй лице розбили, вона ж на Юлю схожа».