Війна, яка пройшла крізь шкіру

Це сповідь-розповідь жінки — переселенки з Донецької області, яка разом з трьома прийомними дітьми покинула окуповану рашистами територію і переїхала в безпечне місце, але… Від війни нікуди не втечеш, бо є засоби масової інформації, є соціальні мережі, є телевізор, врешті решт, звідки 24/7 розповідають і показують жахіття, які несуть з собою загарбники.

Від пережитого особисто і від того, що доводиться переживати жінці, яка постійно отримує інформацію про події в Україні, в неї з’являються на тілі дивні зелено-коричневі синці. Лікар поставив діагноз — ШКХ: шкіра кольору хакі. І єдиний спосіб вилікувати цю дивну хворобу — абсолютний спокій, пити заспокійливі відвари, не дивитися новини… Жінка намагалася ізолювати себе від зовнішнього світу. Звісно, можна видалити всіх дражливих користувачів у Фейсбуці і не вмикати телевізор, але от як примусити себе не думати і не згадувати?

Про те, як виникла ідея вистави «Крізь шкіру», і про роботу над нею розповідає актриса Галина Риба:

«Коли в березні я з дітьми переїхала на тимчасове проживання під Варшаву в Польщі, то водила доньку на балет у приміщення, в якому є три театри. Мене як актрису зацікавило театральне життя Варшави. Перше, що я побачила в одному з тих трьох театрів — анонс читань української драматургині Наталії Блок. Мене дуже вразила читка її п'єси «Крізь шкіру». В мене виникла ідея, щоб цю виставу поставив польський режисер, але з українською акторкою, щоб була така творча співпраця, бо дуже вражає допомога і підтримка поляків Україні. Я написала проєкт і почала розсилати його в різні театри, виставила пост на Фейсбуці і за кілька місяців відгукнулася польська акторка, яка займається продюсуванням. Вона порадила мені режисерку Агату Дичко. Мені було важливо, щоб людина була дотична до нашої ситуації, до війни в Україні… Коли Агата розказала, що в них вдома живуть переселенці з Харкова, я зрозуміла, що це саме та людина, яка дуже все розуміє. Потім вона розповіла, що прабабця її зі Львова… Робота над виставою почалася в середині липня — було три репетиції, ми прочитали текст, 19 серпня ми зустрілися знову, а вже 31 серпня відбулася прем'єра в Кракові на фестивалі «Схід-Захід». Над художнім оформленням працювала Оксана Радкевич, яка зараз перебуває в Австрії. Це кардинально новий досвід роботи над виставою для мене.

Був один болісний момент для мене під час тієї польської прем'єри. В залі були і поляки, й українці, були і так звані «російськомовні українці», хоча я вважаю, що це поняття абсурдне. В епізоді, де я взаємодію із залом і питаю: «Чим лікувати шкіру кольору хакі?», одна жіночка мені відповіла: «Елєктрічєством!». Я подумала: «Боже, який далі текст, бо ж в мене зараз зовсім інші емоції в середині!?». Я тримала себе в рамках свого персонажа, але чітко їй відповіла: «Ні, треба пити трави, що чистять кров!».

У планах театру «ОКО» показувати цю виставу наразі в Польщі, а виручені кошти передавати на потреби ЗСУ.