Велосипедом проїхав з Волині до Парижа!

Здається, неймовірне вдалося здійснити жителю волинського містечка Камінь-Каширський. Богдан Ліпич з дому відправився до Парижа. Та не автобусом, літаком чи автомобілем, а… велосипедом! 2 тисячі кілометрів він подолав за місяць.

Хлопець зізнається: коли стартував 11 липня, багато хто, навіть з друзів, думав, що він жартує. Відмовляли і батьки. Аргументи наводили найрізноманітніші, навіть для юнака смішні.

«Мені казали: не їдь, бо не буде, що їсти, де спати, можеш заблукати, розрядиться телефон, хтось зловить і наб’є… Просили їхати не великом, а потягом. Але я нікого не слухав», — зізнається.
Перед очима Богдан чітко бачив мрію. І маршрут: Камінь-Каширський-Варшава-Берлін-Амстердам-Брюссель-Париж. З собою взяв лише найнеобхідніше, зокрема, кілька футболок, шорти, набір інструментів, маленький насос, килимок та намет, і вирушив у дорогу. За кордон виїжджав через Устилуг.

«На нашому боці „стражі“ перетрясли всі мої речі. Навіть блокнот розкривали. Думали, везу якісь старовинні цінності, контрабанду. До ліків приглядалися, чи не наркотики. А от поляки перевіряли лише документи», — розповідає мандрівник.
Дорогою йому довелося пережити і спеку, і холод, і дощ. Ночував у наметі, харчувався невибагливо — магазинними «перекусами» та гарячою їжею, приготованою у казанку. Допомагали подорожньому й люди. З ними, зізнається, спілкувався з допомогою Гугл-перекладача. І все, що бачив, з ким зустрічався, викладав на своїй сторінці у соціальній мережі.

— А грошей багато витратив, якщо не секрет? — цікавлюся.

— Та чого секрет? Мав десь 300 доларів. І майже у них вклався. Причому, половину грошей витратив на ремонт велосипеда, бо зламався за якихось 150 кілометрів до Парижа. Полетів цеп, мусив його міняти. А ще вийшов з ладу телефон — треба було купувати інший, — каже.

Мандрівник розповідає, як у Брюсселі потрапив у лікарню до душевнохворих. У нього на світанку розрядився телефон, а мав зустріч з румунами, які напередодні пообіцяли дати павербанк. Адресу, куди заїхати за ним, на папірець не записав, а телефон до ранку не «дожив». Отак, мандруючи порожніми вулицями Брюсселя, хлопець шукав, де б підзарядити свій гаджет. І побачив одну відчинену установу, біля якої ходили дивні люди, наче обкурені.

— Я на мигах пояснив одному, що мені потрібно. Мене запросили всередину, заварили кави. Коли телефон підзарядився, я включив гугл-перекладач і запитав, хто мені допоміг. Виявилося, це був заклад для психічно хворих, їдяльня, — згадує.

Звісно, найбільші враження у хлопця залишилися від величі Ейфелової вежі. Та незабутньою буде і Голландія.

— Нідерланди — справжній рай для велосипедистів! Мене здивувало, що від самісінького німецького кордону до Амстердаму я проїхав по велодоріжці. Такого поки більше ніде не бачив, — розповідає Богдан Ліпич.

І додає:
— Така мандрівка дозволила випробувати свої сили, це був виклик самому собі. Бо кожен може більше, ніж думає.
Шкодує лише про одне — що не витримав навантаження рідний велосипед. Зізнається, що мусив у батьків позичити гроші й повертатися додому автобусами. Зараз ровер у ремонті.

Подорож хлопцеві на стільки сподобалася, що він задумав уже нову! Каже, наступного разу готовий взяти з собою у веломандрівку таких же ентузіастів, як сам.