Подвиг великого садівника

У минулу п’ятницю ірпінська громада, представники Крайової ради українців Криму, Наукового товариства імені Шевченка, Національної академії аграрних наук, рідні і сподвижники в ірпінському храмі Різдва Пресвятої Богородиці, навкруги якої за життя покійний посадив яблуневий сад, провели в останню земну путь видатного теоретика і практика садівництва, українського історика аграрної науки, академіка Української академії екологічних наук (з 1999 р.), доктора філософії в галузі біології (1998 р.), дійсного члена НТШ, члена Національної спілки письменників України, основоположника історичного і біологічного симиренкознавства, голову Всекримського товариства вчених, заслуженого діяча науки і техніки АРК, голову Кримського осередку Наукового товариства ім. Шевченка Петра Васильовича Вольвача. Чин відспівування покійного провів священник УГКЦ отець Мирослав. 

Ми знайомі з Петром Васильовичем з 90-х років, коли він в Криму гаряче відстоював права української громади, вникав в роботу першої україномовної  газети «Кримська світлиця», брав участь у становленні «Просвіти», готував перевидання фундаментального «Кримського промислового плодівництва», видавав збірники публіцистики. Мені часто випадало бути першим читачем, а то й рецензентом його робіт.

Петро Васильович Вольвач народився 15 грудня 1938 року, у с. Вольвачівка (нині Новопрокопівка) Токмацького району Запорізької області. В 1956 році закінчив 10 класів Новопрокопівської середньої школи.  В 1956—1957 рр. навчався у Запорізькому ремісничому училищі механізації сільського господарства, який закінчив з відзнакою, отримавши спеціальність механізатора широкого профілю. Після закінчення училища до серпня 1958 працював трактористом та комбайнером у рідному селі. У серпні 1958 року поступив до Кримського сільськогосподарського інституту на факультет плодівництва та виноградарства, у березні 1963 року здобув фах вченого-агронома. Саме на студентські роки припадає початок його роботи над спадком визначної родини Симиренків.

Після закінчення інституту був рекомендований на наукову роботу і направлений до Кримської помологічної станції ВІР, у якій працював до вступу в аспірантуру Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва імені академіка Миколи Вавилова (м. Ленінград). Наприкінці 1968 року успішно захистив дисертацію з імунітету плодових культур.

Після аспірантури працював на посаді старшого наукового співробітника та заступника директора з наукової роботи Кримської помологічної станції, в якій вперше у колишньому Радянському Союзі здійснив імунологічну оцінку генофонду плодових культур до інфекційних захворювань, виділивши низку цінних сортів-донорів природної стійкості. Його наукові відкриття нині широко використовують селекціонери у багатьох країнах світу. У 1972 році  працював начальником відділу плодівництва та розсадництва Головплодвинпрому України.

Через знайомство з тогочасним опозиційним до радянського режиму молодіжним середовищем та участь у громадських акціях потрапив у поле зору КГБ, проходив по агентурній справі «Блок». Був звільнений з роботи і висланий до Мелітополя. До 1977 року працював старшим науковим співробітником Мелітопольського інституту зрошуваного садівництва.

У 1978 році повернувся до Криму. Працював у різних науково-дослідних установах Криму. У Кримському відділі українського інституту гідротехніки та меліорації упродовж 1978—1983 років брав участь у створенні першого в країні промислового саду на краплинному зрощенні, обіймав посади начальника обласної станції захисту рослин, заступника голови обласного об'єднання «Сільгоспхімія». Від 1984 року — старший науковий співробітник Сімферопольського державного університету, виконував дослідження в Узбекистані, читав курс фізіології рослин на біологічному факультеті університету. У 1988 році на конкурсній основі обраний завідувачем Кримського відділу Центрального інституту агрохімічного обслуговування сільського господарства (м. москва).

Із здобуттям незалежності України Петро Вольвач ініціював створення Південного наукового центру агроекології Міністерства сільського господарства України, де вивчав вплив зрошення кримських земель на радіаційне забруднення довкілля та сільськогосподарської продукції. За ці дослідження обраний академіком Української академії екологічних наук. Посаду директора Центру обіймав до виходу на пенсію за віком у 2001 році.

Саме в Криму вповні проявились наукові і організаторські здібності вченого. Він розробив і почав впроваджувати у життя дві наукові програми з садівництва: «Відродження місцевих стародавніх сортів плодових культур Криму» та «Відродження і розвиток у Криму чаїрного садівництва». Вони стали переможцями Всеукраїнського конкурсу МОН України.

Провідною темою досліджень Петра Вольвача ще з студентських років стало вивчення та повернення світові навмисне замовчуваної історичної і наукової спадщини видатної української родини Симиренків. Значною мірою посприяв поверненню і в українську історію, і в садівничу науку видатних її представників, всесвітньо відомих українських учених-садівників та помологів — Левка Симиренка та його сина професора Володимира Симиренка.

Ще в 1984 році в московському видавництві «Колос» Петро Вальвач видав монографію «Л. П. Симиренко». Вже в Криму, у видавництві «Таврія» вийшли 3 томи його системного твору «Л. П. Симиренко — фундатор українського промислового садівництва» і монографія «Л. П. Симиренко і Крим» та «Витоки промислового садівництва» (2012 рік).  

Петро Вольвач ініціював створення на батьківщині Симиренків, на Черкащині, меморіального музею «Родини Симиренків» та прийняття спеціальної Постанови ВР України про вшанування пам'яті видатних українських учених-садівників. За ініціативою Петра Вольвача та Миколи Ковальчука здійснено відродження Симиренківської Свято-Троїцької церкви та родинного цвинтаря навколо неї. Цю церкву у 1859 році відвідував Тарас Шевченко.

Петро Вольвач — упорядник, автор, видавець та науковий редактор праць Л. П. Симиренка: «Місцеві стародавні сорти плодових культур Криму». Видавництво «Таврія», Сімферополь, «Кримське промислове плодівництво», т. 1. і т. 2,  видавництво «Таврія-плюс», Сімферополь, 2001-2005. Титанічний труд Петра Вольвача дозволив йому завершити видання ще двох монографій про представників родини Симиренків – «Великий Хорс», видавництво «Вертикаль» (2025) про засновника родоводу Василя Симиренка, і «Сади і голгофа Володимира Симиренка», видавництво «Таля», 2026 рік. За вагомий внесок у відродження Симиренківської спадщини Петра Вольвача обрано почесним садівником Інституту помології ім. Л. П. Симиренка, вшановано Почесною грамотою та орденом «За заслуги перед Черкащиною», державним орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2006). У 2012 році НАН України нагородила Петра Вольвача премією ім. Л. П. Симиренка. За відродження симиренківської церкви та родинного цвинтаря патріархом Філаретом нагороджений медаллю св. Юрія Переможця УПЦ Київського патріархату.

Крім монографій з біології на кшталт «Борошниста роса яблуні» (видавництво «Колос», Москва, 1986) та «Захист рослин в садах, виноградниках та городах» (видавництво «Таврія», Сімферополь, 1989), Петро Вольвач проявив себе як талановитий публіцист. Його перу належать збірники есеїв «Крим: шлях до України» (видавництво «Таврія», 2006), «Провісник» (2008), «Українська провесінь Криму» (2008), «Наш Крим» (Видавництво КІС, 2016), поетична збірка «Рубікон» (Сімферополь, 1999) та збірка віршів для дітей «Лісові друзі» (2003).

Петро Вольвач відзначався активною громадською діяльністю. В 2001—2006 роках він працював провідним науковим співробітником Всеукраїнського інформаційно-культурного центру у Сімферополі. Вивчав роль України та українського етносу у відродженні та розбудові Криму, підготував монографію «Українці Криму». Був співініціатором проведення двох Всекримських конгресів українців. У 1989 році балотувався кандидатом в депутати Верховної ради УРСР. Від громадських організацій Криму, Народного руху України та «Нашої України» кілька разів висувався кандидатом у депутати Верховної Ради України та Верховної Ради АР Крим.

Справжньою пристрастю Петра Вольвача була участь у роботі громадських організацій в Криму. Він – один з організаторів Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Всеукраїнського товариства учених «Крим з Україною», двох Конгресів українців Криму, першої на теренах півострова української газети «Кримська світлиця», української гімназії у м. Сімферополі, Собору рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ Київського патріархату у Сімферополі. Він був делегатом і учасником шести Всесвітніх форумів українців. Упродовж 15 років очолював Кримську філію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

Петро Васильович Вольвач для України завжди буде взірцем палкого патріота, глибокого вченого-дослідника і послідовного борця за український і кримськотатарський Крим і права українців і кримських татар на своїй землі.