Мури Бережанського замку, зранені часом, і через 5 століть зберігають ауру величі, героїзму й таємниць

34 роки тому, 7 вересня, вийшов перший номер газети «Високий Замок». За ці 34 роки наше видання розвивалося і розросталося тиражами. А цьогоріч ми святкуємо ювілей. Ні, я не помилилася: справді, ювілей, бо 34 роки у страшний ковідний, а тепер ще й час війни, «Високий Замок» не просто вижив, а залишився єдиним паперовим виданням у регіоні. Та ще й з «дочірніми» газетами і журналами. Тож кожен рік можна вважати ювілейним! За ці 34 роки наш колектив, як справедливо каже головна редакторка Наталія Балюк, це не просто колектив у класичному розумінні, а газетна родина. То ж ми нашою газетною родиною вирішили відзначити черговий ювілей «Високого Замку» мандрівкою. І першою зупинкою подорожі стало розкішне тернопільське місто Бережани, яке дало нашому виданню журналіста Івана Фаріона.

За 500 років ворог жодного разу Бережанський замок не захопив

У самому серці мальовничого подільського міста Бережани височіє мовчазний свідок буремних століть — Бережанський замок. Побудований ще у XVI столітті могутнім родом Синявських, він і сьогодні зберігає ауру величі, героїзму й таємниць. Нас зустріла головний зберігач фондів державного заповідника «Бережанський замок» Ірина Дубницька. Ми вирушили на екскурсію цим історичним об'єктом, аби на власні очі побачити, що залишилось від фортеці, яку колись вважали однією з найміцніших у Східній Європі.

Перше, що впадає у вічі — оборонні мури, які, хоч і зранені часом, досі викликають захоплення. Через дерев’яний міст, що веде до вхідної брами, ми переступаємо межу між сучасністю та історією.

Замок стоїть на острові, оточений рукотворним ставом, що колись служив додатковим захистом. Точніше, двома рукавами річки Золота Липа. За словами пані Ірини, саме завдяки своєму стратегічному розташуванню фортеця витримувала численні напади татар та турків. І за всю історію існування, а це майже 500 років, жодного разу вороги не змогли захопити Бережанський замок.

На величезному подвір'ї музейні працівники встановили «куточок туриста». Ми розсілися на столом, накритим вишитим обрусом і частувалися родзинкою гастрономічних Бережан — «Бережанським бубликом». Запивали цей смаколик кавою і вином.

Реставраційні і відновлювальні роботи тут тривають щодня. Але не так швидко можна привести до ладу те, що роками фактично свідомо знищувалося. У ХІХ столітті замок Синявських почав занепадати, а найбільших руйнувань зазнав під час двох світових воєн. За совєтів замок-фортеця, яку не міг взяти ворог за 500 літ, став нікому не потрібним і перетворився на звалище. Усе почало змінюватися 2002 року, коли замок Синявських увійшов до складу Державного історико-архітектурного заповідника у місті Бережани. Тоді почалися реставраційні роботи…

Проте навіть у руїнах видно, наскільки досконалою була ця споруда: високі бастіони, підземні ходи, кам’яні портали з гербами родів Синявських, Чарторийських, Любомирських.

Особливе враження справляє замкова каплиця — один із небагатьох елементів, що зберігся порівняно добре. Саме тут поховані представники роду Синявських.

Біла Пані і таємні ходи, що ведуть до скарбів

Ну, і який старовинний замок без легенд? Звісно, однією з найвідоміших є легенда про Білу Пані — дух жінки, який іноді з’являється в коридорах замку в білому вбранні. Начебто, це дух доньки одного з магнатів Синявських. Дівчину кохав молодий шляхтич, але батько заборонив їм бути разом і видав її заміж за старшого — свого ровесника, але багатшого сусіда. Серце дівчини не витримало, і вона звела рахунки з життям. Її душа, кажуть, не може знайти спокою й досі блукає замком у пошуках втраченого кохання.

За словами пані Ірини, під замком існує розгалужена система підземних ходів, які тягнуться далеко за межі фортеці — аж до храмів, міської ратуші… Один із тунелів, начебто, веде до таємної скарбниці, де магнати Синявські сховали золото, коштовності й артефакти. Проте на вхід до цих підземель нібито накладено прокляття: кожен, хто туди зайде з жадібністю в серці, або зникне, або зійде з розуму.

«Двовзори» Олега Шупляка — живописні роботи-ілюзії

В одному з відреставрованих залів замку — музейна експозиція, що налічує сотні фрагментів, серед яких частини карнизів будівель та віконних обрамлень. Але попереду на нас чекала ще одна неймовірна екскурсія у замку — виставка творів заслуженого художника України Олега Шупляка, у творчій біографії якого понад 30 персональних виставок в Україні, Португалії, Іспанії, США, Канаді та інших країнах світу.

Олег Шупляк — талановитий художник із глибоким архітектурним мисленням, який створює мистецтво-ілюзію, що провокує глядача до повторного погляду. Його виставка у Бережанському замку — це не просто демонстрація живопису, а цілісний артпроєкт із ілюзійними полотнами, монетами, скульптурами й відео. Забігаючи наперед, скажу: ми не сподівалися справжнього свята візуальної загадковості й української символіки. Це не просто виставка мистецьких робіт, а неймовірне поєднання духу давнини та сили мистецтва.

Про унікальний стиль митця, який об'єднав картини у виставку «Двовзори», знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Серія «Двовзори» — живописні роботи-ілюзії, де один сюжет на перший погляд ховає інший. Часто на полотні зображені пейзажі чи сцени, з яких при певному погляді виринає портрет історичної або культурної постаті.

Однією з перших ілюзійних робіт була «Кобзар» (або «Дух свободи») — портрет Тараса Шевченка, створений зі сцен і символів української культури: Дніпра, сокола, козака з бандурою. У його творчості також є цикли «Рідна земля», «Польоти над полями», де переплітаються етнографічні символи — вишиванка, писанка, калина, лелеки, вишня — з оптичними ілюзіями та глибинним українським духом.

Розповідати про ці неймовірні твори — марна справа. Словами цієї краси не передати. Треба все бачити на власні очі. Попри те, що на редакційну родину «високозамківців» чекали у селі Чесники (наступний пункт нашої екскурсійно-святкової програми), екскурсовод пані Надія не могла нас відпустити, поки ми не побачили ще одну виставку «Український космос» Олега Шупляка. Тут художник поєднує живопис, графіку і навіть власну колекцію монет. Вперше представлені також його скульптури, а в експозиції використано проєктор із відеоанімацією (арттерапевтичний елемент).

Бастіон пам’яті, що потребує захисту від байдужості

Бережанський замок нині — це не тільки пам’ятка архітектури, а й дзеркало ставлення суспільства до власної історії. Частина мурів обвалилася, інші потребують негайної реставрації. Волонтери та ентузіасти проводять толоки, однак без державної підтримки цього недостатньо. За благодійні кошти Благодійного фонду Івана Чайківського «Покрова» проводять опоряджувальні роботи і облаштування виставкових залів.

Попри занепад, Бережанський замок живе — у фотографіях туристів, у розповідях гідів, у серцях тих, хто хоч раз тут побував. І якщо колись він був форпостом проти ворога, то сьогодні замок — бастіон пам’яті, що потребує захисту вже від байдужості.

Відвідини цієї фортеці залишають не тільки захоплення і легкий смуток, а й надію на те, що колись її стіни знову побачать життя, вистави, фестивалі, і стануть гідною прикрасою не лише Бережан, а й всієї України.