Був успішним вчителем, чиновником — став таким же бджолярем…

Після завершення навчання у Бережанській школі-інтернаті Михайло успішно закінчив Тер­нопільський педінститут за спеціаль­ністю «вчитель фізичної культури». Брав участь у різних змаганнях (свого часу їздив виступати навіть у Маріу­поль), виконав норматив кандидата у майстри спорту з вільної боротьби. Працював учителем фізкультури у сільській Голгочанській школі, потім — у Підгаєцькій міській. А яким голосис­тим співаком і вправним танцюристом був!

Біля нього гуртувалася юнь. Через неабиякий організаторський хист педагога Омеляновичу до­ручили очолити відділ спорту районної держадмі­ністрації. Завдяки йому молодіжне життя на Під­гаєччині завирувало з неабиякою силою…

Ось уже кілька років Михайло Легкий на пенсії. Але у чотирьох стінах його не втримаєш. Мота­ється, як у молоді літа. Веде активну громадську діяльність, прислуговує у церкві дяком. Працює біля землі, підтримує мамину хату у селі Волощи­ні, доглядає там за собакою, котом, курми (для них щороку отримує дев’ять центнерів пшениці від оренди маминого паю).

Але головне його заняття у селі - бджільництво. Розвів пасіку із 27 бджолосімей. Торік надбав чо­тири 40-літрові бідони меду — вистачило і для своєї родини, й інших. Частиною цього нектару смакува­ли наші доблесні воїни. 17 бджолопакетів придба­ли у цього галичанина пасічники із Кривого Рогу — там із «божими комахами» були проблеми. За виручені кошти від реалізації бджолопродукції цей добрий господар придбав телевізор, холодиль­ник, пральну машину, зробив благоустрій довкола своєї домівки. Як дбаєш, так і маєш!

І ще один романтичний момент: власним ме­дом у стільниках Михайло пригощав недавно друзів-однокласників, з якими зустрівся через 50 років після закінчення школи…

Мед в Омеляновича світиться сонцем. Смач­ний, духмяний, бо є з чого бджолам його заготов­ляти. Довкола цвітуть соняшник, ріпак, гречка. Ще з одним пасічником висіває фацелію. Довкола Во­лощини повно лісів з їхніми дивенними квітами…

Але раз на раз не випадає - у бджільництві іс­нує чимало ризиків, урожай залежить від бага­тьох чинників. Ось цього року до затяжних літніх дощів погода була сприятливою. А потім усе змі­нилося: після спеки прийшло різке похолодання. Якось подивився ґазда до своїх бджіл і запережи­вав: деякі з них через різкі переміни погоди не те що не запасли меду — їх самих ще треба було під­годовувати. Може, вже тепер все налагодиться: біля школи ще цвітуть липи…

Прикидаючись незнайком, запитую у Михайла Омеляновича, чим корисна його бджолопродукція.

— Мед — природний продукт, організм засвоює його на 100%, — розповідає пасічник із Волощини. — Сам я за півгодини до їди вживаю натщесерце ложку меду зі склянкою теплої води. Це поліпшує перистальтику, дуже позитивно впливає на робо­ту печінки. Мед добре позначається і на дихальній системі.

От кажуть, що діабетикам солодке шкодить, продовжує наш співрозмовник. А я вважаю, що мед можна їм їсти. Прополіс також важливий — допомагає, коли зуб болить, рана якась турбує. Різні помічні настоянки роблять на прополісі. А із бджолиного воску для храмів виготовляють свіч­ки з їхніми духмяними пахощами.

Море задоволення отримуєш, коли тобі на життєвій дорозі зустрічаються такі люди, як Ми­хайло Легкий. За стилем життя дуже вже він нага­дує отих своїх подружок — працьовитих бджілок…