Як я гуляла на Погулянці…

На Погулянку я заходила з боку колишнього Львівського винзаводу «Укрвино». Підприємство уже давно занепало. У 1999−2003 роках винзавод частково розібрали, і досі він стоїть пусткою… А колись підприємство виробляло популярний вермут «Квіти Погулянки», бальзам «Старий Львів», вина «Великоднє», «Альмінська долина», «Високий замок» тощо. Нині ж час тут ніби зупинився. Ділянка, яка межує з Погулянкою, захаращена. Якось не по-господарськи все це виглядає…

Довкола колишнього винзаводу — паркан, обмальований графіті. Подейкують, свого часу на цю територію поклав око відомий львівський бізнесмен, який хотів звести тут ресторан і відпочинковий комплекс. Говорили також, що тут мають «вирости» багатоповерхівки. Це місце недалеко від центру, у парковій зоні, справді «козирне»… А ще, пригадую, у «нульових» чи то жартома, чи то серйозно, під час вуличних конфліктів і розбірок лякали: «Вивеземо зараз тебе на Погулянку».. Днями я була також і з другого боку Погулянки, яка межує з Ліцеєм імені Героїв Крут. У ліцеїстів були змагання, які проходили, зокрема, в парку. Ідеальне місце для тренувань майбутніх військових.

Чим лісопарк «Погулянка» цікавий? У деяких місцях нагадує наші Карпати. І повітря тут чисте-чисте… Я була ввечері, коли сідало сонце, — атмосфера тут романтична. У парку є такі місця, де змикаються гілки дерев, створюючи наче «тунель кохання». Про це мені розповів один із постійних відвідувачів парку.

Читаю на стенді біля входу: «Лісопарк „Погулянка“ — ботанічна пам’ятка природи. Під час сильного вітру рекомендуємо утриматися від прогулянок». Дізнаюся, що обслуговує парк ЛКП «Зелений Львів». Чула також від відвідувачів, що ввечері на території можна побачити… лисиць. Оглядаюся навколо. На узбіччі центральної алеї - штучні водойми, в яких плавають качки. Довкола ліс. Де-не-де ростуть квіти. Така собі ідилія…

У деяких місцях на Погулянці є пагорби, обладнані для велосипедистів. Тут мають де розігнатися, влаштовують на схилах такі собі гонки з перешкодами… А на деревах для відвідувачів намалювали стрілки, куди рухатися, щоб не заблукати. Трапляються на деревах також нашкрябані написи «Тут був Рома, Коля і Ігор. 2003 р.». А під цим «шедевром» ще один: «Козли!». Інших письмових знахідок цитувати не буду…

Під час прогулянки помітила табличку «Джерело» і поруч напис: «Вживати тільки після кип’ятіння». Саме джерело виглядає ну дуже неестетично! З-під землі стирчить пластикова труба, така, як у ванній кімнаті… А саме джерело обгороджене шкарадним парканчиком з дерев’яних палиць.

Закинутий винзавод не виходить у мене з голови. Прочитала публікацію за 2023 рік — про те, що майно колишнього заводу належить фірмі львівського експодатківця. Потім переходило від власника до власника… Міська рада свого часу, на замовлення власників майна винзаводу, оголосила міжнародний архітектурний конкурс — на найкраще впорядкування цієї території. Тут мали бути житло, дитсадок, спортивно-відпочинковий комплекс, готель та підземний паркінг. Але не сталося, як гадалося…

Я також читала, що це місце люблять досліджувати «диґери», бо на цих руїнах є винні погреби, вкопані у схил яру. В Інтернеті є фото за 2012 рік, на якому видно залізні бочки й цистерни. А ще «диґери» облюбували адміністративну будівлю винзаводу, де залишилися різні винні «артефакти»…

Телефоную до директора ДП «Личаків-парк» Ярослава Федорака (його контакти є на стенді). Чому ця територія у такому жахливому стані?
«Наскільки мені відомо, у різні роки винзавод хтось викуповував, перекуповував. Я не готовий надати вам інформацію, — каже директор ДП «Личаків-парк» Ярослав Федорак. — Чи будуть там будинки, не готовий сказати, бо це не наша компетенція. Винзавод не належить і не належав до території парку. Лише з парком межує. Торік було розроблено проєкт щодо облаштування джерела — на два мільйони гривень. Але фінансування немає. Війна.

Не на часі… Ми джерело облаштували своїми силами. Раніше там були резервуари для наповнення водою у разі надзвичайного стану. З технічних причин ми ці резервуари заклали. І облаштували джерело, щоб люди могли набирати воду. Там дуже хороша вода. На Погулянці є ще два джерела, але там води не набирають.

У парку ми облаштували лавки, смітники. На центральній алеї є освітлення. Маємо штучні озера. Ми їх на зиму спускаємо, щоб мороз їх не розтиснув. А весною, коли вже немає приморозків, знову запускаємо у них воду. Там живуть лише качки, для лебедів такі штучні озера не придатні".
Погулянка — гарне місце, щоб погуляти й трохи подумати про життя-буття… Ковтнути свіжого повітря.

Історична довідка

У XVII столітті власником цих земель був львівський бургомістр Ян Аттельмаєр, який 1641 року взяв в оренду міські лани. Тут розселив селян-орендарів і заснував пасіку. На початку XIX століття на цій території був маєток адвоката Франциска Венґлінського.

1821-го Погулянку придбав ресторатор Йоган Дістль і висадив тут парк. У середині XIX століття ці землі перейшли у власність Яна Кляйна, який заклав тут броварню. Тодішня Погулянка приваблювала містян відпочинком на природі з відвідуванням ресторанів, морозивом і пивом Кляйна, яке вважали найкращим у Львові.

На початку XX століття частина території була відведена під Ботанічний сад Львівського університету ім. І. Франка. Міський парк «Погулянка» створено 1940 року. Тоді почалися роботи з розчищення й упорядкування території паркового масиву, з’явилися водойми вздовж головної алеї. 1948 року на місці давньої броварні та ресторації Яна Кляйна було зведено завод «Укрвино». До сьогодні на одній із будівель заводу збереглася авторська робота Григорія Кічули і Ярослава Шеремета (1979) — мозаїчне панно з особливою технікою виконання, не схожу на інші львівські мозаїки.

Композиційною віссю лісопарку є центральна алея, вздовж якої облаштовано штучні ставки. Схилами навколишніх пагорбів прокладено прогулянкові маршрути, вписані у рельєф. У глибині парку розташовується колишній костел монастиря вірменських бенедиктинок, а нині церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ.

Парк створено на базі природного грабово-букового лісу (північно-східна межа поширення буку в Європі проходить через Погулянку). Саме у парку бере початок річка Полтва (потік Пасіка), яка мала на цій ділянці особливо чисту воду, за що її називали Срібним потоком.