Комуністи-атеїсти перейменували село: але люди весь час називали його Різдвяни!

Віднедавна на Львівщині замість Червонограда з’явилося місто Шептицький, яке названо на пошану колишнього предстоятеля УГКЦ, Митрополита Андрея. Але не погрішимо проти істини, коли скажемо, що чи не найбільше пишаються своїм топонімом жителі села Різдвяни, яке неподалік старовинної Теребовлі. На зимові свята всі вони почуваються іменинниками.

На Святвечір прийшли чужинці…

Крім величної назви цього села, яке лежить внизу між залісненими пагорбами на берегах річки Серет, про знакову для християн подію — народження Ісуса — нагадує пам’ятний хрест на честь 2000-ліття Різдва Христового, а також зображення восьмикутної Вифлеємської зірки на сільському гербі, що його розробив знаний український геральдист Андрій Гречило. І давня легенда, яку кореспонденту «Високого Замку» переповіла місцева краєзнавиця, колишня педагог Любов Бурда:

— Десь у другому столітті на цьому місці була суцільна річка. Поступово висихала, і на її берегах люди почали будуватися. Жили з лісу, ловили рибу. Одного року перед Святвечором селяни, як звикло, готували празникові страви: хто варив кутю, хто тер мак, діти робили прикраси з яблук. І в той момент на це поселення напали монголо-татари, які йшли походом на Рогатин. Раніше про наближення ворога сигналізували охоронці, які на крутих кам’яних схилах запалювали бочки зі смолою. Але того разу їхня пильність притупилася. Ніхто навіть гадки не мав, що на Святвечір може статися така біда! Багато місцевих жителів під час різанини загинуло, багатьох взяли у полон. З тієї неволі вдалося втекти молодятам Грицеві і Настусі. Вони повернулися на береги Серета, звели хатину. З часом людей тут додавалося. Своє село вони назвали Різдвяни — у пам’ять про криваву масакру, яка сталася на саме Різдво…

Наглядали за вчителями, чи ті не колядують…

Друге важке випробування випало цьому селу вже у другій половині ХХ століття, за радянської влади. Комуністам-атеїстам поперек горла були пам’ятні хрести, фігури край доріг — святині повалили і поскидали у річку. Особливо дратувала «біблійна» назва Різдвян, і у 1965-му, за наказом з москви, її скасували. Примусом дали іншу, яка, попри гарне звучання, ніякого зв’язку із цим краєм не мала. Так при в'їзді у село з’явився дорожній знак «Світанок». Але через 27 років, вже після проголошення Незалежності, місцеві жителі повернули історичну назву. Хоча ніколи не відрікалися від неї, завжди називали своє село так, як і понад 600 років тому — Різдвяни. У літописах вперше про це село згадують 1410 року.

— Попри сувору заборону, у часи срср у нашому селі ходили колядувати вертепи — і дорослий, і дитячий. Робили це по ночах. Окремо був жіночий вертеп, колядники їздили на конях, — згадує 78-річна Любов Михайлівна, яка колись викладала українську мову і літературу. — Міліція за колядниками тоді ганялася. Якось мій чоловік впустив вертеп до нашої хати. Я через це мала неприємність, бо працювала у школі, де насаджували атеїзм. Могла позбутися роботи. Комуністи постійно наглядали за вчителями, перевіряли їхні помешкання, чи там, бува, не відзначають релігійних свят. Я тоді жила разом з батьками, переселенцями з-під Перемишля, на стінах у нас висіли образИ. Щоб не мати клопотів, ледве вмовила рідних тимчасово, на час перевірки, зняти їх. На стіні залишився слід від ікон — і щоб його приховати, купила у Теребовлі і повісила картини з українськими мотивами. Пригадую, на одній з них було зображено парубка, який сидить на кладці й залицяється до дівчини, а вона проганяє його лозиною…

Через трудову міграцію і війну колядників у Різдвянах нині менше. Але виступи вертепів обов’язково будуть. Їх разом зі старшокласниками готує вчитель інформатики, педагог-організатор місцевої школи Микола Колодій. До свят у різдвяно-магічному стилі оформлено обидві місцеві церкви, капличку — серед інших про це безкоштовно подбали вихідці із села, які працюють в одній із дизайнерських фірм.

У розмові з нами староста Різдвян Любов Паславська зазначає:
— На свята у наше село звідусіль приїжджають до своїх найрідніших їхні діти. Привозять калачі, провідують хресних батьків. З року в рік місцеві жителі дотримуються традиції: перед тим, як сісти за різдвяний стіл, найперше обходять домашню худобу, птицю — своїх годувальників.

Першими годують домашніх тварин

Більше про різдвяні традиції цього знакового села ми розпитали іншу співрозмовницю.

— Коли у нас сідають за святковий стіл, то вносять дідух, сніп із колосків пшениці, — розповідає пані Люба, головна господиня у домі Бурди. — Колись на підлогу стелили солому, після святкувань діти в ній спали. Зараз того вже не практикують, бо у хатах пороблено євроремонти… Хто-хто, а ми у себе вдома обов’язково стелимо на стіл сіно, накриваємо його обрусом-скатертиною. Обов’язково по чотирьох ріжках стола кладемо зубчики часнику. І примовляємо: «Обтереби мене до голОго — я тебе охороню від злого». А ще обов’язково на столі має бути проскурка. Її пече у нас дружина священника…

Свічку за святвечірнім столом запалює найстарша людина у хаті. При цьому каже: «Дай, Боже, ті свята добре відпровадити і нових дочекатися!». Добрим словом згадують всіх відсутніх — тих, хто далеко від дому або вже на тамтому світі. У той вечір недоїджених страв не забирають зі столу. Старі люди кажуть, це робиться для того, щоб повечеряли і душі померлих.

Після вечері у нас заведено нести кутю домашнім тваринам — нехай і вони відчують свято. А є ще у нас така традиція: у солому під святковим столом ховають горіхи, цукерки, дрібні гроші - і діти до четвертого класу залазять туди і примовляють: «Кво-кво-кво на Різдво, на Різдвяні свята, щоби у вас були квочки і малі курчата!». Малий мій онук, шестикласник Арсеній чекає, не дочекається того моменту, я вже грошей наміняла…

Яка криза не була б у домашньому бюджеті на Святвечір, на столі у різдвянців має бути 12 страв. А готують їх і більше. Головна страва — кутя. З маком, горіхами, медом, родзинками. Обов’язково має бути кілька видів вареників: із капустою, картоплею (без сиру, але із цибулькою), із вишнями у власному соку. І хай там що — маленькі вареники-«вушка», які начиняють відвареними змеленими білими грибами або опеньками з цибулькою.

На стіл у Святвечір ставлять канапки з ікрою або шпротами, пісні голубці з гречаної каші, голубці з тертої картоплі, а до них — підливку з «правдивих» грибів. А ще — оселедець, рибу смажену! Пампухи, кисіль, яким заливають фрукти. А от голубці з рису і м’яса подають вже на другий день.

Коронна різдвяна страва — «потравка»

На Різдво жителі Різдвян пригощають себе і гостей коронною стравою — «потравкою». Назвали її так, бо головний інґредієнт — м’ясо жирної качки — після приготування має бути м’яким як трава. В інших селах чогось подібного не роблять…

— У каструлю, де варять качку, добре ще додати м’яса індика чи курки. Можна покласти і шматок свинячого реберка, — ділиться рецептом Любов Михайлівна. — Додають туди моркву, цибулю, підсмажене до рожевого і розмішане з молоком борошно, приправи. Має виглядати як густа підливка. А якщо готувати цю страву у п'єцу (гладущик має бути щільно накритий замість кришки тістом), вийде надзвичайно смачно. Їдять «потравку» як окрему страву — з хлібом. Дехто любить вмочати у «потравку» вареники…

Любов Михайлівна Бурда наспівує нам колядку, яку запам’ятала від батьків-переселенців і яку, щоб знали нащадки, навчила виконувати обох зятів. Називає цю колядку «коронною» своєї сім'ї. Із гордістю розповідає про чоловіка, який «тричі був чемпіоном області», про талановитих дітей, онуків, яких поважають інші люди. Не без гордості згадує, як кілька разів в їхнє село приїжджало телебачення. Розповідає, як гарно колядують односельці у Різдвянах. Пишається тим, що кожен з них долучається до підтримки святинь:

— На Різдво наші люди намагаються дати щедру офіру — бо то дуже велично. Заробітчани з-за кордону надсилають по 100 євро. Місцеві дають по 1000 гривень…

І додає, що першою чергою їхнє патріотичне село Різдвяни допомагає фронтовикам: зібралися на автомобіль, передавали рідним воїнів продуктові пакунки для їхніх синів. І підсумовує:

— Люди тішаться, що наше село називається Різдвяни. Можна добре жити. Лиш би війна закінчилася…