Фермери Бойки вирощують хліб і разом з іншими волонтерами працюють на Перемогу

А ще передає для воїнів шини, дістає їм антидронові сітки, виготовляє краянам на передовій тушкованки, паштети, печиво, дбає про розпалювачі, окопні свічки, збирає кошти на інші потреби наших захисників. Наскільки ця робота важлива, свідчать бойові прапори, розписані лазером артилерійські гільзи з подякою, які передають цим добродійникам воїни різних бригад. Одну з таких відзнак привезли з пошти буквально на наших очах.

Донати передають і рідні полеглих воїнів

У перші дні великої війни родина Бойків прихистила у себе вдома хлопців-музикантів зі Сватового на Луганщині. А на сестриному обійсті у Шайбівці жили біженці з Донецька — старша жіночка із сином. Гості почувалися наче вдома. Щовечора збиралися за великим щедро накритим столом — як одна велика сім'я. Молоді люди називали ґаздиню «мамою Оксаною», а ґазду — «татом Іваном». Коли через рік гості від'їжджали, від розлуки всім на серці було тяжко…

Війна боляче била і по тих, хто жив у тилу: люди почувалися розгубленими, були стривожені невідомістю. Щоб відволіктися від переживань, пані Оксана вирішила зайняти себе й іншим корисним для оборони країни заняттям. Через Інтернет навчилася плести маскувальні сітки і запросила до цієї справи земляків. Ось уже другий рік захисну амуніцію для бойових машин, танків, бліндажів у вільний від навчання час виготовляють школярики, починаючи з шостого класу, жінки середнього віку, а також поважні пенсіонери. Бувало, збирається до 26 добродійників. Пані Оксана власною машиною привозить їх на цю роботу, влаштовує для них перекус, а ввечері розвозить по хатах.

Перші волонтерські кошти збирали на благодійних ярмарках. Діти розмальовували писанки, з бісеру виплітали намиста і браслети, художник намалював картини, було багато випічки, кава-чай — виставили все це на продаж. Наярмарковані 26 тисяч 700 грн вирішили передати на спорудження пам’ятної стели односельцям, які полягли у російсько-українській війні. З другого ярмарку зібрали 46 тисяч грн — за них придбали агроволокно для маскувальних сіток. Для захисників було використано і 35 тисяч грн виручки від третього благодійного ярмарку.

Побачивши, яку добру справу роблять сільські волонтери, з усіх-усюд почали передавати їм кошти для виготовлення маскувальних сіток. Крім жителів Нараєва, роблять це вихідці із села, мешканці сусідніх сіл, долучаються навіть ті, яких пані Оксана не знає. Одна жінка, яка живе у Данії, переслала 10 тисяч грн — за ці кошти на початках можна було (без оплати за доставку) придбати три 300-метрові бунти агроволокна. 10 тисяч гривень задонатила на сітки після свого ярмарку Нараївська школа, 53 тисячі наколядованих гривень передала місцева молодь, десятки тисяч передали церкви Тернополя і Нараєва.

— Вражає те, як багато допомагають нам коштами ті, хто похоронив своїх полеглих дітей, — розповідає Оксана Бойко. — Скажімо, Стефанія Піхура приносила то 10 тисяч, то 30 тисяч гривень. Казала: «Це для наших хлопців на фронті, бо я нічим іншим допомогти їм не можу…». Багато коштів передає Галина Гнетило, яка теж втратила на війні сина. Вона приїжджає плести сітки, робити тушкованки…

Галину Євстахіївну ми застали у Шайбівці у розпал сіткоплетіння. Приїхала сюди власним авто за десять кілометрів з дому, з урочища Чверті. Своєю працею хоче допомогти воїнам, побратимам полеглого сина. Віталій Гнетило навчався у Бережанському агроінституті, став інженером-електриком. Брав участь у Майдані. Працював за кордоном. Як тільки спалахнула війна, спеціально повернувся додому, щоб захищати Україну.

— Я тут, бо не хочу, щоб гинули наші діти… — пояснює нам своє волонтерство Галина Гнетило. — Хочу бодай щось зробити, щоб інші батьки не страждали так тяжко, як страждаю нині я. Хочу, щоб кожна дитина повернулася додому живою…

«Ваша сітка врятувала мого побратима!»

За донати від добродійників волонтери купують камуфляжне агроволокно сезонних кольорів, виготовляють з них сітки замовлених розмірів і відправляють за призначенням на передову. Інформацію про кожну таку фінансову операцію, виконану роботу, як і відеозвіти від фронтовиків, публікують на сторінці у соцмережах «Сітки — Нараїв». Хлопці у військових одностроях з нетерпінням чекають цих передач. Завдяки їм не один залишився живим. Нараївець Віктор Рендяк якось розповідав землякам-волонтерам: «Ви уявляєте! — ваша сітка недавно врятувала мого побратима! російський FPV-дрон атакував його, але замотався лопатями у сітці біля самого шолома — і тому не вибухнув…».

— Приємно чути, що наша праця стає воїнам у пригоді, — каже Оксана Бойко. — Коли хлопці приїжджають у фронтову відпустку, намагаємося їх гостинно зустріти — бо вони рідні для нас. Якось прибуло з війни додому відразу троє наших односельців. Обдзвонили їх, запросили на зустріч отця Василя. Наробили канапок, розпалили мангал для шашликів, накрили стіл. Воїни були зворушені таким теплим прийомом. А ми раділи, що хоч трохи відволікли їх від війни, допомогли відчути радість від перебування у рідних краях. Коли хотіла дати їм кілька гривень на зворотну дорогу, бодай на пальне, воїн Сергій Буцко сказав, що дорожчою для нього за всі гроші була виявлена увага…

«Мама Чолі» пішла би на фронт варити воїнам їсти

Серед продуктових посилок, які нараївські, шайбівські волонтери відправляють на фронт, є їхнє власне «ноу-хау». Готують його так. Половину літрової банки заповнюють м’ясом, дають чотири «з гіркою» столові ложки моченої гречки, доповнюють банку напівзвареною квасолею, тушкованою морквою, цибулею, спеціями, вливають дві ложки рідкого жиру, стільки ж — води. Закручують — і в автоклав! Виходить прекрасний суповий набір. А можна вживати цю смакоту і як другу страву.

…Поміж школярів, які плетуть сітки, бачимо енергійну, щебетливу пенсіонерку Ганну Каролівну Тришнівську. Своїми веселими приповідками додає всім настрою. Колишня комендантка не може всидіти в хаті, коли інші роблять добру справу. Розповідає нам:

— Ми плетемо і водночас за чергою читаємо вервичку — щоб ті наші сітки мали ще й духовну силу, щоб вона спиняла зло… Дивлюся на ось цих діточок і думаю собі: у такий час мали відпочивати. А вони тими маленькими рученятами неспинно в’яжуть. Не раз накочується сльоза. Побачивши це, дівчатка кажуть мені: «Бабо Ганю, не плачте, все буде добре…».

Неподалік готових сіток бачимо кілька упаковок з домашніми хрустиками. Їх разом з Галиною Трешнівською для фронтовиків напекла Марія Кулеба. Через винятково добре серце в селі її ласкаво іменують «мамою Чолі» (так називалася одна з героїнь мексиканського телесеріалу «Багаті теж плачуть»). Пані Марія, за національністю молдованка, разом із чоловіком, вихідцем із Шайбівки, раніше жила у селі Тавричанці Каховського району на Херсонщині. Завідувала там сільською пекарнею. Усі знайомі нахвалюють спечений нею дуже смачний хліб з вареною картоплею…

Через пів року після того, як тавричанка потрапила під окупацію, Кулеби виїхали звідти, хоча рашисти не випускали. Добиралися на захід України не одну добу. Машиною зробили велике коло: їхали через кримський міст, Краснодарський край, а далі на північ, до Латвії, потім — у Литву, Польщу. І врешті прибули на Тернопільщину. Перед очима пані Марії і досі її односельці з Тавричанки, яких «визволителі» кидали «на підвал», — там катували патріотів, батьків, чиї сини пішли служити у ЗСУ…

— Я приходжу сюди плести сітки, бо так треба, — пояснює нам свою присутність серед волонтерів «мама Чолі». — Якби не підводило здоров’я, пішла би на фронт варити хлопцям їсти. Раніше я нашим солдатам-АТОвцям і булочки пекла, і хліб, і паски…