15-хвилинний Львів. Утопія чи порятунок?

Частина 1

За оцінками органів місцевого самоврядування на території Львівщини лише офіційно вдалося нарахувати близько 350−400 тисяч внутрішньо переселених осіб. Неофіційна статистика може бути більш сміливою, і сума львівʼян та мешканців агломерації, що періодично тут працюють або мають інші справи, може перебільшувати й півтора мільйона.

Такі зміни не можуть бути непоміченими. На вулицях зʼявилося більше людей та автомобілів, зросло виробництво, розширились й торгові мережі, що з одного боку зробило інфраструктуру міста більш розвиненою та зручною, проте народило й зворотній бік монети — це ще більше закоркувало наше місто. Старі вулички, що будувалися сотні років тому для тоді невеликого і неспішного Львова стали пасткою для сучасного стилю життя, ведення справ тв дозвілля людей.

Особливою ложкою дьогтю стала й модернізація логістики міста — закриття руху транспорту для створення пішохідних зон, звуження проїжджих частин, розбудова велоінфраструктури, ділянок з хідниками та інші подібні зміни. Це позитивні ініціативи, а інколи і обовʼязкові вимоги цивілізації. Проте вони уповільнюють рух більшості транспорту, звісно, додаючи заторів в і без того повільний трафік.

До картини додається і будівництво нових будинків та кварталів. Часто це робиться без розширення магістральних доріг до них. Не важко зробити прогноз вже на кілька років наперед і спрогнозувати наскільки некомфортним для життя може стати Львів.

А може цього не станеться?

Виявляється, ми можемо уникнути поганого сценарію. І як це неочікувано б не прозвучало, але вихід може ховатись не у блокуванні розбудови, а навпаки, у створенні нових інноваційних проєктів. І мова тут не про нові «свічки» чи навіть квартали з шлакбаумами, камерами та розумними квартирами. Йдеться про більш інтелектуальний і стратегічний підхід, який у світі називають «Смарт-сіті» «Містом у місті» або ж «Містом 15-ти хвилин».

Концепція такого міста дуже проста — нові житлові масиви будуються не так за принципом «видали землю, ставимо чергову багатоповерхівку» а більш продуманим чином із врахуванням стратегії розвитку міста. Тоді зʼявляються не нові «гетто», добирання у та з яких стає цілим квестом, а нові мікроміста, де є все для життя, причому краще ніж в старому місті. Мова і про навчальні заклади, і про офіси, про магазини та розваги, місця для спорту й відпочинку, словом все, що потрібно для життя. Нове, якісне та краще ніж «в центрі». І все в межах 15-ти хвилин. І тоді стається диво — в людей зникає потреба їздити у місто. І не лише тому, що туди довше і дорожче. А тому, що під домом краще. А ще туди можна пішки чи на велосипеді. З дітьми чи собакою. Байдуже як. Головне що зручно, дешево і миттєво.

І в цьому світлі передмістя стають більш привабливими завдяки необмеженому старими камʼяницями і вуличками простору. Це дозволяє рости більш зручним громадським просторам, паркам і спортивним об'єктам та безлічі інших сервісів, які неможливо реалізувати у щільно забудованому історичному середмісті.

Ідея 15-хвилинного міста не є новою. У світі існують вже сотні прикладів його успішної реалізації. Що цікаво, різні міста отримують різні переваги — комусь більш важливою є екологія, у першу чергу чистота повітря, інші уникають транспортних колапсів, треті підвищують рівень освіти своїх мешканців, а є й такі, що будують цією концепцією свою економіку, досягаюси зростання добробуту людей. Як це працює - читайте у другій частині нашого матеріалу про «15-хвилинне місто» незабаром.