BLAGO/ будуємо міста третього тисячоліття

«Мама ще не встигла спекти паски, як тато вже розкладав мольберт на кухні, щоб їх намалювати»

У галереї ФілАрт, що у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика, на День Незалежності відкрили виставку художника Івана Грабара «Ідентичність» — як візуальну молитву про Україну

Фото пресслужби Львівської філармонії
Фото пресслужби Львівської філармонії

Ще нема року, як художник з Львівщини Іван Грабар покинув цей світ. Однак митець залишив по собі невмирущу пам’ять — свої пейзажі, натюрморти, портрети, які присвятив Гуцульщині та Галичині. Творчість митця — це діалог із предками і нащадками, нагадування про те, що наша сила — у збереженні власної самобутності. Його роботи випромінюють дух України — стійкий, вільний, наповнений любов’ю до рідної землі.

Виставка «Ідентичність» приурочена до 34-ї річниці Незалежності України та 80-річчю з дня народження Івана Грабара. На жаль, митець лише місяць не дожив до ювілею…

— Коли готується виставка до Дня Незалежності, завжди охоплює особливий трепет. Хочеться, щоб вона стала символом, посвятою нашому краю, нашій незламній і прекрасній Україні, — сказала на відкритті кураторка виставки Зоріана Мірус. —  Виставка Івана Грабара є саме таким символом — у ній, від покоління до покоління, передається код нації через колір, через живопис, через мистецтво, яке зберігає і примножує нашу культурну пам’ять.

У творчості Івана Грабара наскрізно відчувається любов до автентичного українського коду, до нашої національної традиції й духовної спадщини. Його роботи — це не просто художні образи, а своєрідні знаки пам’яті, символи культури, що втілюють глибинний зміст поняття «ідентичність».

Звісно, що про батькові роботи, які мають побачити українці, подбала донька митця Мар’яна Грабар.

Марʼяна Грабар
Марʼяна Грабар

— Тато дуже хотів велику персональну виставку — як підсумок його творчості і того, на що він витратив своє життя, — розповіла на відкритті виставки доньки митця Мар’яна Грабар. —  Ми планували зробити виставку до його 75-річчя, потім до 80-річного ювілею. Починали готуватись, але життя вносить свої корективи: спочатку ковід, потім війна і татова хвороба не дали нам реалізувати його мрію при житті. Тато хотів, щоб його мистецтво оцінили глядачі, але разом з тим ніколи не малював комерційних робіт на продаж, а завжди малював те, що любив і те, що було йому близьке — природу, практично щодня ходив гуляти до лісу і і постійно його малював в будь-яку пору року. Любив Україну, наші звичаї, традиції. Мама ще не встигла спекти паски, як він вже розкладав мольберта на кухні, щоб їх намалювати в натюрморті. Тато кілька років викладав у Косові і жив серед гуцулів, тому життя гуцулів є одним з його улюблених сюжетів. Гуцулка на возі, гуцулка в інтер'єрі, гуцульський ярмарок, гуцульське весілля… А іконопис у творчості батька займав центральне місце, оскільки він був глибоко віруючою людиною.